У більшості випадків хвороба перебігає у вигляді нападів тривалістю від 2—3 міс. до півроку і більше. Найчастіше клінічна картина з часом спрощується, передусім завдяки редукції або ослабленню афективного та маячного компонентів, психічних автоматизмів, а також зменшення інтенсивності вербального галюцинозу. Напади стають менш тривалими. У низці випадків вони проявляються паранояльними розладами з ідеями ревнощів, сутяжною поведінкою або стертими періодичними депресіями. Психоз може стати хронічним. В одних випадках він “застигає” на рівні “чистого” галюцинозу (“галюцинації, пов'язані з органічним ураженням головного мозку” (Р06.0), в інших — клінічну картину поступово обтяжують симптоми галюцинаторної парафренії. При цьому фантастичних змін зазнають як галюцинації, так і маячні розлади. У таких хворих органічні зміни інтелекту найвираженіші та досягають ступеня слабоумства. Разом з тим у них зазвичай частково збережено усвідомлення хвороби. Переважає знижений настрій.
Парапояльні стани та паранояльні психози (“маячний (шизофреноподібний) розлад органічного генезу” (Е06.2) виникають переважно в осіб зрілого та похилого віку. Ревнощі зазвичай, якщо не виключно, спостерігають у чоловіків, сутяжні реакції нерідко виникають і у жінок. Паранояльний стан розвиваються через 10 років і більше після ЧМТ. У багатьох випадках украй важливим є розмежування непсихотичних (надцінний рівень) і психотичних (маячних) форм.
Пароксизмальні розлади та стани зміненої свідомості (травматична епілепсія, травматична енцефалопатія з епілептиформтш синдромом) виникають як протягом першого року після перенесеної травми, так і у віддалені періоди — через 20— 25 років і пізніше. Найчастіше епілептиформний синдром розвивається в перші 2— 4 роки після ЧМТ. Більшість авторів зазначають поліморфізм пароксизмальиих проявів. Судомні напади великі, джексонівського типу, як розгорнуті, так і абортивні, зазвичай виникають після відкритих і тяжких ЧМТ. Значно частіше, ніж судомні, спостерігають різноманітні безсудомні (або з мінімальним судомними компонентом) па- роксизми: малі напади, абсанси, що виникають увечері і вночі, сноподібні стани, катаплексичні пароксизми і так звані епілептичні сни, психосенсорні розлади (метаморфопсії та розлади схеми тіла), пароксизми судинно-вегетативних розладів, які супроводжуються рудиментарними тонічними судомами (мезодіенцефальні напади) або без судомного компонента (діенцефальні напади). Судомні та безсудомні пароксизми можуть поєднуватися. Зрештою, до пароксизмальиих розладів можна зарахувати і дисфорії. Поряд з вираженим тужливо-злобним афектом спостерігають постійні болючі іррадіювальні, без певної локалізації сенестопатії, що поєднуються з гіперестезією, а в деяких випадках і з гіперпатією. Можуть виникати афективна напруженість з маячним налаштуванням, імпульсивні дії з хаотичним збудженням, агресією або самоушкодженнями. Дисфоричний стан триває від кількох годин до 10— 12 днів. Затяжні дисфорії супроводжуються соматичними скаргами, характерними для депресій. Якщо довгостроково переважають великі судомні напади, то пароксизми стають більш поліморфними, а в структурі особистості нерідко з'являються епілептичні риси та виражені прояви психоорганічного синдрому. Зміни особистості зумовлені переважно психопатоподібними розладами. Інтелектуальні порушення полягають у зниженні рівня особистості.
Стани потьмареної свідомості виникають найчастіше за наявності різноманітних, передусім судомних пароксизмальиих розладів. Переважають сутінкові стани різної структури. Найчастіше вони виникають безпосередньо після великих судомних і рідше — після малих нападів. Потьмарення свідомості настає раптово. При цьому переважають рухові розлади, унеможливлення словесного спілкування. Епізод триває хвилини, години, вихід з нього нерідко літичний. Після нападу хворий не пам'ятає про те, що сталося. Сутінкові стани перебігають за типом “кліше”. В інших випадках, зазвичай після додаткових екзогенних впливів, зокрема алкогольних ексцесів, виникають провісники у формі порушень сну, церебрально-органічних симптомів, пригніче- но-тривожного настрою. Безпосередньо за цим розвивається потьмарення свідомості з різноманітними продуктивними розладами, передусім маячінням, галюцинаціями й афективними порушеннями з постійно вираженими судинно-вегетативними симптомами. Тривалість таких станів — від кількох годин до 3—5 днів. Характерні люцидні проміжки. Вихід критичний, після тривалого сну. Часто спостерігають неповну та ре- тардовану амнезію. Виникнення сутінкових станів, особливо в післясудомний період, свідчить про тенденцію до прогредієнтності перебігу травматичної хвороби.
Феноменологія нервово-психічних розладів при ЧМТ залежить від локалізації ураження. За сучасними уявленнями, ліва півкуля великого мозку відповідає за формально-логічні функції, тоді як права забезпечує чуттєво-образне сприйняття світу. Ураження лівої півкулі клінічно характеризується лівобічною геміплегією, порушенням орієнтування в просторі та часі, схемі тіла, сприйняття конструктивного праксису та візуально-просторового мислення. Ознаками ураження правої півкулі є правобічна геміплегія, порушення мовлення, розгальмованість або знижений настрій. Якщо травмовано лобову частку, спостерігають апатоабулічні розлади, псевдопаралітичний синдром, ізольовану аграфію, лобову апраксію. Симптомами ураження скроневої частки можуть бути сенсорна афазія, слухова агнозія, акалькулія, слухові галюцинації та психосенсорні розлади. Для ураження тім'яної частки характерні апраксія, алексія й агнозія шкірної та глибокої чутливості, іноді — екстатичний стан з відчуттям “загибелі світу”. Проявами ураження потиличної частки є зорова агнозія, візуалізація уявлень і зорові галюцинації.
Окрім механічних чинників при ЧМТ великого значення надають психогенним. Характерна для травматичної хвороби астенія є “підґрунтям” розвитку психогенних розладів. Диференційно-діагностичною ознакою психогенних розладів в разі ЧМТ є дисоціація між тяжкістю фізичної травми та проявом психічних розладів. До гострих психогенних розладів, коморбідних ЧМТ, належать: 1) істеричні реактивні психози (істерична депресія, псевдодеменція, пуерильні синдроми, істеричний ступор, маяч- ноподібні фантазії, істеричний галюциноз); 2) ендоформні реактивні психози (пара- ноїдний реактивний стан, галюцинаторно-параноїдний реактивний стан, галюцинаторно-параноїдний ступорозний реактивний стан, депресивно-астенічний реактивний стан, депресивно-ступорозний і депресивний реактивний стан).
Травматична деменція розвивається при тяжких ЧМТ. Поряд із інтелектуально- мнестичними порушеннями зазначають неврологічні та вегетативні зміни, властиві травматичній хворобі, а також характерні психопатологічні ознаки: млявість, апатичність, слабкодухість, ейфорію з періодичною гнівливістю. Перебіг травматичного недоумства може бути стаціонарним, ре- або прогредієнтним. Компенсаторні можливості залежать від віку пацієнта, лікування, супутніх хвороб, впливу шкідливих чинників і психічного мікросоціуму.
Діагностика та диференціальна діагностика
У гострий період ЧМТ психічні порушення мають типовий екзогенний характер. Діагностичні утруднення виникають при періодичних травматичних психозах. При афективних нападах велике значення мають дисфоричний характер афективних розладів. При афективно-маячних нападах маячіння на відміну від шизофренії характеризується простотою і конкретністю. Будь-яка психотична симптоматика внаслідок ЧМТ формується на грунті більш-менш вираженої церебрастенії. Клінічне обстеження при ЧМТ потрібно доповнювати інструментальними методами: ЕЕГ, РЕГ, ЕхоЕГ, КТ, ЯМР та ін. Травматичні психічні розлади варто диференціювати з психозами іншої етіології, що збігаються в часі з травмою. При суб- і епідуральних гематомах діагноз можна встановити за ознакою однобічних змін або за даними інструментальних методів дослідження.
Лікування
У гострій стадії травматичної хвороби головного мозку правильно проведене лікування є важливою умовою профілактики нервово-психічних розладів на подальших етапах її перебігу. Навіть після легких ЧМТ хворі потребують госпіталізації, дотримання ліжкового режиму впродовж 7—10 днів і ретельного обстеження. Є підстави вважати, що перспективним напрямом терапії ЧМТ на ранніх етапах є нейропро- текція, тобто профілактика і терапія вторинного ураження головного мозку, а саме — захист нейронів від ушкодження, зумовленого дією таких агресивних чинників, як ішемія, нейротоксичні субстанції (цитокіни, вільні радикали та ін.). У патофізіологічному ланцюгу від моменту дії ушкоджувального чинника — травми — до незво- ротної загибелі нейронів є багато можливостей ефективного фармакологічного втручання. Основними напрямами нейропротекції є: 1) боротьба з ушкоджувальною дією надлишків кальцію за допомогою блокаторів кальцієвих каналів; 2) зниження утворення вільних радикалів і наслідків “оксидантного стресу”; 3) використання антагоністів збуджувальних амінокислот; 4) застосування препаратів нейротрофічної дії та ін. Нейропротектори потрібно призначати з першої години після ЧМТ. Для отримання бажаного ефекту від нейропротекції важливо досягти адекватного крово- та газообміну в головному мозку. У лікуванні хворих із церебро-травматичним ушкодженням потрібно використовувати антиоксиданти, “чистильщики” (“скаведжери”) вільних радикалів і препарати із сульфідними та тіоловими групами, що здатні руйнувати пероксиди (унітіол, натрію тіосульфат). Традиційно в комплексну терапію ЧМТ включають такі антиоксиданти, як токоферол (вітамін Е), аскорбінову кислоту та ін.
Важливе значення в розвитку процесів ушкодження тканини мозку має недостатність трофічного забезпечення. Із препаратів, які володіють нейротрофічними властивостями, в лікуванні травматичної хвороби застосовують кортексин і церебролізин.
Поліпептидний препарат кортексин має тканиноспецифічну дію і здатність стимулювати репаративні процеси, а також виявляє церебропротекторний, ноотропний, протисудомний і седативний ефект, знижує токсичну дію нейротропних речовин, прискорює відновлення функцій головного мозку після стресорних впливів.
У разі глибокого порушення свідомості безпосередньо після травми (кома, сопор) хворий має бути госпіталізований у реанімаційне відділення для проведення патогенетичної терапії, спрямованої на боротьбу з підвищенням внутрішньочерепного тиску і набряком мозку, збільшеною проникністю кровоносних судин. Для цього внутрішньовенно краплинно вводять 25 % розчин магнію сульфату, 10 % розчин кальцію хлориду, манітолу. Застосовують сечогінні засоби (лазикс), кортизон, а при ацидозі — розчин натрію бікарбонату. Великого значення надають ранньому призначенню ноотропних препаратів, особливо пірацетаму (ноотропілу). Препарат уводять внутрішньовенно в дозі від 6 до 20 г на добу, що значно підвищує стійкість нервових клітин до гіпоксії, сприяє відновленню рефлекторної діяльності мозку та скорочує тривалість періоду порушеної свідомості.
Активного лікування потребують хворі і в підгострий період ЧМТ. Так, ноотропні препарати призначають протягом 1—2 міс. Курс лікування можна повторювати з перервами в 2—6 міс. Ефективною може бути гіпербарична оксигенація.
У період віддалених наслідків проводять дегідратаційну (в разі підвищення внутрішньочерепного тиску), стимулювальну та загальнозміцнювальну терапію (за домінування в клінічній картині астенічної симптоматики). У разі погіршення стану хворих при травматичній енцефалопатії призначають ангіопротектори, лідазу, церебролізин, полівітаміни. За підвищення емоційної збудливості, надмірної дратівливості застосовують транквілізатори, а в разі значного виснаження — стимулятори центральної нервової системи.
Хворі мають утримуватися від вживання алкогольних напоїв навіть у малих кількостях. У всіх випадках показана психотерапія.
Систематична патогенетична терапія хворих із наслідками ЧМТ дає змогу досягти в більшості з них стійкої компенсації. Але в значної частини пацієнтів спостерігають періодичні загострення, а в 10 % з них церебротравматична хвороба має про- гредієнтний перебіг.
Терапія психотичних розладів на будь-якому етапі травматичної хвороби має симптоматичний характер. При афективних розладах показані антидепресанти, нейролептики та нормотиміки, залежно від афекту, що домінує в клінічній картині. Маячні розлади потребують призначення нейролептиків, а пароксизмальні — антиконвульсантів. Варто пам'ятати, що дози препаратів через органічну дефіцитарність головного мозку мають бути нижчими від середніх. За наявності непсихотичних, особливо афективних, розладів перевагу віддають транквілізаторам (анксіолітикам), препаратам рослинного походження (Хомвіо-Нервін та ін.).
Прогноз
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психіатрія і наркологія» автора Напрєєнко О.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Етіологія і патогенез“ на сторінці 4. Приємного читання.
