Індуїзм як підвалини специфіки економічної думки Індії

Сучасні економічні теорії

Вихована в європейському дусі місцева еліта намагалася сприяти встановленню західної системи цінностей. Але в міру оновлення еліти вплив традиційних цивілізаційних цінностей на владу зростав42. Проте "відкіт" в Індії виявився значно меншим, ніж у більшості країн, що розвиваються, і багато елементів "забігання вперед" міцно утвердилися на індійському ґрунті, що є особливістю цивілізаційного розвитку і що вплинуло на розвиток економічної думки Індії.

Адже все це великою мірою пов'язано з техніко-економічними реаліями нинішнього світу, який глобалізуеться. Для Індії порівняно з переважною більшістю країн колишнього "третього світу", характерний якісно вищий ступінь сприйняття досягнень новітньої технології, уміння населення користуватися ними43. Це забезпечило здатність Індії здійснювати анклавну економічну модернізацію і не тільки освоювати імпортні високі технології, а й самостійно розвивати наукові дослідження, зокрема й у галузі економічної теорії. З іншого боку, наявність величезної маси некваліфікованого безграмотного населення утруднює втілення новітних технологій, не дає змоги застосовувати ефективні моделі розвинутих країн44.

Ситуацію ускладнює і те, що кастова система в Індії накладалася на етнорасовий фактор. Останні дослідження показали, що індійці вищих каст у генетичному плані близькі до "східноєвропейського" типу, нижчих - до "азійського", а середніх займають проміжне становище45.

Наявність достатньої кількості висококваліфікованих спеціалістів впливає на культурну та економічну динаміку і науково-технічний розвиток Індії, забезпечуючи її значною мірою автономності. За темпами зростання такого показника, як середній термін навчання дорослого населення, у другій половині XX ст, Індія (як і Китай) суттєво обігнали розвинуті країни і держави Південної Європи та Латинської Америки. Хоча Китай більше приділяє уваги базовій освіті (80 % - грамотне населення), Індія - розвитку вищої освіти (майже 50 % населення безграмотні)46.

В умовах існування цих реальностей одна з найбільш поширених теорій "оптимального компромісу" пропонує розвивати народногосподарський комплекс на основі збалансованої "змішаної" економіки, в якій не повинно бути концентрації економічної влади ні в приватному, ні в державному секторах. її автори вважають необхідним забезпечення конкурентних економічних умов і розширення підприємницької бази. Щоб зменшити негативний прояв зростаючих монополістичних об'єднань, прихильники "оптимального компромісу" допускають антимонопольні заходи, але за умови, що останні негативно не впливатимуть на ефективність виробництва, а приватним підприємствам - не заважатимуть досягти "оптимальних розмірів". Для забезпечення конкурентної економіки автори концепції пропонують на державному рівні сприяти розвитку "середніх підприємств", особливо в галузях, де великі монополії займають провідні позиції47. Проте, розуміючи слабкість середнього бізнесу в галузях, які вимагають застосування новітніх технологій і виробництва продукції на експорт, держава має заохочувати утворення великих монополій з метою концентрації капіталу й утворення технополісів.

Роль держави в такій економічній моделі зводиться до формування соціальної бази підприємництва шляхом підтримки дрібних і середніх підприємців. Державна власність, на думку Р. Хазарі, має протистояти монополіям, або "врівноважувати сили" в умовах вільного ринку. Перевагу віддають непрямим методам державного регулювання. Автори цієї концепції виступають за необхідність зменшення економічної нерівності, але, водночас, і особливо в перехідний період, - проти проведення радикальних заходів, які б могли зачепити усталені відносини власності, що вплинуло б на координацію нагромадження або ефективність виробництва. Як ідеал вони вбачають побудову "суспільства загального добробуту" і навіть соціалізму. Проте нове суспільство, на думку В. Pao, має базуватися на освіті, переконаннях і, якщо необхідно, самообмеженні у створенні соціалістичного порядку, а не на класовій ворожнечі. У новому суспільстві мають бути створені умови для розвитку всіх станів населення і груп національного капіталу, що має становити соціальну базу ефективної ринкової економіки48. Виразники цієї ліберально-буржуазної концепції вимагають проведення курсу соціально-економічного компромісу з метою реформування індійського суспільства у суспільство загального добробуту.

Концепція "децентралізованої економіки" ґрунтується на економічних поглядах М. Ганді, її прихильники виступають за "гандістський" шлях розвитку - як проти капіталізму, так і проти соціалізму. Соціальною базою концепції є середній і дрібний бізнес. Різні асоціації середніх та дрібних підприємців утілюють ідеї концепції у своїх документах і вимогах. По-перше, це заклик до необхідності будівництва відсталої економіки на основі трудомістких технологій дрібного виробництва, що вирішує проблему надлишку робочої сили і нестачу великого капіталу. По-друге, необхідність "децентралізації економіки" й обмеження великого виробництва. На думку представників партії дрібного бізнесу (яка втілена в маніфесті "Бхаратія Кратідал" (1977)49, велика промисловість має з'явитися пізніше, як вершина промислової структури, фундамент якої становитимуть домашня і дрібна промисловість. По-третє, вимога відмовитись від експорту промислових товарів, від залучення іноземного капіталу та проведення політики жорсткого імпортного протекціонізму. По-четверте, вимога встановлення обмежень на розміри власності, доходів і споживання. З економічного погляду всі ці вимоги суперечать загальним економічним законам і спрямовані на стагнацію внутрішнього виробництва та зовнішньоекономічну ізоляцію. Більше того, забезпечити ці заходи могла б тільки держава, проти регулювання економіки якої виступали прихильники цієї концепції. Основним принципом економічної політики має бути, на думку авторів концепції "децентралізованої економіки", конкуренція. Проте за такої економічної програми навряд чи можна було б реалізувати вимогу зменшення соціально-економічної нерівномірності. Незважаючи на зазначені недоліки цієї концепції, її суперечливість і утопічність окремих вимог, вона користується підтримкою не тільки серед прихильників малого та середнього підприємництва, а й великого бізнесу, оскільки не ставить жодних перепон розширенню його впливу.

Життєвість цієї концепції посилюється зростанням етно-національного сепаратизму в Індії. Штати цієї країни створені за лінгвістичним принципом, без серйозного врахування інших параметрів, що може призвести до політичних суперечностей. Між штатами є також відмінності: і у структурі економіки, і в частках промисловості, сільського господарства та послуг у ВВП; і у співвідношенні бідних і безграмотних представників, високих і низьких каст у загальній масі населення тощо. Хоча міжрегіональний розрив в Індії значний лише порівняно з розвинутими країнами: "найбагатший" штат (Пенджаб) переважає за ВВП на душу населення "найбідніший" (Біхар) у 4 рази, але для країни, що розвивається, подібні диспропорції не є чимось особливим60. Проте наявність цих відмінностей веде до появи вимог регіонів, що не збігаються, до центру.

Радикально-демократичні економісти на чолі з відомим індійським ученим Д. Гадгілом виступають із концепцією "державного капіталізму". Прихильниками цієї концепції були лідери соціалістичної партії - в минулому лівого крила Індійського національного конгресу (IHK). Радикальні демократи виступають за побудову "соціалістичного суспільства" на нових принципах. На їхню думку, соціалістична економіка має ґрунтуватися на поєднанні державного сектору кооперації і дрібного приватного виробництва. Як і представники концепції "децентралізації економіки", вони - за обмеження великого капіталу. Ця "змішана економіка" розглядалась як тривалий перехідний стан до "чистого соціалізму" і визначалась як "державний капіталізм". Роль держави в економіці та посиленні контролю за приватними монополіями має зростати аж до повного їх витіснення. Метою антимонопольної діяльності держави має стати не відновлення конкуренції та ринкового механізму, а посилення державного сектору і державного регулювання, що забезпечить взаємопов'язане і скоординоване функціонування податкової, фінансової і промислової політики. Держава має сприяти процвітанню дрібної промисловості, розвитку дрібного підприємництва і кооперативів, особливо в галузі виробництва предметів споживання. За сприяння держави відстале дрібнотоварне господарство має переростати в державно-кооперативне .

Для захисту дрібного і середнього виробника у сільському господарстві, на думку представників концепції, необхідно реформувати сільське господарство: здійснити перерозподіл землі на користь безземельних і малоземельних селян, як шляхом різкого зменшення "меж" розміру землеволодіння, так і обкладання великих земельних власників прогресивним податком та відмови їм у субсидуванні постачання мінеральних добрив, води для зрошення й електроенергії. Такі заходи мають зменшити економічну нерівність на селі, збільшити (у поєднанні з використанням нових трудомістких технологій) зайнятість і виробництво у сільському господарстві. На думку Д. Гадгіла, такі заходи у сільському господарстві повинні зміцнити роль держави у цій галузі й скоротити нерівність у суспільстві.

Важливим елементом розвитку економіки мають стати планування, участь працюючих в управлінні виробництвом, тобто використання як прямих, так і непрямих засобів державного регулювання. Ідеї цієї концепції знайшли втілення в програмних документах і практичній діяльності IHK.

По-іншому визначається соціальний ідеал у теорії "вільного підприємництва". її прихильниками є А. Шрофф і Н. Палкхівала - голови Форуму вільного підприємництва, який пов'язаний із великим бізнесом Індії. Не заперечуючи гасла побудови суспільства соціалістичного типу, вони вважають, що нове суспільство має розвиватися на основі вільної ринкової економіки з вільною конкуренцією, де багатство зростає так само, як у високорозвинутих країнах світу. На їхню думку, держава має підтримувати великий приватний капітал і великий бізнес у промисловості. Така політика забезпечить високі темпи зростання, підвищення ефективності економіки, що немовби само собою і якнайкраще вирішить усі економічні й соціальні проблеми Індії. А отже, економічна нерівність є об'єктивною необхідністю, обов'язковою умовою виробничого нагромадження й економічного зростання. Стан і перспективу дрібного підприємництва, якому в концепції відведена роль додатка "великої фабрики", мають найбільш раціонально визначити "ринкові сили". Це ж стосується і сільського господарства, де встановлення "меж" розмірів приватної власності може зруйнувати діяльність великих ефективних і вміло керованих господарств.

Щодо використання іноземного капіталу, то прихильники такої теорії до кінця 80-х років виступали з вимогою недопущення його в національне виробництво. Розуміння глобалізації виробничих процесів зумовило перегляд цих вимог, і нині вони виступають з ідеєю скасування обмежень для іноземного капіталу й створення для нього сприятливого клімату. Основним аргументом на користь цієї позиції було те, що технології й ресурси зарубіжного інвестора обмежені, і він буде шукати галузь найменшої протидії. Водночас Захід зацікавлений у забезпеченні успіху реформ, перш за все у Східній Європі, тому більша частина капіталу автоматично піде в цей регіон.

Основні ідеї цієї концепції були втілені в документах Федерації індійських торговельних палат (РІССІ)". її програма-мінімум передбачала реалізацію вимоги "поєднання державної системи з приватним управлінням", було запропоновано розширити участь приватного сектору в акціонерному капіталі державних компаній, а державні підприємства передавати в управління приватних фірм. У міру зростання приватного підприємництва має скорочуватися державний сектор шляхом повної або часткової денаціоналізації. Висунута також вимога сприяння розвитку приватного підприємництва у всіх галузях, включаючи й оборонну промисловість.

В останнє десятиріччя XX ст. спостерігалася парадоксальна ситуація: частка Індії у світовому ВВП збільшувалася, а у світовій торгівлі та русі капіталу скорочувалася (частка Індії у світовій торгівлі у середині 90-х років XX ст. становила 0,6 %, а у 2000 р. навіть менше). Основні надії республіка покладає на експорт програмного забезпечення, що підкреслює можливості опанувати новітні технології. Темпи зростання експорту цієї продукції не опускалися нижче 25 % за останні 10 років, і якщо у 1995/96 фінансовому році їх обсяг становив 666 млн дол., то у 2000/2001 фінансовому році - 6,2 млрд дол.

Хоча в Індії, як і в Україні, є проблеми в інтелектуальній сфері. Щорічний від'їзд десятків тисяч найкваліфікованіших спеціалістів може вже найближчим часом викликати суттєве послаблення позицій Індії у високотехнологічній сфері, а в перспективі призвести до різкого погіршення культурної динаміки.

При проведенні реформ 90-х років XX ст. республіка не пішла на повне "відкриття" своєї економіки. Політика лібералізації, яка проводилася поступово, привела до різних поступок приватному і зарубіжному капіталу в галузі фінансів і страхування, діяльності спільних підприємств і відкриття суто зарубіжних фірм, конвертації рупії, проте значні обмеження залишаються. Влада розуміє, що в нинішній період індійська економіка не може стати повністю відкритою, і при вступі у Світову організацію торгівлі було обумовлено 10 пільгових років.

Отже, індійський варіант концепції "вільного підприємництва** відображає інтереси великого капіталу і поєднує ідеї вільного підприємництва із фразеологією про "соціалістичне суспільство", вимоги поєднання державної системи з приватним управлінням.

На основі викладених вище концепцій і реальних змін соціально-класової структури індійського суспільства сформувалась офіційна соціально-економічна доктрина - "Курс Неру". В середині 50-х років вона була визнана на державному рівні й Індія взяла курс на побудову "суспільства соціалістичного типу" шляхом розширення державного сектору, який оволодіє командними висотами в економіці й відіграватиме антиімперіалістичну роль.

Враховуючи важливість національних традицій і життєвість принципів індуїзму в Індії, Дж. Неру, щоб запобігти соціальним і класовим конфліктам, на практиці втілював політику компромісів, а не докорінної реорганізації. Державний сектор на практиці відігравав роль стимулятора у нагромадженні національного капіталу й переливанні його зі сфери обігу у виробництво. Склалася змішана економіка, яка ґрунтувалась на взаємодії державного і приватного секторів.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Індуїзм як підвалини специфіки економічної думки Індії“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Частина І. Становлення еволюційної парадигми економічної теорії

  • Й. Шумпетер - засновник еволюційної економічної теорії

  • Розділ 2. Методологічні основи еволюційної економічної теорії

  • Глобальні закономірності та їх роль у методології

  • Методологічні проблеми створення нового суспільства

  • Внутрішній механізм формування суспільства

  • Реальний шлях руху до нового суспільства

  • Розділ 3. Людина в системі еволюційної економічної теорії

  • Категорія "людський капітал": сутність та історичне місце

  • Перехід від людини економічної (homo economicus) до людини творчої (homo creator)

  • Розділ 4. Науково-технологічна сфера,сутність, структура, закономірності розвитку

  • Інформація і знання як якісно новий фактор виробництва

  • Інформатизація та інноваційний тип розвитку економіки

  • Технологічні уклади: сутність та особливості розвитку

  • Технологічний спосіб виробництва: сутність і роль у суспільно-економічному розвитку

  • Розділ 5. Механізм функціонування і розвитку еволюційної економіки

  • Основні напрями формування еволюційного господарського механізму

  • Формування національної інноваційної системи

  • А. Виробництво товарів і послуг

  • Б. Виробництво знань і технологій

  • Частина II. Основні напрями та проблеми розвитку новітніх економічних теорій

  • Еволюція теорії глобального монетаризму

  • Розділ 7. Теорія трансформації економіки і суспільства

  • Особливості трансформації економіки Китаю

  • Теоретичні основи трансформації економіки України у світове господарство

  • Розділ 8. Сучасний монетаризм

  • Сучасні монетаристські підходи до проблеми ролі держави в економіці

  • Критичний аналіз заходів монетаристської політики

  • Розділ 9. Теорії визначення і вибору економічної політики

  • Економічні теорії громадянського суспільства

  • Теорія суспільного вибору та політичних інститутів

  • Теорія політичної ренти

  • Загальна економіко-політична рівновага і хабарництво

  • Розділ 10. Теорія неоінституціоналізму

  • "Інституціональні пастки" трансформаційного періоду

  • Теорія участі працівника в управлінні та прибутках

  • Розділ 11.Теорія трансакційних витрат

  • Трансакційна теорія фірми і бюрократичних структур бізнесу

  • Ресурсно орієнтований підхід у теорії фірм

  • Розділ 12. Теорії економіки "третього світу"

  • Концепція "самопідтримуваного зростання" та великого поштовху

  • Латиноамериканські концепції периферійного розвитку

  • Концепція самозабезпечення та колективної опори на власні сили азіатської та африканської економічної думки

  • Розділ 13. Альтернативні теорії сучасного економічного розвитку

  • Ісламістські фундаменталістські та реформістські доктрини економічного розвитку

  • Індуїзм як підвалини специфіки економічної думки Індії
  • Феномен економічної теорії Японії

  • Частина III. Злети і падіння альтернативних макроекономічних теорій (50-90-ті роки ХХ ст.)

  • Стандартні макроекономічні теорії

  • Розділ 15. Неокласичний синтез - основа сучасних економічних теорій

  • Здобутки неокласики

  • Розробка предмета економічної теорії

  • Неокласика і нова інституціональна економічна теорія: взаємний розвиток та взаємодія

  • Еволюція, наукова революція, теоретико-методологічний синтез

  • Розділ 16. Альтернативні напрями сучасної макроекономічної теорії

  • Відмінності між теоріями ортодоксального кейнсіанства й ортодоксального монетаризму

  • Нова класична школа

  • Посткейнсіанство

  • Критика теорії раціональних очікувань

  • Нове кейнсіанство

  • Розділ 17. Сучасні теорії постіндустріального (інформаційного) суспільства

  • Відмінності основних підходів до трактування постіндустріального та інформаційного суспільства

  • Конвергенція марксистської та постіндустріалістської теорій

  • Системні ринкові перетворення і постіндустріалізм

  • Розділ 18. Сучасні економічні теорії розподілу багатства і доходів

  • Розділ 19. Сучасні економічні теорії: єдність і багатогранність

  • Економічний мейнстрим: за і проти

  • Рекомендована література