Б. Виробництво знань і технологій

Сучасні економічні теорії

Для подальшого підвищення якості освіти і науки у ВНЗ необхідно перетворити їх на навчально-наукові центри, в яких навчальний процес і наукова діяльність стали б рівноправними елементами їх функціонування. Треба усвідомити, що головним у стратегічному плані є розвиток вузівської науки. Для цього слід забезпечити цілеспрямоване фінансування напрямів розвитку науки у ВНЗ, в яких є для цього кадрові передумови і наукові досягнення. Саме там слід розвивати і зміцнювати матеріально-технічну базу, створювати лабораторії, все ширше залучати до цього професорсько-викладацький склад і студентів. ВНЗ - це природне середовище виникнення і швидкого розвитку наукових шкіл, які завжди відігравали і тепер відіграють дуже важливу роль у розвитку науки.

Поряд з удосконаленням організаційної структури науково-технічної сфери не менш актуальним є перехід ЇЇ до плюралізму форм власності, наближення структури науки до структури економіки.

За старої системи наука базувалася фактично на одній, державній формі власності. Навіть тоді, коли внаслідок реформ в економіці встановилася багатоманітність форм власності, в науці переважною залишається державна форма, що не відповідає світовій практиці. Досить сказати, що за такої розвинутої інфраструктури науки, як у США, державними є 39 наукових організацій, у Великобританії - 45, у Німеччині - 82 і в Японії - 96. Як видно, в розвинутих країнах кількість державних наукових організацій не перевищують 100, тоді як у Росії їх 2,9 тис.49 В Україні державна форма наукових організацій є панівною. Це зумовлює і ту характерну рису нашої науки, що вона навіть нині головним чином фінансується державою. А в умовах глибокого спаду виробництва і різкого зменшення доходів бюджету, скорочення асигнування науки за збереження кількості установ призвело до падіння фінансування кожної наукової організації. І справа не просто у зменшенні асигнувань на одну організацію, а в неминучому обмеженні цих асигнувань оплатою праці науковців, неможливості підвищувати матеріально-технічне оснащення дослідницького процесу. Все це неминуче зумовило скорочення наукових досліджень, а тим більше їх використання у господарській практиці. Адже особливо постраждала заводська наука: зменшилась і кількість наукових організацій, і навіть ЇЇ частка в науці в цілому.

Реформа науково-технічної сфери має підвищити ефективність науки і забезпечити раціональне використання коштів, які на неї виділяються. Для цього необхідно реформувати державний сектор науки, забезпечити розвиток і підтримку нових форм організації науки та посилення її зв'язків із виробництвом, які більшою мірою відповідають ринковим умовам. Унаслідок реформи державний сектор науки має скорочуватися і концентруватися на розвитку фундаментальних досліджень світового рівня, особливо в галузі охорони здоров'я, освіти, екології, оборони, безпеки і т. ін. Установи, які не мають кадрових і матеріально-технічних ресурсів, слід об'єднати для повної реструктуризації. Інші установи, які зберегли свій потенціал, можна передати ВНЗ або дати змогу корпораціям приватизувати їх. Це залежить від ступеня спорідненості цих установ і ВНЗ та корпорацій, яка має сприяти розвиткові ВНЗ чи корпорації. Пропонується створення центрів наукових досліджень, які утворюються на конкурсній основі на базі наявних інститутів або їх об'єднань із відповідним фінансовим і матеріально-технічним забезпеченням.

Головне в організації науки за першочергового розвитку фундаментальних досліджень спрямувати практичну орієнтацію науки на розв'язання актуальних проблем розвитку економіки і суспільства, розгортання прикладних досліджень із метою досягнення конкретних результатів. Для цього необхідно розширювати участь підприємницького сектору у фінансуванні прикладних досліджень, поєднувати державне і приватне фінансування розв'язання актуальних проблем науково-технічного прогресу, створювати стимулюючу систему наукових досліджень та інноваційної діяльності.

Інноваційно розвинутій економіці властива певна структура витрат на науку. Найбільшу кількість нових розробок фінансують приватні компанії, найменшу - ВНЗ та урядові установи. На частку промислових компаній припадає: в Японії та Південній Кореї - 72,4 % фінансування і досліджень і розробок, Фінляндії - 70,2, США - 68,2 %. Вони в основному здійснюють дослідження і розробки: у США - 75,3 %, у Швеції - 75,1, Південній Кореї - 74, в Японії - 71 %. У менш розвинутих країнах уряди фінансують набагато більший обсяг досліджень і розробок: у Мексиці - 65,3 %, Туреччині - 47,7 %o Основні дослідження здійснюються в університетах: відповідно 38,6% та 55,3 %м.

Потреби економічного зростання диктують необхідність радикальних змін у науці, її комерціалізації, розвитку підприємницьких підходів і у виконанні, і у фінансуванні науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, посилення інноваційної орієнтації науки, поглиблення зв'язку і взаємодії фундаментальних досліджень із прикладними, а прикладних Із фундаментальними, все більше наближення наукових досліджень до виробництва.

Важливим принципом організації науки є встановлення раціонального співвідношення між її структурними елементами та її інноваційна спрямованість. На жаль, одним із головних недоліків організації і функціонування науково-технічної сфери є невідповідність між її структурними елементами і недостатня інноваційна спрямованість усієї системи. Відокремлення прикладних досліджень від підприємств, яке у нас традиційно склалося, зумовило відрив стимулювання і від науково-технічної діяльності, і від інноваційного процесу. Недостатній зв'язок науки з практикою позначився на якості наукових розробок, що зумовило порівняно низький техніко-технологічний рівень виробництва, конкурентоспроможності економіки України. Організаційні невідповідності у системі "наука-виробництво" посилювалися недосконалістю економічного механізму функціонування, недостатнім взаємозв'язком і взаємодією науково-технічної сфери, підприємств і фірм та інноваційної інфраструктури, що й зумовило низький ступінь інноваційної активності. Якщо в країнах ЄС вона сягає 51 % у середньому, то у нас у 2003 р. лише 23,5 % підприємств упроваджували інновації51. Причому відбувалося не зростання, а падіння цього показника навіть у роки економічного зростання.

Виробнича сфера, підприємства і компанії приділяють незначну увагу фінансуванню науково-технічних розробок, намагаються розв'язати проблеми науково-технологічного вдосконалення виробництва за рахунок імпорту техніки і технології. За період 2001-2003 рр. співвідношення імпорту з пропозицією вітчизняних товарів машинобудування на внутрішньому ринку, яке можна схарактеризувати показником залежності від зовнішніх ринків, було досить високим - у середньому від 150 до 230 %.

Взагалі у сфері експортно-імпортних операцій відбуваються суперечливі процеси. У1999-2003 рр. частка принципово нової продукції, що йшла на експорт, щороку істотно зменшувалась, а частка модернізованої та модифікованої продукції збільшувалася. У цих операціях домінувала низькотехнологічна продукція. Частка технологій і високотехнологічних товарів у загальній вартості експорту становила в середньому 14,3 %. До того ж це була продукція не стільки машинобудування, скільки хімічної промисловості - 9 %. На другому місці з великим відставанням від попередньої групи продукції були електричні машини та устаткування, їх частка дорівнювала 3,1 %. За всіх недоліків у 2003 р. відбувалося прискорення темпів зростання експорту й імпорту всіх груп високотехнологічних товарів, особливо продукції групи "електроніка і комунікації*", експорт якої порівняно з 2002 р. збільшився удвічі, а імпорт - на 54,8 %.

І все ж "одна ластівка не робить весну". Аналіз показує, що радикальні економічні реформи, становлення ринкової економіки ще не змінили ситуації з науково-технічним удосконаленням виробництва. Сьогодні воно мало чим відрізняється від того, що було за планової системи. Виробничі відносини, які склались у процесі реформ, не стали стимулом інноваційної діяльності, не подолали несприйнятливості економіки до прогресу науки і техніки. Тому становлення національної інноваційної системи має забезпечити кращі умови для розвитку фундаментального, вузівського, галузевого і заводського секторів науки, дедалі глибше й оптимальніше поєднати їх заради прискорення НТП та впровадити у виробництво. Наука - джерело нової техніки і технології, а виробництво - критерій і форма реалізації досягнення науки і техніки. Тому ринковий механізм і державне регулювання мають спрямовувати розвиток науки і виробництва в їх взаємозв'язку і взаємодії на забезпечення інноваційного типу розвитку. Іноді висловлюється думка, що потреби економіки визначають темпи і масштаби розвитку науки.

Справді, це один із важливих факторів, що визначає таке співвідношення. Проте це лише один бік справи, адже насправді наука служить не лише розвитку економіки, а й розв'язанню соціальних проблем та проблем соціальної сфери. До того наука має вирішувати не лише поточні, короткочасні проблеми розвитку економіки, а й передбачати її довгострокову перспективу, що потребує і додаткової кількості науковців, і додаткового фінансування. Нарешті, не можна спрощувати систему "наука - економіка", в якій має місце не прямий, а ступінчастий зв'язок: фундаментальна наука - прикладна наука - проектно-конструкторські розробки і т. ін. Усе це визначає, що глибока взаємодія науки і виробництва має поєднуватися з поглядом у майбутнє, довгостроковою перспективою науково-технічного, економічного і соціального прогресу.

В українській науці й економіці склалася парадоксальна ситуація. З одного боку, наша країна традиційно має конкурентний науковий потенціал у таких галузях, як ракетно-космічні технології, авіа-, суднобудування, важке машинобудування, електрозварювання, ряд оборонних галузей. Ще за часів СРСР Із 21 високої технології 17 розроблялося в Україні, кожне третє авторське свідоцтво було українським52. Ці традиції живуть і сьогодні. Так, відбувся Всеукраїнський конкурс високих технологій, який мав на меті сприяти розвиткові конкурентоспроможного технологічного бізнесу. Сім вітчизняних проектів-переможців було запрошено на акредитацію в Силіконову долину (США)53. Головний проект викликав зацікавленість одного з лідерів міжнародної ІТ-індустрії "вопоріа" у створенні центру розробки технологій мобільного зв'язку нового покоління. Цей проект виявився кращим і перспективнішим порівняно з тими, які мають центри розробки в Індії, Росії, Китаї, а також у країнах Європи. Глава компанії 'ЧЗопоріа" зазначив, що Україна має найбільший прихований потенціал у галузі розробки програмного забезпечення. "Особливістю України, - сказав Ю. Хрістенсен, - є чудові наробітки, високі стандарти освіти, а також наявність висококваліфікованих розробників програмного забезпечення. Ми маємо намір і далі інвестувати в Україну"64.

Ще один переможець всеукраїнського конкурсу - проект "Виготовлення, властивості та застосування елітних нано- і мікропо-рошків алмазу", за яким алмазний пил використовується як очисник і каталізатор. За Його допомогою можна очищати воду, плазму крові, обробляти медичні препарати, створювати якісні багаторазові фільтри. Цей винахід дає змогу поліпшити якість послуг у медицині, енергетиці, сільському господарстві і т. ін. Медичні компанії Силіконової долини запропонували співпрацю у цьому напрямі56. Прикро те, що новими технологіями зацікавилися за кордоном, а на Батьківщині такого інтересу не виявлено. З іншого боку, як було показано, переважають галузі із застарілим устаткуванням і низькою ефективністю. В результаті частка України на внутрішньому, а особливо на зовнішньому ринках наукомісткої продукції дуже низька, її не можна порівняти навіть із державами Південно-Східної Азії, які ще донедавна були відсталими у науковому плані. Частка Сінгапуру, Кореї, Тайваню у світовому експорті високотехнологічної продукції сягає 4-8 % и.

Високі технології водночас є "локомотивами" піднесення економіки та якості життя, поліпшення економічної ситуації. Тому НІС має сконцентрувати зусилля на розвитку інформаційних технологій та електроніки, в тому числі нейроінформатики, яка забезпечує розпізнавання образів та аналіз уявлень, що відкриває можливості для створення прикладних систем комп'ютерного моделювання для атомної енергетики, екології, економіки, соціальної сфери. Потребують дальшого розвитку математичне моделювання, створення обчислювальних систем продуктивністю в десятки і сотні трильйонів операцій у секунду, які необхідні для ядерної енергетики, аеродинаміки, метеорології тощо67.

У галузі виробничих технологій особливо виділяються лазерна техніка для медицини, машинобудування та інших галузей, технології глибокої переробки корисних копалин (благородні метали, уран, алмази тощо), електронно-іонно-плазмові технології для нанесення біметалічних та метало-керамічних покриттів, технології на базі інтеграції засобів прецизійної механіки, електроніки та електротехніки. В галузі нових матеріалів важливе одержання полімерів і композитів, у тому числі конструкційних полімерних матеріалів, надтвердих, енерго- та ресурсозберігаючих каталізаторів та окремих видів мембран58.

Велику роль у розвитку національної інноваційної системи відіграють ринки інтелектуальної власності, технологій та інформаційних послуг. Глобалізація економіки зумовлює інтернаціоналізацію цих ринків, посилення взаємозв'язку і взаємодії внутрішніх ринків зі світовими. Саме ці об'єктивні процеси визначають здійснення курсу на інтеграцію в ЄС і приєднання до СОТ. Адже світовий ринок об'єктів права промислової власності стає одним із найзначніших як за масштабами обороту, так і за темпами розвитку. Якщо темпи зростання світового промислового виробництва коливаються в межах 2,5-5 %, то обсяги зростання світової торгівлі об'єктами права промислової власності, тобто інтелектуальної, становлять 12-14 % на рік. На превеликий жаль, саме тут виявилися серйозні вади розвитку України. Довгі роки самоізоляції від світу за колишнього СРСР, призвели до ігнорування норм взаємодії у сучасному світі. Це набуло втілення у відсутності законодавчого забезпечення охорони об'єктів права інтелектуальної власності, у піратському ставленні до програмного забезпечення, аудіовізуальної продукції, фармацевтичних засобів, застосуванні демпінгових цін і т. ін. Низькі рейтинги нашої країни з цих напрямів діяльності, судові та інші санкції примусили у прискореному порядку виправляти ситуацію. Однак і сьогодні ні за обсягами створення об'єктів ІВ, ні за якістю цих об'єктів Україна не займає того місця, яке б мало належати їй за наявного інтелектуального потенціалу (табл. 5.7).

Таблиця свідчить, що в Україні зростає кількість поданих заявок на всі зазначені результати інтелектуальної діяльності, що зумовило зростання охоронних документів як України, так і зарубіжних країн. І, цілком логічно, зростає використання об'єктів промислової власності. Але не можна не бачити, що за останні 16 років кількість винахідників і раціоналізаторів в Україні скоротилася більше ніж у 20 разів. На підприємствах і установах не проводяться передбачені державними стандартами патентні дослідження, не вивчаються суспільні та державні потреби цієї продукції, суспільний попит на товари і послуги. Отже, можна констатувати великий занепад масовості науково-технічної творчості. Ще гірше те, що фактично мало що робиться для відновлення цього руху. Діяльність Державного департаменту з інтелектуальної власності обмежується оформленням охоронної документації, тоді як головним завданням є формування нового, базованого на ІВ сектору економіки. Патентна та інша новаторська діяльність недостатньо реалізується в нових виробництвах, інноваційних процесах. До того ж використовується спрощена процедура реєстрації патентів на винаходи, коли чинність цих документів обмежується територією України або видаються, по суті, без експертизи так звані декларативні патенти на винаходи. За даними Державного департаменту з інтелектуальної власності, на початку 2004 р. до державного реєстру внесено 64 795 патентів на винаходи, але 24 424 з них, тобто 37,7 % загальної кількості, є декларативними60. Зловживання так званими особливостями в патентно-винахідницькій діяльності (обмеженість дії патентів територією України, "декларативні" патенти і т. ін.) неминуче принижують цю важливу форму новаторської діяльності, зменшують її роль і значення в інноваційній діяльності, у підвищенні конкурентоспроможності нашої країни на світовому ринку (табл. 5.8).

Як видно з таблиці, кількість винаходів у розрахунку на одне підприємство, хоч і повільно, але зростає. І, що дуже показово, загальний дохід, який приносять винаходи, більше ніж у 16 разів перевищує витрати підприємств. Друга частина таблиці показує, що винаходи, корисні моделі та промислові зразки приносять значні доходи підприємствам.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Б. Виробництво знань і технологій“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Частина І. Становлення еволюційної парадигми економічної теорії

  • Й. Шумпетер - засновник еволюційної економічної теорії

  • Розділ 2. Методологічні основи еволюційної економічної теорії

  • Глобальні закономірності та їх роль у методології

  • Методологічні проблеми створення нового суспільства

  • Внутрішній механізм формування суспільства

  • Реальний шлях руху до нового суспільства

  • Розділ 3. Людина в системі еволюційної економічної теорії

  • Категорія "людський капітал": сутність та історичне місце

  • Перехід від людини економічної (homo economicus) до людини творчої (homo creator)

  • Розділ 4. Науково-технологічна сфера,сутність, структура, закономірності розвитку

  • Інформація і знання як якісно новий фактор виробництва

  • Інформатизація та інноваційний тип розвитку економіки

  • Технологічні уклади: сутність та особливості розвитку

  • Технологічний спосіб виробництва: сутність і роль у суспільно-економічному розвитку

  • Розділ 5. Механізм функціонування і розвитку еволюційної економіки

  • Основні напрями формування еволюційного господарського механізму

  • Формування національної інноваційної системи

  • А. Виробництво товарів і послуг

  • Б. Виробництво знань і технологій
  • Частина II. Основні напрями та проблеми розвитку новітніх економічних теорій

  • Еволюція теорії глобального монетаризму

  • Розділ 7. Теорія трансформації економіки і суспільства

  • Особливості трансформації економіки Китаю

  • Теоретичні основи трансформації економіки України у світове господарство

  • Розділ 8. Сучасний монетаризм

  • Сучасні монетаристські підходи до проблеми ролі держави в економіці

  • Критичний аналіз заходів монетаристської політики

  • Розділ 9. Теорії визначення і вибору економічної політики

  • Економічні теорії громадянського суспільства

  • Теорія суспільного вибору та політичних інститутів

  • Теорія політичної ренти

  • Загальна економіко-політична рівновага і хабарництво

  • Розділ 10. Теорія неоінституціоналізму

  • "Інституціональні пастки" трансформаційного періоду

  • Теорія участі працівника в управлінні та прибутках

  • Розділ 11.Теорія трансакційних витрат

  • Трансакційна теорія фірми і бюрократичних структур бізнесу

  • Ресурсно орієнтований підхід у теорії фірм

  • Розділ 12. Теорії економіки "третього світу"

  • Концепція "самопідтримуваного зростання" та великого поштовху

  • Латиноамериканські концепції периферійного розвитку

  • Концепція самозабезпечення та колективної опори на власні сили азіатської та африканської економічної думки

  • Розділ 13. Альтернативні теорії сучасного економічного розвитку

  • Ісламістські фундаменталістські та реформістські доктрини економічного розвитку

  • Індуїзм як підвалини специфіки економічної думки Індії

  • Феномен економічної теорії Японії

  • Частина III. Злети і падіння альтернативних макроекономічних теорій (50-90-ті роки ХХ ст.)

  • Стандартні макроекономічні теорії

  • Розділ 15. Неокласичний синтез - основа сучасних економічних теорій

  • Здобутки неокласики

  • Розробка предмета економічної теорії

  • Неокласика і нова інституціональна економічна теорія: взаємний розвиток та взаємодія

  • Еволюція, наукова революція, теоретико-методологічний синтез

  • Розділ 16. Альтернативні напрями сучасної макроекономічної теорії

  • Відмінності між теоріями ортодоксального кейнсіанства й ортодоксального монетаризму

  • Нова класична школа

  • Посткейнсіанство

  • Критика теорії раціональних очікувань

  • Нове кейнсіанство

  • Розділ 17. Сучасні теорії постіндустріального (інформаційного) суспільства

  • Відмінності основних підходів до трактування постіндустріального та інформаційного суспільства

  • Конвергенція марксистської та постіндустріалістської теорій

  • Системні ринкові перетворення і постіндустріалізм

  • Розділ 18. Сучасні економічні теорії розподілу багатства і доходів

  • Розділ 19. Сучасні економічні теорії: єдність і багатогранність

  • Економічний мейнстрим: за і проти

  • Рекомендована література