Важливе значення у виникненні розладів поведінки мають соціокультурні чинники. До ключових понять, які розкривають специфіку підліткового віку, належать поняття “соціалізація ", або засвоєння дитиною правил, ролей, норм поведінки, які дають змогу стати повноцінним членом суспільства, зайняти в ньому гідне місце, та “соціальна ситуація розвитку”. Сутність і роль соціальної ситуації розвитку в становленні особистості неповнолітньої особи найточніше визначив Л.С. Виготський. Він писав: “Дитина є частиною соціальної ситуації, відношення дитини до середовища і середовища до дитини формується через переживання і діяльність самої дитини, сили середовища набувають вирішального значення завдяки переживанням дитини”.
Переважна більшість підлітків із розладами поведінки походять із сімей з низьким матеріальним і культурним рівнем життя, в яких створюється мікроклімат напружених взаємовідносин між членами родини. При цьому особливе значення надають гостроті сімейного конфлікту, алкоголізації батьків, їх аморальній поведінці, затвердженню несправедливості як норми поведінки. Провідну роль у виникненні розладів поведінки мають емоційна депривація дітей і підлітків, неправильне виховання за типами гіпер- або гіпоопіки. Байдуже ставлення батьків до дітей, жорстоке з ними поводження формують у підлітків відчуття власної непотрібності, нікчемності, занижує і без того низьку самооцінку, що пізніше компенсується бравадою, культом сили, владою над молодшими та слабшими. Для підлітків групи ризику характерні відсутність життєвого досвіду, незавершеність формування соціальних установок, підвищена навіюваність, високий рівень конформізму; орієнтація на неформальну групу, прагнення у ній самоствердитися, демонстрування незалежності, підкреслено зневажливе ставлення до моральних і правових норм, злочинна “романтика”, готовність “взяти на себе” чужу провину, втрата почуття відповідальності за свої вчинки, орієнтування на хвилинну втіху.
Клінічна картина розладів поведінки
Основними проявами розладів поведінки є агресивність та різноманітні форми асоціальних дій на тлі конфронтації та ворожості до оточуючих. Основний принцип поведінки таких підлітків — ігнорування обов'язків і норм поведінки в сім'ї та суспільстві, прагнення отримувати від життя задоволення в будь-який спосіб, у тому числі за рахунок аморальних чи антисоціальних вчинків. Найтиповішими для підлітків з розладами поведінки є пізнє повернення з прогулянок додому, систематичні пропуски уроків та відмова готуватися до занять у школі, брехливість, брутальність і цинічність, конфлікти з дорослими, втечі з дому. Підлітки пристають до неформальних, у тому числі й кримінальних, угруповань, вживають алкоголь, наркотичні та токсичні речовини, беруть участь у кримінальних ексцесах. Заперечення батьків зумовлює в них злість і прояви жорстокості. Поведінка підлітків стає відверто ворожою, з тенденцією робити все наперекір. Злість спрямована на весь світ, вони з особливою жорстокістю знущаються над тваринами, нападають на випадкових перехожих, можуть пограбувати та побити їх. Усвідомлення ненормальності власної поведінки відсутнє, причинно-наслідкові взаємозв'язки антисоціальних вчинків не вибудовуються та не осмислюються.
Інтелект підлітків з розладами поведінки переважно невисокий, вони не мають прагнення здобувати освіту, не здатні до вищих емоцій. Варто зазначити, що найбільшу кількість правопорушень скоюють саме підлітки з невисоким інтелектом, як правило, роблять вони це примусово, під впливом оточуючих.
Серед усіх підлітків-правопорушників кількість осіб з розладами поведінки становить не менше 50 %. Більшість правопорушень, заподіяних ними, характеризується спонтанністю, крайньою агресивністю, подеколи — жорстокістю, спрямованістю частіше проти найближчого оточення.
Для значної частини дітей і підлітків з кримінальною активністю характерні такі ознаки:
• 1) відсутність інтересу до пізнавальної діяльності і пов'язана із сімейною і педагогічною занедбаністю когнітивна дефіцитарність (недостатність), яка може під час поверхневого оцінювання справляти враження розумової відсталості, особливо, якщо ця дефіцитарність свідомо або несвідомо перебільшується. При цьому, як правило, зберігається достатня соціальна компетентність у поєднанні з умінням маніпулювати іншими людьми або використовувати сприятливі обставини на свою користь;
• 2) відсутність здатності до емпатії (співчуття, співпереживання), недостатність глибини емоційних стосунків, байдужість до почуттів інших людей у поєднанні з нездатністю встановлювати і підтримувати емоційно насичені, стабільні відносини;
• 3) прагнення до отримання простих задоволень без певного вольового зусилля і праці. Ця особливість може поєднуватися з підвищеним прагненням до заміщення відчуття порожнечі станом зміненого настрою, який спричинює вживання алкоголю, токсичних або наркотичних речовин;
• 4) нестійкий настрій зі схильністю до дратівливості, гнівливих реакцій, станів внутрішнього напруження в поєднанні з неадекватним, афективно-агресивним реагуванням на конфліктні ситуації, схильність до індивідуальної і особливо групової жорстокості;
• 5) індиферентне або зневажливе ставлення до загальнолюдських цінностей, легке засвоєння навичок асоціальної поведінки і загальний соціально-правовий нігілізм;
• 6) егоцентризм з відчуттям правомірності своєї асоціальної поведінки і постійним прагненням до її виправдання або до звинувачення оточуючих у наслідках своїх вчинків;
• 7) відсутність відчуття провини за серйозні наслідки своїх вчинків;
• 8) підвищена чутливість до впливу дорослих правопорушників або до дій групи.
Діагностику розладів поведінки здійснюють на підставі клінічних діагностичних критеріїв МКХ-10, психологічних діагностичних критеріїв та за допомогою інших параклінічних методів дослідження.
Клінічні діагностичні критерії розладів поведінки за МКХ-10
Спостерігають стійкий патерн поведінки, який характеризується повторюванням дій, що порушують основні права інших людей або важливі соціальні норми чи правила, упродовж не менше ніж 6 міс. Такий пацієнт демонструє більшість із наведених нижче форм поведінки та реагування (адаптований варіант критеріїв, викладених П.В. Волошиним, В.М. Пономаренком, В.С. Підкоритовим та ін., 2001):
• 1. Часто спалахи гніву.
• 2. Часто суперечить дорослим.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психіатрія і наркологія» автора Напрєєнко О.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Етіологія та патогенез гіперкінетичного розладу“ на сторінці 5. Приємного читання.
