Розділ 10. Теорія неоінституціоналізму

Сучасні економічні теорії

У сучасній економічній літературі часто використовується слово "інститут" у значенні "організація" або "структура". Наприклад, маються на увазі державні або фінансові інститути. На думку Г. Колодко, до них належать ті, "які організують, контролюють і формують економічні процеси для забезпечення їх достатньо гладкого протікання з належним урахуванням інтересів усіх учасників процесу соціального відтворення"11.

Крім того, ринкові інститути включають: контракт між підприємцями й арбітражні або судові процедури; ціну товару або послуги, погоджену між продавцем і покупцем, і право оскаржувати постачання неякісної продукції; об'єднання споживачів, які зміцнюють ринкові позиції у суперечках із виробниками і продавцями. Неоінституціоналісти розширили розуміння інститутів. У їх розумінні інститути - це:

• процедури і правила поведінки, санкціоновані законом або звичаєм;

• законодавчі та регулюючі норми, які захищають інтереси ринкових суб'єктів;

• організації й адміністративні/політичні структури, які задовольняють потреби різних ринкових суб'єктів - від уряду і центрального банку до комісій з ринку цінних паперів і антимонопольних органів (які мають примушувати економічні суб'єкти дотримуватися специфічних законодавчих норм в інтересах усієї соціально-економічної системи) і комерційних банків та товарних бірж;

• інститути у широкому розумінні, які включають ринкову культуру і менталітет. З цього погляду інститути в Україні мають не тільки створюватися або засновуватися, а їх необхідно навчатися. Крім того, очевидно, цей процес навчання (навіть якщо відповідне намагання надзвичайно велике) має бути поступовим і довготривалим - адже жодним політичним актом неможливо радикально трансформувати культуру і менталітет українців, вкорінені з часів радянської системи, їх капіталістичні аналоги (те, що в Україні називають "диким" капіталізмом).

Чітке дотримання правил ринкової гри вимагає відповідних знань, які не завжди можна взяти з підручників або від інших її "акторів". Тут важливий досвід кожного економічного агента. Ринкова економіка вимагає формування специфічних навичок і звичок, які в попередній системі не мали практичного значення. У нових умовах стара неринкова культура стає тягарем, від якого Україна має позбавитися, особливо шляхом успішного вивчення і запровадження ринкових механізмів. Це приклад навчання на практиці, на що потрібний час. І чим триваліший час у країні зберігаються інститути, які відповідають ортодоксальній соціалістичній моделі, тим довша рецесія в економіці. Зміни в менталітеті українців у відповідь на виклик системної трансформації, яка не обмежується економічною сферою, а також зачіпає політичну, соціальну і культурну, відбуваються повільно. Політична еліта й економісти, які дивляться вперед, хочуть, щоб ці зміни якнайшвидше закріпилися у новому ладі, який формується, і його авторах, включаючи економічних суб'єктів і населення, адже вони будуть змушені дотримуватися нових правил в умовах жорстких бюджетних обмежень і сильної глобальної конкуренції. Але ці актори відстають від своїх ерудованіших провідників, які, вважається, знають, як знайти дорогу в terra incognita ринкової економіки, що народжується, і виявляють упертість у досягненні поставлених цілей у цьому безкінечному процесі. З плином часу новий устрій життя стає звичним для більш широких прошарків населення, які не є авангардом і не здатні бачити майбутні цілі. У результаті ці прошарки є гальмом руху вперед.

Україна стала державою з ринковою економікою, але люди цього ще не усвідомили. Коли абсолютна більшість населення не може достатньо ясно зрозуміти природу і механізми ринкової економіки, І, отже, не схвалює політику, яку проводять урядовці (якій аплодують технократи-економісти), то це ще не є ринкова економіка. Це економіка, яка перебуває в процесі переходу до ринку12. У такому розумінні в Україні системна трансформація все ще продовжується, хоча вже визнана світовою спільнотою у 2006 р. як країна з ринковою економікою*

Природа подібних затримок в Україні має частково організаційний, частково культурний, а кажучи ширше - цивілізаційний характер. Разом із тим вони уповільнюють досягнення "критичної маси" ринкової культури і є одним із головних факторів (окрім наявності матеріальної інфраструктури і фінансового капіталу), які обмежують темпи економічного зростання. Саме ці затримки в Україні чималою мірою зумовлюють існування і масштаби розриву між теоретичними можливостями і реально досягнутими темпами розвитку. Тому без зміни таких інституціональних умов в Україні навряд чи можна з оптимізмом говорити про реальний потенціал забезпечення високих темпів економічного зростання.

В умовах нестачі інституціонального капіталу значно зменшується ефективність використання соціального, людського, фінансового й основного капіталу. Тому в сучасних умовах суспільного розвитку в Україні необхідний подвійний підхід. З одного боку, потрібно намагатися весь час підтримувати еволюцію інститутів у бажаному напрямку (що включає їх формування, структуру, дозрівання і навчання), а з іншого - надто терпляче чекати, за висловом Г. Колодка, "поки душі не дозріють", водночас стимулюючи цей процес шляхом м'якого переконання людей у необхідності рухатися вперед13. Насильницькі заходи тут не допоможуть, вони тільки спровокують зростаючий опір змінам, що власне ми спостерігаємо в Україні.

Очевидно, інституціональна форма української економіки в цілому визначається стратегічною орієнтацією на вступ до Європейського Союзу. Поступово наші інститути будуть асимільовані відповідними інститутами ЄС, відтворюючи всі характерні його інституціональній структурі недоліки. Деякі з них можна побачити при порівнянні з ефективнішою й конкуренто-спроможнішою інституціональною інфраструктурою американської економіки. Вищі темпи виробництва і споживання і помітно більші темпи зростання, досягнуті американською економікою в останнє десятиріччя, зумовлені головним чином високою ефективністю ЇЇ інститутів, а не перевагами економічної політики. Американські інститути менш бюрократизовані, ніж європейські, і створюють сприятливіше середовище для розвитку бізнесу та підвищення конкурентоспроможності підприємств. Урахування американського досвіду може значно модифікувати діючі інститути ЄС і його політику на теренах України.

Інститути не замінюють політики, але сприяють її в успішній реалізації погляду економічної динаміки. Чим міцніші й досконаліші інститути, тим більше витісняється "сіра" (тіньова) економіка, яка важко піддається контролю і регулюється "сірою" політикою. Нерідко ключові рішення виробляються у цій "сірій" зоні і лише потім стають відомими громадськості.

Формування інститутів влади у період парламентських виборів 2006 р. в Україні підтвердило, що реальні рішення приймаються після неформальних обговорень, які враховують політичний розклад і становище різних груп інтересів, тоді як офіційна політика є лише формальним і публічним інструментом реалізації досягнутих десь домовленостей. Можна припустити, що частка рішень, які виробляються de facto у "сірій зоні" політики, порівняно з тими, які приймаються виключно за офіційними каналами, вища, ніж відношення незареєстрованого і неоподаткованого обігу "сірої" економіки до обсягу офіційних економічних угод. Будь-які аналіз і оцінка поточної політики в Україні мають ураховувати цей феномен, особливо у зв'язку з формулюванням рекомендацій при виборі тих чи інших політичних рішень. Масштаби "сірої зони" в політиці залежать від зрілості інститутів у країні, з одного боку, демократичної держави і громадянського суспільства, а з іншого - від ринкової економіки.

Звідси неоінституціоналісти розглядають економічну політику як здатність вирішити масштабні соціальні проблеми на економічній основі. Іншими словами, це вміння залучити до специфічної гри всіх акторів - суб'єктів лібералізованої ринкової економіки, яка має привести до розширеного макроекономічного відтворення. її мета - підтримання максимально можливих темпів економічного зростання і розподілу його результатів справедливим, тобто соціально прийнятним, методом. Справедливість або несправедливість цього розподілу, визначає настрій українського суспільства, а не думки економістів чи політиків. У кінцевому підсумку рішення з таких питань мають прийматися у парламенті в процесі роботи над законами, бюджетом та іншими питаннями, які пов'язані з податковою системою, фінансовими трансфертами і соціальною політикою.

У практичному житті українського суспільства подібні публічні рішення нерідко вторинні стосовно рішень, які приймаються в урядових кабінетах або на партійних нарадах, оскільки люди, втягнуті в політичну діяльність, сприймають її по-іншому, як пов'язану з тим, хто кого підтримує, проти кого і за скільки. За такої інтерпретації це також гра, але така, що має негативний і часто шкідливий характер, орієнтована на знищення політичних противників і просування приватних інтересів - власних і своїх політичних клієнтів. Іншими словами, кожний пересічний громадянин має зрозуміти, що політика, особливо значна частина її "сірої зони", відтак не має підкорятися завданням досягнення загального блага і суспільних інтересів і, таким чином, стимулювання економічного зростання. Більше того, як показує досвід України, інколи вона може його навіть гальмувати.

Завжди наявний і такий аспект політики, як боротьба за владу. Старі політичні сили намагаються залишитися при владі, інші - її отримати, що негативно відбивається на економічній динаміці, адже нерідко блокуються рішення, які сприяють розвитку, і проведення орієнтованих на прискорення зростання структурних реформ. За такого підходу до політики її ефективність оцінюється з погляду інтересів її прихильників, що в багатьох випадках призводить до послаблення влади, а не посилення тенденцій до зростання. Тому, незважаючи на успішне зміцнення ринкових інститутів у країні, загальне економічне зростання уповільнюється. Це зумовлено дефектами вибраної економічної політики на відміну від тієї, яка б могла проводитися з урахуванням наявного структурного, культурного й інституціонального середовищ.

В умовах плюралізму думок і теорій важко дійти визначеного консенсусу з приводу пропонованих курсу і методі в дії в Україні. Водночас подібний феномен спостерігається в усіх країнах, навіть тих, які характеризуються сучасною структурою економіки і найбільш зрілими ринковими інститутами, включаючи США14. Але справа не тільки у конфлікті позицій; головна проблема полягає в тому, що заходи, які вживаються ними, часто погано скоординовані, а досягнуті компроміси не мають творчого змісту. Разом із тим підхід до формування економічної політики має враховувати такі чинники.

По-перше, щоб забезпечити позитивні результати, політика має ґрунтуватися на передбаченні й водночас бути вільною від ілюзій. Без бачення перспективи політиці (і політикам) властиві незавершеність, нерішучість і, безумовно, непереконливість. Довгострокові програми мають бути амбіційними і реалістичними, виступати як знак правильного спрямування розвитку суспільства і шляхів задоволення його потреб. Це передбачення має стимулювати їх формування, але водночас обмежувати вирішення нагальних потреб розумними рамками, щоб їх можна було задовольнити в перспективі. Досвід України переконує, що бачення перспективи розвитку на практиці породжує декларативні ілюзії "позитивних шоків" або "цивілізаційних стрибків".

По-друге, політика має ґрунтуватися на теорії, пояснюючи механізми функціонування економіки і її зростання. Для успішного здійснення економічної політики в Україні, тобто справляння свідомого і продуманого впливу на учасників економічної ринкової гри для досягнення цілей розвитку - повнішого задоволення потреб суспільства на основі підвищення конкурентоспроможності підприємств і ефективного обслуговування індивідуальних і корпоративних акторів, потрібно багато знань, які мають ґрунтуватися не тільки на практичному досвіді, а насамперед на надійній економічні теорії.

Проте варто врахувати, що прагнення до діалогу і компромісів, гнучкість і відкритість, хоч у багатьох випадках і виправдані, але часто йдуть на шкоду потребам за методологічною і фактичною правильністю та академічною скрупульозністю. Ефективна політика не може бути результатом "усереднення", коли одні елементи беруть з одного наукового підходу, а інші - з іншого, і змішують монетаризм і неокейнсіанство, неоінституціональну економіку і шведську школу, соціалізм і капіталізм з єдиною метою задоволення побажань якомога більшої кількості широкого кола дискусантів. Особливо деструктивними для України можуть стати спроби поєднати ліві ідеї соціал-демократичного духу з елементами неоліберальної економіки.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 10. Теорія неоінституціоналізму“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Частина І. Становлення еволюційної парадигми економічної теорії

  • Й. Шумпетер - засновник еволюційної економічної теорії

  • Розділ 2. Методологічні основи еволюційної економічної теорії

  • Глобальні закономірності та їх роль у методології

  • Методологічні проблеми створення нового суспільства

  • Внутрішній механізм формування суспільства

  • Реальний шлях руху до нового суспільства

  • Розділ 3. Людина в системі еволюційної економічної теорії

  • Категорія "людський капітал": сутність та історичне місце

  • Перехід від людини економічної (homo economicus) до людини творчої (homo creator)

  • Розділ 4. Науково-технологічна сфера,сутність, структура, закономірності розвитку

  • Інформація і знання як якісно новий фактор виробництва

  • Інформатизація та інноваційний тип розвитку економіки

  • Технологічні уклади: сутність та особливості розвитку

  • Технологічний спосіб виробництва: сутність і роль у суспільно-економічному розвитку

  • Розділ 5. Механізм функціонування і розвитку еволюційної економіки

  • Основні напрями формування еволюційного господарського механізму

  • Формування національної інноваційної системи

  • А. Виробництво товарів і послуг

  • Б. Виробництво знань і технологій

  • Частина II. Основні напрями та проблеми розвитку новітніх економічних теорій

  • Еволюція теорії глобального монетаризму

  • Розділ 7. Теорія трансформації економіки і суспільства

  • Особливості трансформації економіки Китаю

  • Теоретичні основи трансформації економіки України у світове господарство

  • Розділ 8. Сучасний монетаризм

  • Сучасні монетаристські підходи до проблеми ролі держави в економіці

  • Критичний аналіз заходів монетаристської політики

  • Розділ 9. Теорії визначення і вибору економічної політики

  • Економічні теорії громадянського суспільства

  • Теорія суспільного вибору та політичних інститутів

  • Теорія політичної ренти

  • Загальна економіко-політична рівновага і хабарництво

  • Розділ 10. Теорія неоінституціоналізму
  • "Інституціональні пастки" трансформаційного періоду

  • Теорія участі працівника в управлінні та прибутках

  • Розділ 11.Теорія трансакційних витрат

  • Трансакційна теорія фірми і бюрократичних структур бізнесу

  • Ресурсно орієнтований підхід у теорії фірм

  • Розділ 12. Теорії економіки "третього світу"

  • Концепція "самопідтримуваного зростання" та великого поштовху

  • Латиноамериканські концепції периферійного розвитку

  • Концепція самозабезпечення та колективної опори на власні сили азіатської та африканської економічної думки

  • Розділ 13. Альтернативні теорії сучасного економічного розвитку

  • Ісламістські фундаменталістські та реформістські доктрини економічного розвитку

  • Індуїзм як підвалини специфіки економічної думки Індії

  • Феномен економічної теорії Японії

  • Частина III. Злети і падіння альтернативних макроекономічних теорій (50-90-ті роки ХХ ст.)

  • Стандартні макроекономічні теорії

  • Розділ 15. Неокласичний синтез - основа сучасних економічних теорій

  • Здобутки неокласики

  • Розробка предмета економічної теорії

  • Неокласика і нова інституціональна економічна теорія: взаємний розвиток та взаємодія

  • Еволюція, наукова революція, теоретико-методологічний синтез

  • Розділ 16. Альтернативні напрями сучасної макроекономічної теорії

  • Відмінності між теоріями ортодоксального кейнсіанства й ортодоксального монетаризму

  • Нова класична школа

  • Посткейнсіанство

  • Критика теорії раціональних очікувань

  • Нове кейнсіанство

  • Розділ 17. Сучасні теорії постіндустріального (інформаційного) суспільства

  • Відмінності основних підходів до трактування постіндустріального та інформаційного суспільства

  • Конвергенція марксистської та постіндустріалістської теорій

  • Системні ринкові перетворення і постіндустріалізм

  • Розділ 18. Сучасні економічні теорії розподілу багатства і доходів

  • Розділ 19. Сучасні економічні теорії: єдність і багатогранність

  • Економічний мейнстрим: за і проти

  • Рекомендована література