Феномен економічної теорії Японії

Сучасні економічні теорії

З інших позицій виступив професорX. Канаморі. Він обґрунтував необхідність повного використання прихованого потенціалу зростання за допомогою "активної" політики стимулювання ефективного попиту засобами бюджетної політики. Виникнення великого бюджетного дефіциту в умовах енергетичної кризи X. Канаморі пояснював не банкрутством кейнсіанської доктрини, як стверджували противники кейнсіанства, а непослідовністю її застосування на практиці, несвоєчасністю заходів, які вживаються. Реальне скорочення інвестицій у громадські роботи 1974-1975 рр. суперечило тому, що Дж.М. Кейнс називав політикою ефективного попиту. Тому виникла проблема зниження завантаження підприємств, безробіття. Економічна політика 70-х років відійшла від кейнсіанської моделі.

Новий етап науково-технічної революції X. Канаморі називає "третьою промисловою революцією", яка викликана прискореним темпом технічного прогресу. Зростаюча хвиля "нововведень" відновлює внутрішні стимули розширення і модернізації виробництва. За допомогою "активної" політики розширення сукупного попиту, доводить він, можна повернути економіку на шлях сталого зростання (5-5,56 % приросту ВВП на рік). Канаморі свої припущення назвав кейнсіанською моделлю в повному розумінні слова. Виразником "активної політики" в апараті мак-роекономічного регулювання виступало Міністерство фінансів, зовнішньої торгівлі та промисловості (МЗТП).

Реалізації програм МЗТП сприяла й характерна для Японії особливість присутності держави у економіці - макроекономіч-не регулювання органічно поєднувалося з достатньо ефективним механізмом державного втручання на мікрорівні. Саме "адміністративне керівництво" забезпечувало злагодженість і погодженість дій урядового апарату і приватного бізнесу, швидку реакцію відповідних відомств на потреби бізнесу, що стало підставою для західних економістів говорити про Японію "як єдине акціонерне товариство".

Ефективність "адміністративного керівництва" ґрунтувалася на авторитеті виконавчих органів влади. Організаційною формою, яка забезпечувала постійне контактування державного апарату з підприємцями, були численні дорадчі комітети при різних міністерствах і відомствах, пов'язані з управлінням економікою. У рамках цих комітетів, які складалися в основному з представників державної бюрократії і великого бізнесу, вироблялися погоджені рішення з питань економічної політики. Погодження цих рішень, як правило, ґрунтувалось на визначенні фінансових стимулів, але інколи мало характер традиційної підлеглості.

Найяскравішим прикладом ефективного використання засобів "адміністративного керівництва" можна вважати промислову політику 50-60-х років XX ст., спрямовану на форсований розвиток шляхом реконструкції на новій технічній основі старих базових галузей (металургійної, хімічної тощо) і створення нових (нафтохімічної, електронної, хімічних волокон та ін.), здатних витримати конкуренцію на світовому ринку. Досягненню цієї мети сприяли галузеві програми, які розроблялися МЗТП та іншими установами за активної участі зацікавлених ділових кіл. Об'єктом прямого регулювання були такі найважливіші параметри господарської діяльності приватних підприємств, як інвестиції і їх фінансування, виробничі потужності, асортимент продукції, ціни і т. ін.

Поєднання обмежень зовнішньої конкуренції (шляхом протекціоністської торговельної і валютної політики) зі стимулюванням внутрішньогалузевої конкурентної боротьби, в основному по лінії інвестицій і технічних нововведень, посилило ефективність цієї політики. А нестача власних фінансових, валютних і технологічних ресурсів зумовила тісне співробітництво приватного капіталу і держави, яке супроводжувалося засобами заохочення по лінії субсидування, кредитування, оподаткування, надання валюти, технічних ліцензій і т. ін. Не менш важливе значення мали великий організаційний досвід економічних відомств і висока ефективність державної зовнішньоекономічної дипломатії. Вказані важелі доповнювалися і таким загальним для всіх держав, як система законодавчо закріплених регламентацій. При цьому особливо високим ступенем державної регламентації із самого початку вирізнялися зовнішньоекономічна і кредитно-фінансова галузі.

У дискусії з кейнсіанцями виокремився японський варіант ідеології неолібералізму, який був близький до ідей західнонімецької школи "ордо" і Ф. Хайєка про "правову державу", а також втілював окремі ідеї американського консервативного лібералізму (М. Фрідмен та ін.). Ряд дослідників - членів Ради з вивчення японської економіки (Ніккейте) на чолі з Т. Нісіямі у колективній двотомній праці "Прогрес лібералізму" (1978) виступили з доктриною японського варіанта неолібералізму. ЇЇ утвердженню і популяризації принципів обмеженого державного втручання в економічну діяльність сприяла підтримка ділових кіл, зацікавлених в перебудові державно-монополістичних організацій. У своїй доктрині автор першого тому Т. Нісі-яма ("Принципи лібералізму" (1978)) на перший план висуває завдання захисту індивідуальних "свобод", зміцнення державного устрою і створення визначеного "порядку" як умови функціонування ринкової економіки, "порядку" як рівноваги, який спонтанно виникає у "вільній економіці". Звідси сама назва орієнтованої на "закон і порядок" доктрини Т. Нісіяма - "ордолібералізм" (від слова "орднуг" - порядок, лад). Роль держави автор бачить, крім сприяння створенню інституціональних основ, у формуванні господарського ладу і контролі за дотриманням установлених законом юридичних норм, а головне - у сприянні та підтриманні конкурентних відносин.

Неолібералізм Японії, в дусі сучасного консерватизму, не заперечуючи окремих позитивних аспектів кейнсіанської політики, зокрема у сфері галузевого регулювання, пріоритет віддавав активності суб'єктів господарювання. Замість "активної політики" неоліберали пропонували покладатися на спонтанний ринковий механізм, підприємницьку ініціативу, "життєвість" підприємств, їх адаптацію до умов відтворення. Виступаючи з ідеєю спонтанності "вільної економіки", Т. Нісіяма нічого не говорить про заходи щодо захисту конкуренції, про боротьбу з монополістичними тенденціями. Порушенням ринкової функції є, на думку автора, втручання в економіку профспілок і держави, а не існування монополій. Звідси він висуває вимогу жорсткого курсу стосовно профспілок і зняття всіх обмежень з діяльності корпорацій.

Причиною втрати динамізму японською економікою є, на думку Т. Нісіями, скутість втручанням уряду в приватний сектор. Пряме втручання в економічну діяльність Нісіяма обмежує ліквідацією негативних наслідків функціонування капіталістичної економіки (забруднення середовища і т. ін.), а також традиційним наданням суспільних послуг і створенням виробничої та соціальної інфраструктури економіки. Поза цією сферою, доводить Т. Нісіяма, діяльність держави має негативний вплив на розвиток економіки Японії.

Політика уряду "суспільного добробуту", яка проводилась у 70-х роках і була спрямована на пом'якшення проблеми платоспроможного попиту, є послаблюючим стимулом до праці. Звідси пропонувалось різко скоротити державні асигнування на соціальні потреби суспільства, що надавало доктрині Нісіями ультраконсервативний зміст. У цьому ж дусі він вимагає послаблення прогресивності податкової системи, зниження максимальних ставок оподаткування найвищих доходів і податку на корпорації, з одного боку, і більш інтенсивного оподаткування доходів середніх прошарків - з іншого. Найефективнішим заходом стимулювання вкладів і активізації інвестиційної діяльності корпорацій і необхідною умовою для розгортання в Японії "третьої промислової революції" оголошується "сміливе і радикальне зниження податків на юридичних осіб (корпорацій) і радикальні реформи".

Неоліберальна доктрина не має широкої підтримки в Японії і нині. Проте її ідеї відображають намагання виробити доктрину, яка більшою мірою відповідатиме новій глобальній стратегії - курсу на розгортання в Японії НТР і ще активніше використання досягнень науки і техніки для зміцнення внутрішніх і зовнішніх позицій японського капіталізму. Окремі практики вважають її найефективнішим механізмом прискорення НТП, головним чином завдяки більш широкому використанню таких економічних важелів, як конкуренція. Вважається, що кейнсі-анство недооцінювало фактор економічного прогресу. Саме цим пояснюється життєвість окремих ідей неолібералізму в органах макроекономічного регулювання (МЗТП та ін.) і серед лідерів правих партій (партія "Новий ліберальний клуб", створена в 1976 р.).

Останнє десятиліття розвитку економічної думки Японії характеризується активним освоєнням монетарної теорії. Найяскравішим виразником цих ідей е директор підвідомчого Японського банку, дослідницького інституту з питань кредиту Є. Судзукі. Його послідовниками є М. Есітомі, С. Сімпо, X. Като та ін. Взявши за основу концепцію М. Фрідмена, Є. Судзукі намагається розробити власну "японську" теорію кредиту. Як і нео-ліберали, монетаристи Японії говорять про гіпертрофію урядової діяльності та збитки, які завдає державне регулювання. Проте на відміну від неоліберал ів у центрі їхньої уваги є грошові фактори, яким відводиться вирішальна роль у відтворювальних процесах. Головною метою проголошується боротьба з інфляційними тенденціями, тому за всіх умов пріоритет віддається стабільності цін як кінцевій меті економічної політики.

Контроль за грошовою масою в обігу Японським банком у другій половині 70-х років сприяв подоланню інфляції і стабілізації цін. Орієнтація економічної політики насамперед на стабільність цін створила, як доводить Є. Судзукі, умови для самостійного, без стимулюючих заходів держави, відновлення рівноваги економіки. Після таких шкідливих обставин, як "нульове зростання" 1974-1975 рр., які поставили під загрозу соціальну стабільність, Японія змогла пристосуватися до 5-відсот-кового зростання. Звідси робиться висновок про високу здатність японської економіки до саморегуляції і наявність у неї внутрішнього потенціалу для безкризового зростання. Японія - єдина країна, яка зуміла здійснити контроль над грошовим обігом і запобігти інфляції.

Важливою умовою монетаристської політики Є. Судзукі, як і решта монетаристів, вважає обмеження прямого втручання держави в економічну діяльність і надання більшої свободи силам ринкової конкуренції. Штучне регулювання цін на продукцію і послуги" доводить Судзукі, знижує функції ринкової економіки, веде до втрати її життєздатності, створює найбільшу загрозу приватному підприємництву. Рецепти Судзукі щодо відновлення ринкового регулювання включають: 1) "маркетизацію" ринку капіталів; 2) рівновагу державного бюджету; 3) податкові пільги великим корпораціям і підвищення непрямих податків; 4) послаблення державного регулювання.

Японські монетаристи проблему економічної рівноваги більшою мірою пов'язували з проблемою соціальної стійкості, що є особливістю японського монетаризму. Тому вони пропонували не скорочення, а економію та отримання зростання витрат на соціальні потреби. Ліквідацію бюджетного дефіциту пропонувалося здійснювати шляхом значного скорочення державних витрат на субсидування відстаючих галузей і витрат, пов'язаних зі структурною перебудовою економіки, що прискорить вимивання слабких підприємств.

Монетаристські ідеї Є. Судзукі справили суттєвий вплив на формування грошово-кредитної політики Японського банку в 70-х і 80-х роках XX ст. Проте не можна стверджувати, що неолібералізм або різні варіанти монетаризму стали офіційною доктриною Японії і теоретичним фундаментом її сучасної економічної стратегії. Разом з тим консервативні течії відіграють все помітнішу роль в обґрунтуванні її господарської політики. Новий економічний курс "насакономіки" за аналогією до американської "рейганоміки" наприкінці 80-х - на початку 90-х років мав головною метою зміцнення ринкової основи японського капіталізму. Доктрина колишнього прем'єр-міністра Я. Накасоне свідчила про намір активізувати приватнокапіталістичний сектор, мобілізувати його потенціал шляхом обмеження державного втручання і більш широкого використання механізмів конкуренції.

Адміністративно-ринкова реформа 80-х років розширила простір для утвердження неоконсервативних доктрин з їх ідеєю спонтанного розвитку економіки. Основний її зміст - переоцінка економічної ролі і функцій держави, радикальні зміни методів розподілу економічних ресурсів і перерозподілу національного доходу, переміщення активності держави в нові галузі. Держава, не відмовляючись повністю від методів прямого втручання, починає висувати на перше місце нормативне регулювання, посилює обмежувальні норми законодавчого порядку.

Важливими сферами розширення участі держави залишаються галузі, пов'язані з активізацією зовнішньоекономічної діяльності японських корпорацій і новими формами завоювання ринків, що вимагає нових засобів впливу, а також з новим зовнішньоекономічним курсом Японії, який передбачає збільшення військових витрат. І другий напрям - стимулювання фундаментальних теоретичних досліджень на головних напрямах НТР, підготовка кваліфікованих кадрів для "інформаційного суспільства" (індустріально-інформаційного комплексу) й управління науково-технічним прогресом.

Нова концепція "японської моделі суспільного добробуту ринкового типу9* є спробою теоретичного обґрунтування скорочення державних соціальних програм, приватизації соціально-економічних функцій. Перебудова соціальної політики в рамках модифікованої моделі з її принципами забезпечення соціально слабких через систему трансфертів з боку держави передбачає обмеження урядової діяльності: поширення ринкових принципів на систему соціального забезпечення, медицину, освіту, суспільні послуги.

У реальній економічній політиці Японії на макрорівні поєднуються в прагматичному синтезі елементи кейнсіанської і неоконсервативної доктрин. "Технізація" економіки, розвиток принципово нових технологій вимагає посилення соціальної спрямованості економічної політики, змушує вдаватися до кейнсіанської політики ефективного попиту, до якої постійно приходить ринкова капіталістична держава для утримання економічної рівноваги.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Феномен економічної теорії Японії“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Частина І. Становлення еволюційної парадигми економічної теорії

  • Й. Шумпетер - засновник еволюційної економічної теорії

  • Розділ 2. Методологічні основи еволюційної економічної теорії

  • Глобальні закономірності та їх роль у методології

  • Методологічні проблеми створення нового суспільства

  • Внутрішній механізм формування суспільства

  • Реальний шлях руху до нового суспільства

  • Розділ 3. Людина в системі еволюційної економічної теорії

  • Категорія "людський капітал": сутність та історичне місце

  • Перехід від людини економічної (homo economicus) до людини творчої (homo creator)

  • Розділ 4. Науково-технологічна сфера,сутність, структура, закономірності розвитку

  • Інформація і знання як якісно новий фактор виробництва

  • Інформатизація та інноваційний тип розвитку економіки

  • Технологічні уклади: сутність та особливості розвитку

  • Технологічний спосіб виробництва: сутність і роль у суспільно-економічному розвитку

  • Розділ 5. Механізм функціонування і розвитку еволюційної економіки

  • Основні напрями формування еволюційного господарського механізму

  • Формування національної інноваційної системи

  • А. Виробництво товарів і послуг

  • Б. Виробництво знань і технологій

  • Частина II. Основні напрями та проблеми розвитку новітніх економічних теорій

  • Еволюція теорії глобального монетаризму

  • Розділ 7. Теорія трансформації економіки і суспільства

  • Особливості трансформації економіки Китаю

  • Теоретичні основи трансформації економіки України у світове господарство

  • Розділ 8. Сучасний монетаризм

  • Сучасні монетаристські підходи до проблеми ролі держави в економіці

  • Критичний аналіз заходів монетаристської політики

  • Розділ 9. Теорії визначення і вибору економічної політики

  • Економічні теорії громадянського суспільства

  • Теорія суспільного вибору та політичних інститутів

  • Теорія політичної ренти

  • Загальна економіко-політична рівновага і хабарництво

  • Розділ 10. Теорія неоінституціоналізму

  • "Інституціональні пастки" трансформаційного періоду

  • Теорія участі працівника в управлінні та прибутках

  • Розділ 11.Теорія трансакційних витрат

  • Трансакційна теорія фірми і бюрократичних структур бізнесу

  • Ресурсно орієнтований підхід у теорії фірм

  • Розділ 12. Теорії економіки "третього світу"

  • Концепція "самопідтримуваного зростання" та великого поштовху

  • Латиноамериканські концепції периферійного розвитку

  • Концепція самозабезпечення та колективної опори на власні сили азіатської та африканської економічної думки

  • Розділ 13. Альтернативні теорії сучасного економічного розвитку

  • Ісламістські фундаменталістські та реформістські доктрини економічного розвитку

  • Індуїзм як підвалини специфіки економічної думки Індії

  • Феномен економічної теорії Японії
  • Частина III. Злети і падіння альтернативних макроекономічних теорій (50-90-ті роки ХХ ст.)

  • Стандартні макроекономічні теорії

  • Розділ 15. Неокласичний синтез - основа сучасних економічних теорій

  • Здобутки неокласики

  • Розробка предмета економічної теорії

  • Неокласика і нова інституціональна економічна теорія: взаємний розвиток та взаємодія

  • Еволюція, наукова революція, теоретико-методологічний синтез

  • Розділ 16. Альтернативні напрями сучасної макроекономічної теорії

  • Відмінності між теоріями ортодоксального кейнсіанства й ортодоксального монетаризму

  • Нова класична школа

  • Посткейнсіанство

  • Критика теорії раціональних очікувань

  • Нове кейнсіанство

  • Розділ 17. Сучасні теорії постіндустріального (інформаційного) суспільства

  • Відмінності основних підходів до трактування постіндустріального та інформаційного суспільства

  • Конвергенція марксистської та постіндустріалістської теорій

  • Системні ринкові перетворення і постіндустріалізм

  • Розділ 18. Сучасні економічні теорії розподілу багатства і доходів

  • Розділ 19. Сучасні економічні теорії: єдність і багатогранність

  • Економічний мейнстрим: за і проти

  • Рекомендована література