Розділ «Шмон»

Перший шмон пройшов десь на другий-третій день. Взагалі, спочатку шмон проходив дуже часто — по два-три рази на тиждень. Потім вже раз на тиждень, а потім десь уже через півроку плюнули і шмонали раз-два у місяць.

Процедура така. В камеру заходять троє в чорних масках — це спецназ департаменту. Ще десь чоловік вісім стоять в коридорі разом з вівчаркою — це так звана буц-команда, від слова «буцати» — бити. Усе як має бути. Ну, звісно, у нас такого… до мене такого не застосовувалося. Акуратно приходив наш «виводящий» Петрович: «Прошу перейти в іншу камеру: ваша камера буде обшукана». Виходиш у коридор, руки на стіну, обшукали, і нас усіх в сусідню камеру, а в нашій тим часом проводять шмон.

І от сидимо в порожній камері, з неї вже люди виїхали, але, виявляється, корисні для господарства речі залишились. Натягнутий «коник» — шовкова нитка, значить треба її скрутити, а потім на ній можна повісити білизну, бо нитки, шнурки і все таке офіційно заборонені. Знімаємо, намотуємо і в кишеню. На долівці валяється пара цвяшків, які, виявляється, мають велику роль! Бо якщо холодильника немає, а продукти треба повісити біля вікна — там, де холодно, значить, треба цвяшок забити. Забивається, як правило, каблуком, бо молотка, звісно, немає. Валяються якісь пакети, їх теж збираємо… І от я стою посеред цієї камери і думаю: «Йо-пе-ре-се-те! Яке ж мене тут чекає інше життя. Я розумів, що тут комфорту мало, що сморід, темно, але навіть уявити не міг, що для життя треба буде збирати цвяхи, нитки і пакети…». Повна торба!