Справді, у результаті створення монополії можна повніше використати позитивний ефект від зростання масштабів виробництва (економія на політичних витратах, централізація постачання і збуту, економія на маркетингових операціях і т. ін.). Проте в умовах монополії, тобто наявності найвищої переговорної сили, діє і тенденція до підвищення витрат, пов'язана з розбуханням і бюрократизацією управлінського апарату, послабленням стимулів до інновацій і ризику взагалі. Названа X. Лейбенстайном тенденція "ікс-неефективність" характерна не тільки для фірм, а й державних органів управління як організацій, яким властиве намагання максимізувати свій бюджет.
Тим самим підвищення переговорної сили громадян у їх взаємодії з фірмами і державою може збільшити ефективність використання ресурсів у цих організаціях (до десятків відсотків).
Успішність виконання функції представництва індивіда перед державними і бізнес організаціями суттєво залежить від того, яка саме ОГС виконує цю функцію. Якщо окремий громадянин "заміщує" нечисельні неформальні організації, які мають незначні ресурси, то навряд чи вони суттєво посилять його переговорні позиції. Тому для зростання ефективності використання ресурсів має збільшуватися частка в складі ОГС "найважливіших" із них - національних і міжнародних недержавних організацій, які здатні найбільшою мірою посилити переговорну силу громадян у їх відносинах із бізнесом і державою.
Важливе значення для характеристики економічної суті громадянського суспільства має поняття соціальний капітал - складова в структурі громадянського суспільства, з якої і на базі, якої формується приватний соціальний капітал. Оскільки з економічного погляду соціальний капітал знижує трансакційні витрати дотримання домовленостей, підтримання контрактів, дає змогу пролонгувати горизонт прогнозування і т. ін., розвиток громадянського суспільства еквівалентний нагромадженню соціального капіталу. Без будь-яких додаткових дій або витрат громадянське суспільство автоматично збагачує соціальний капітал, тобто приріст останнього стає зовнішнім ефектом розвитку громадянського суспільства.
Більш широке визначення соціального капіталу дає один із його дослідників Р. Патнем. На його думку, "за аналогією з фізичним і людським капіталом, який втілений у знаряддях праці і навчанні, які підвищують індивідуальну продуктивність, соціальний капітал має стосунок до таких елементів громадянського суспільства, як соціальні мережі, соціальні норми і довіра, які створюють умови для координації і кооперації заради взаємної вигоди. Соціальний капітал збільшує віддачу від інвестування в капітал фізичний і людський"20.
Здатність до самовідтворення і нагромадження є спільною ознакою фізичного і соціального капіталу. "Запаси соціального капіталу - довіра, норми і соціальні мережі - мають властивість самовідтворюватися і нагромаджуватися. Успішне співробітництво в конкретній справі породжує зв'язки і довіру - соціальні активи", але, продовжує Р. Патнем, є і принципова відмінність між фізичним і соціальним капіталом: "Соціальний капітал - це те, що філософ Альберт О. Хіршман назвав "моральним ресурсом", тобто ресурсом, який кількісно збільшується, а не зменшується при використанні та який (на відміну від фізичного капіталу) виснажується, якщо його не використовувати. На противагу звичайному капіталу соціальний капітал є "суспільним благом", іншими словами, це не приватна власність тих, хто отримує від нього вигоду"21.
З погляду майбутнього суспільства нагромадження соціального капіталу має більше значення порівняно з нагромадженням фізичного капіталу, а втрата соціального капіталу - довіри і зв'язків усередині суспільства - має руйнівні наслідки, не зіставні з утратою фізичного капіталу. Це, зокрема, доводить досвід проведення реформ в Україні у 90-ті роки, коли розрив соціальних зв'язків призвів до глибокої соціально-економічної кризи і знецінення наявного фізичного і людського капіталу.
Ігнорування проблеми названих зв'язків - формальних і неформальних норм, які визначають відносини між людьми в спільноті, в бізнес-товаристві, між громадянами і державою, характерне для найпоширенішого напряму сучасної економічної теорії (мейнстрим), яким керувалися автори реформ в Україні. Американські економісти Р. Хейлброннер і У. Мілбері зазначають, що нове покоління економістів "заводить теорію в хащі абстракції і математизації, створивши новий стиль економетрики, яку характеризує "розрив між соціальним розумінням і технічним аналізом". "Сучасний економіст нічого не пояснює. Лише якщо ринок буде розглядатися не тільки як механізм розподілу ресурсів, а й як конструкція, яка виконує соціальні функції, в економічному аналізі буде врахована роль організаційних структур, технологічних інновацій, культурних норм і звичаїв"22.
Особливо важливі конструкції соціальних і політичних зв'язків у громадянському суспільстві для країн із перехідною економікою. На думку французького економіста П. Буайе, саме завдяки її руйнації мафія зуміла витіснити ринок як механізм економічної координації28. Системам, які склалися у більшості постсоціалістичних країн, були притаманні соціальна роз'єднаність, інституціональна слабкість (пріоритет сили над правом), хиткість моральних норм (поведінка не за законом, а за "понятіями"). Все це - головні перепони на шляху переходу до інноваційного типу розвитку громадянського суспільства, яке забезпечує реалізацію інтелектуального потенціалу суспільства. Звідси - актуальність проблеми соціального капіталу для України.
М. Вулкок виділяє чотири основні позиції, які утворюють феномен соціального капіталу: 1) розвиток горизонтальних зв'язків усередині країни; 2) характер соціальних зв'язків усередині ком'юніті; 3) відносини між громадянським суспільством і державою; 4) якість управлінських інститутів24.
Таке структурування виводить концепцію соціального капіталу громадянського суспільства на вищий рівень узагальнення, який включає проблеми сучасного інституціоналізму, регіоналізму, комунітарного (інформаційного) і мережевого суспільства. Очевидно, що кількісний аналіз і оцінку такого багатогранного поняття не можна звести до якогось одного узагальненого показника. Йдеться про цілу сітку суміжних індикаторів.
Серед індексів інституціональної якості громадянського суспільства виокремлюють гласність і підзвітність, політичну стабільність, ефективність державного, дієвість держрегулювання, ефективність законів та подолання корупції. Проте ці показники далеко не вичерпують усіх аспектів соціального капіталу. Основоположним його елементом є ступінь взаємної довіри у громадянському суспільстві. Мається на увазі довіра як по горизонталі - у відносинах між громадянами, а також усередині різних громадських і корпоративних структур, які утворюють тканину сучасного соціуму, так і по вертикалі - між громадянами і структурами влади. Саме взаємодія забезпечує зміцнення і розширення соціальних зв'язків і робить можливим поступальний розвиток суспільства.
Досліджуючи фактори ступеня взаємодовіри, економісти дійшли висновку про важливу роль соціальної справедливості, яка передбачає перш за все пом'якшення контрастів у розподілі доходів. Зіставлення результатів соціальних описів і даних ООН про розподіл доходів населення дало змогу виявити закономірність: чим сильніша диференціація у доходах, тим слабкіша взаємна довіра, і навпаки. Так, у Скандинавських країнах, де співвідношення доходів 20 % найбагатших громадян і 20 % найбідніших становить 3,6-3,7, індекс взаємної довіри дорівнює 56-61 %, а у Бразилії, де це співвідношення становить 25,5, індекс довіри - лише 6,7 %25.
Досвід розвитку країн трансформаційної економіки змусив переглянути раніше усталені стереотипи мислення. Відповідно до одного з них, чим вищий у закритій економічній системі рівень нагромаджень, тим нижча ціна капіталу і вища норма інвестицій. А оскільки багаті мають вищий рівень нагромадження, то, на думку Н. Калдора, посилення соціальної нерівності немовби збільшує нагромадження й інвестиції в цілому26. Сучасні дослідники (О. Гелор, Д. Зейра і Р. Перотті) піддали сумніву це положення. Оскільки ринок капіталу недоступний для бідних сімей навіть за високої віддачі вкладів, то, на їхню думку, велика нерівність у доходах веде до скорочення капіталовкладень. Більше того, соціальна нерівність породжує нестабільність у суспільстві, що також негативно відображається на загальному інвестиційному кліматі27.
Досліджуючи цю проблему на матеріалах 49 країн, американські економісти Дж. Веперіс ІД. Гупта доводять, що основним джерелом внутрішніх інвестицій є вклади середнього класу, а не багатих. Одна з причин цього в тому, що вклади найбагатших груп легко стають "тіньовими" і вивозяться за кордон. Середній клас не має таких можливостей. Тому поляризація розмивання середнього класу призводить до падіння внутрішньої інтервенційної активності28.
Ця тенденція була підтверджена й у дослідженнях Світового банку в 1996 р., присвячених проблемі переходу від "тіньової" до ринкової економіки. Економісти дійшли висновку, що надзвичайна диференціація доходів підриває соціально-політичну стабільність, знижує рівень інвестицій і темпи економічного зростання. Запорукою успіху країни у перехідний період у довгостроковому плані є соціальний консенсус29.
Соціальна поляризація вкрай негативно впливає на формування і реалізацію людського капіталу. Значній частині бідних сімей стають недоступними хороша освіта і професійна підготовка, необхідні для сучасного ринку праці. Разом із тим бідність впливає на фізичне і духовне здоров'я нації, призводить до скорочення тривалості життя. Тому соціально орієнтований розподіл у громадянському суспільстві - одна з вирішальних умов, які забезпечують конкурентоспроможність її економіки на світовій арені. Такі пріоритети соціального розвитку суспільства, як зміцнення і розширення соціальних зв'язків, створення клімату законності та взаємної довіри, вкрай важливі не тільки для успішного економічного зростання, а й у контексті глобалізаційних процесів - для збереження національної ідентичності та державної цілісності. Перед соціумом постає альтернатива: самоорганізація чи деградація. Здатність до самореалізації шляхом зміцнення й ускладнення соціальних зв'язків, які дають змогу розвивати і реалізовувати інтелектуальний потенціал суспільства, - запорука адекватної відповіді на виклик глобалізації.
Отже, трактуючи громадянське суспільство як альтернативний (бізнесу і державі) спосіб виробництва благ, слід не забувати, що він поєднаний зі спеціальними витратами, перш за все витратами взаємодії, або колективної дії (на відміну від витрат специфікації прав власності за приватної діяльності або витрат здійснення примусу в діяльності держави). У цьому розумінні законодавство, яке спрямоване на розвиток громадянського суспільства і підтримку ОГС, як і організаційна діяльність в самому громадянському суспільстві, має двояку мету: 1) вирішити проблему "безбілетника", яка неминуче виникає у рамках будь-якої колективної дії; 2) зменшити витрати взаємодії. Якщо їх можна буде знизити порівняно з витратами специфікації прав власності, з одного боку, і витратами, пов'язаними зі здійсненням примусу, з іншого, то сфера діяльності громадянського суспільства буде розширюватися.
Основні поняття і терміни
Громадянське суспільство, недержавні організації, економічні блага, комерційний сектор, державний сектор, емоціональні блага, опортуністична поведінка, національні та міжнародні організації громадянського суспільства, соціальний капітал, соціально значимі блага.
Теорія суспільного вибору та політичних інститутів
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Економічні теорії громадянського суспільства“ на сторінці 4. Приємного читання.
