Параклінічні діагностичні критерії
Специфічних порушень ЕЕГ, РЕГ, ЕхоЕГ при цих розладах не виявлено.
Диференціальна діагностика гіперкінетичного розладу
Окремі клінічні прояви синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю та гіперкінетичного розладу можуть входити в структуру різноманітних захворювань, як психічних, так і соматичних. Гіперактивність дитини та дефіцит уваги виникають при астенічних станах різного генезу, перенесених черепно-мозкових травмах, у межах тривожного розладу, при неврозах, аутизмі, різноманітних отруєннях та інтокси- каціях. При гіперкінетичному розладі гіперактивність і порушення уваги мають часовий зв'язок саме із цим розладом, а симптоми інших захворювань з'являються в інші періоди, це є основною диференціально-діагностичною ознакою.
Перебіг гіперкінетичного розладу
Гіперкінетичний розлад упродовж життя хворого має певні періоди загострення симптоматики. Частіше таким періодом є вік 7—12 років, причому клінічні прояви цієї патології є найвираженішими на початку навчання в школі. Це можна пояснити специфікою розвитку та дозрівання функціональних структур головного мозку, які контролюють та інтегрують когнітивні процеси. У пубертатний період за рахунок нейроендокринної перебудови спостерігають чергове посилення симптомів гіперактивності, на які нашаровуються поведінкові девіації, що спричинює дезадаптацію підлітка. В юнацькому віці гіперактивність та імпульсивність стають менш вираженими, а поведінка контрольованою, але дефіцит уваги зберігається.
Симптоми гіперкінетичного розладу у 70—80 % хворих спостерігають і в дорослому віці. Проблеми, з якими стикаються у зрілому віці, відмінні від дитячих. Це неорганізованість і непослідовність дій, що насамперед зумовлює негаразди на роботі та в родині. Наявність дефіциту уваги та імпульсивності корелює із нижчим рівнем освіти й успішності в навчанні, соціальної адаптації, матеріального достатку. Інколи в таких осіб виникають делінквентні форми поведінки, вони схильні до протиправних і кримінальних вчинків.
Лікування гіперкінетичного розладу
Лікування гіперкінетичного розладу повинно бути комплексним і включати пси- холого-педагогічну корекцію, психотерапію та медикаментозну терапію.
Лікування розпочинають з немедикаментозних методів: організація режиму праці та відпочинку, різноманітні види психотерапії, психолого-педагогічна корекція, методи релаксації. Психолого-педагогічна корекція повинна включати гармонізацію мікроклімату в сім'ї та виховні заходи.
Психотерапію проводять у вигляді індивідуальних і групових занять, сімейної психотерапії, використовують методи когнітивно-поведінкової психотерапії.
Патогенетично обґрунтоване медикаментозне лікування полягає в призначенні препаратів, які посилюють трансмісію норадреналіну та дофаміну в лобових ділянках мозку. Лікарські засоби для корекції гіперкінетичних розладів застосовують у вікових дозах. Курси терапії при затяжному перебігу та стійкій шкільній дезадаптації потрібно проводити в умовах психіатричних стаціонарів упродовж 4—12 тиж., легкі прояви захворювання купірують в амбулаторних умовах.
Основу медикаментозного лікування становлять нейрометаболічні стимулятори. Різні за хімічною структурою та механізмами дії ці препарати мають спільну властивість впливати на процеси тканинного метаболізму, в тому числі підвищувати ефективність енергетичного метаболізму мозку і стимулювати нейрогенез, впливати на синаптичну пластичність мозку, що сприяє поліпшенню психічного розвитку дітей із гіперкінетичними розладами не лише за рахунок поліпшення інтелектуальних передумов (увага, пам'ять, працездатність), а і стимуляції власне аналітико-син- тстичної та психомоторної діяльності. Для цього застосовують психостимулятори (метилфенідат), ноотропи та ГАМК-ергічні препарати (пірацетам, пантогам, ноофен, пікамілон, піридитол та ін.), вазоактивні засоби (вінпоцетин, цинаризин, ніцерголін, пентоксифілін).
Препаратами другого ряду в лікуванні хворих із гіперкінстичним розладом є антидепресанти трициклічної структури (амітриптилін, іміпрамін), групи інгібіторів зворотного захоплення дофаміну (бупропіон) та інгібітори зворотного захоплення серотоніну і норадреналіну (венлафаксин, мілнацепран). Для зменшення вираже- ності емоційної нестабільності та імпульсивної поведінки застосовують нейролептики (тіоридазин, неулептил та ін.), транквілізатори (алпразолам, діазепам, феназепам) та нормотиміки (карбамазепін, вальпроєва кислота та ін.).
Метою терапії є значна редукція симптоматики з поліпшенням шкільної та соціальної адаптації, досягненням стану психологічного благополуччя.
Профілактика гіперкінетичного розладу
Профілактика гіперкінетичного розладу включає запобігання перинатальній патології, раннє лікування резидуально-органічних уражень головного мозку, раннє виявлення та корекцію проявів гіперактивної поведінки та запобігання соціальній дезадаптації таких хворих.
Прогноз при гіперкінетичному розладі
Близько 60 % дітей із гіперкінетичними розладами мають проблеми зі шкільною адаптацією. Понад 32 % із них припиняють здобувати освіту або переводяться на індивідуальне навчання. У дівчат з гіперкінстичним розладом значно частіше спостерігають випадки небажаної вагітності. Вдвічі збільшується ризик формування залежності від психоактивних речовин (алкоголю, наркотиків, токсичних сполук), у 4 рази більшою є ймовірність травматизації. Своєчасна діагностика та адекватне лікування гіперкінетичного розладу забезпечує сприятливий прогноз щодо соціальної адаптації цих хворих. В іншому випадку в деяких дітей молодшого віку симптоми гіперкінетичного розладу можуть спричинити затримку розвитку, а в старшому віці — дисоціальну поведінку та патологію формування особистості.
Розлади поведінки
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психіатрія і наркологія» автора Напрєєнко О.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Етіологія та патогенез гіперкінетичного розладу“ на сторінці 3. Приємного читання.
