Розділ «Нова камера»

Минуло півтора року. Раптом о п’ятій ранку: «Подъём, с вещами на выход, быстро-быстро». В принципі, зеків завжди тасують по камерах, ніхто не сидить більше як півроку в одній камері. А я вже сидів у своїй норі півтора року. І думав, що або тепер будуть тасувати, або так дивно переводять в табір.

Зібрались бігом за півгодини. Причому конвойні самі нам допомагали. А речей же немало, деякі зеки, як верблюди, тягають із собою по дев’ять сумок. Ну от взяли торби, білизну, всі ці бачки пластикові, миски, цвяшки, і бігом по коридору. Кажу: далеко? Бо я думав, що в якийсь інший корпус. Ні, кажуть, отут, за рогом. Завертаємо за ріг, а там — опа! — прямо з коридору перед однією з камер лежить чистий свіжий лінолеум. Нас заводять в ту камеру, а там — ого! Це ж інше діло! Перший поверх, нормальне світло, нормальне величезне вікно — з решітками, але не десь там, угорі, а як у людей. Стоїть білий людський унітаз, кинувся до умивальника — тепла вода, офігіти! На стіні висить величезна плазма, холодильник нормальний стоїть, поличка для приладдя до гоління. Є навіть дзеркало! У нас же ж весь цей час дзеркала не було, заборонено. І я півтора року голився іноді у якусь блискучу поверхню, іноді дивишся у воду, але здебільшого без дзеркала, навпомацки. Стільці дерев’яні, переносні, а не змонтовані із цегли. Замість нар два ліжка з матрацами, саморобними, але матрацами. На стіні висить шафка для посуду. Посеред кімнати стіл, на ньому перехідний сервіз імені Юлії Тимошенко — вони його після того завжди по телевізору показували.

Я зрозумів, що це якась показуха, і мене сюди пригнали на один день. Кажу: «Так речі хоч розкладати? Чи це показуха?» — «Ні-ні-ні, ви тут будете». Кажу: «Точно?» — «Точно-точно».

Тільки-но розклали речі, заходить конвой і каже: «Юрію Віталійовичу, тут приїхала комісія з Freedom House, вас запрошують на зустріч». І все стало на свої місця.

Виводять мене з камери і ведуть в кабінет першого заступника СІЗО Євгена Домбровсього. Заходжу, а там вже сидить виконавчий директор Freedom House Девід Креймер, Вікторія Сюмар і перекладач з МВС, якого я знаю уже багато років. Я сідаю й помічаю, що на столі два прапорці — України й ООН. Тобто від України — засуджений Луценко, а від ООН — Freedom House. Креймер теж подивився на це, ми посміялись і почали про щось говорити. А спілкування ж англійською. Домбровський стоїть і нервує — він же нічого не розуміє! Він постояв, потім каже: «Юрій Віталійович, я вас дуже прошу, тут у нас є перекладач…». Кажу: «Станіславовичу, не мороч голову, дай поговорити нормально. Мені так просто було швидше, бо з перекладачем все вдвічі повільніше». Станіславович постояв ще трішки і каже: «Юрий Витальевич, мне же потом отчет писать». «Добре, — кажу, — пиши: обговорювали антинародний режим і злословили про Януковича». Він образився.

Ну а з Крамером ми спілкувались достатньо довго. Він питав здебільшого не про мою справу, а взагалі про умови утримання, про політичну ситуацію, про кримінальну ситуацію. Після зустрічі Домбровський захотів показати Крамеру, в яких хоромах мене утримують. А Крамер дивиться на мене, тоді я кажу: «Дуже добра ідея! Тільки треба зайти в ту камеру, в якій я був до сьогодні півтора року, бо щойно мене перевели в нову, покращену єврохату». До речі, ця назва, «єврохата», так і закріпилася за тією камерою. А Крамер каже: ні, я не піду. Показуха не вдалася.