Донаукова психіатрія

Психіатрія і наркологія

І.П. Мержеєвський підходив до вивчення психічних хвороб з біологічних позицій. У докторській дисертації на тему “Соматичне дослідження нестямних” (1867)

І.П. Мержеєвський довів, що під час маніакального збудження підвищується обмін речовин. У 70-х роках XIX ст. ним і його учнями було закладено підвалини дитячої психіатрії. З огляду на мікроскопічні дослідження мозку, І.М. Мержеєвський дійшов висновку, що при макроцефалії затримується його розвиток, і виступив проти теорії атавізму, згідно з якою мозок при цьому захворюванні подібний до такого антропоїдних мавп. Під його керівництвом було виконано дисертаційні роботи, присвячені психозам у дітей, змінам нервової системи за зовнішніх шкідливих впливів і отруєнь алкоголем, а також під час голодування. І.М. Мержеєвському належить пріоритет в описанні переродження мієлінових нервових волокон, зміни епендими шлуночків і судин при прогресивному паралічі. Високий науковий авторитет ученого сприяв обранню його головою Першого з'їзду психіатрів Росії. За 16 років керівництва кафедрою він створив петербурзьку школу психіатрів, підготував 26 дисертантів і опублікував майже 150 наукових праць. У 1893 р. І.П. Мержеєвський пішов у відставку, і кафедру психіатрії Військово-хірургічної академії очолив його учень — професор В.М. Бехтерев.

Володимир Михайлович Бехтерев (1857—1927) після закінчення Військово- медичної академії у Петербурзі одержав звання лікаря-докторанта і залишився працювати в клініці душевних і нервових хвороб. У 1878 р. під керівництвом І.П. Мержеєвського захистив дисертацію, в якій доводив, що психічні прояви мають певні об'єктивні причини. Кілька років він вивчав сутність гіпнозу і лікував ним хворих. З 1885 по 1893 р. В.М. Бехтерев керував кафедрою психіатрії в Казанському університеті, де створив першу в Росії психофізіологічну лабораторію. У цей період він продовжує розвивати анатомо-фізіологічний напрям психіатрії і неврології. Результати проведених досліджень викладено в монографії “Провідні шляхи спинного і головного мозку” (1892) та у фундаментальній праці “Основи вчення про функції мозку” (1907). У монографії “Об'єктивна психологія” (1903) автор на основі сполучно- рухових рефлексів намагався описати анатомо-фізіологічний субстрат усіх психологічних і психопатологічних явищ. В.М. Бехтерев зазначав зв'язок підвищення частоти душевних розладів, алкоголізму та самогубств з тяжким соціально-економічним становищем. У питаннях “алкогольної політики” був прихильником крайніх заходів і виступав за повну заборону вживання міцних напоїв. У 1910 р. він організував у Петербурзі Протиалкогольний інститут, а також заснував дев'ять наукових журналів та низку науково-дослідних установ.

В.М. Бехтерев опублікував понад 600 наукових праць, більшість з яких присвячено анатомо-фізіологічним і психологічним проблемам, систематиці психічних хвороб, клініці фобій і нав'язливих ідей.

Віктор Хрисанфович Кандинський (1849—1889) — талановитий психіатр з трагічною долею. Його нетривала діяльність як лікаря-психіатра, розпочата 1881 р., була високопродуктивною в науковому сенсі. В.Х. Кандинський залишив неперевершені описання псевдогалюцинацій, проявів психічного автоматизму, а також онейроїдних станів. Він дав визначення психопатій як психічного потворства, дисгармонії особистості. В.Х. Кандинський був прихильником нозологічного напряму в медицині. У 1892 р. він запропонував класифікацію психічних хвороб і описав як самостійне захворювання ідеофренію (за сучасною термінологією — шизофренію). Будучи сам психічно хворим, він у клінічних дослідженнях використовував не лише спостереження та розпитування хворих, а і ретроспективне самоописання. Найзначнішою з його праць є книжка “Про псевдогалюцинації” (1890).

У Московському університеті психіатрію почали викладати з 1837 р. Читати цю дисципліну зобов'язали професорів внутрішніх хвороб. З 1869 р. психіатрія стала предметом вивчення на кафедрі нервових і душевних хвороб, яку очолював Олексій Якович Кожевніков.

Значний внесок у розвиток московської психіатричної школи і викладання зазначеного предмета зробив Сергій Сергійович Корсаков (1854—1900). У 80-х роках XIX ст. у психіатрії панував симптоматологічний напрям. У 1887 р. С.С. Корсаков захистив докторську дисертацію на тему “Про алкогольний параліч”, у якій як нозологічну одиницю виділив поліневротичний психоз. У 1897 р. на XII Міжнародному з'їзді лікарів у Москві за пропозицією професора Жоллі та за загального схвалення цю хворобу було вирішено називати психозом Корсакова. З часом амнестичний синдром, який спостерігають при інших недугах, отримав таку саму назву.

Розвиваючи нозологічний напрям, С.С. Корсаков у 1891 р. виділив нову нозологічну одиницю — дизною. Клінічна картина її відповідає такій у разі загострення шизофренії. Учений працював і в анатомо-фізіологічному напрямі. Ним опубліковано “Курс психіатрії” (1893) і численні праці, що ввійшли у “Вибрані твори” (1954).

С.С. Корсаков сприяв втіленню в життя системи організованої гуманної психіатричної допомоги.

Після смерті С.С. Корсакова кафедру очолив його учень і послідовник Володимир Петрович Сербський (1859—1917). У 1890 р. він захистив дисертацію на тему “Форми психічних порушень, описуваних під найменням кататонії”. В.П. Сербський є одним із основоположників судової психіатрії. Найвідоміші його книжки “Курс судової психіатрії” (1907) та “Підручник з психіатрії” (1912).

Петро Борисович Ганнушкін (1875—1933), учень С.С. Корсакова, по закінченні Московського університету залишився на кафедрі психіатрії, яку й очолив у 1918 р.

У 1904 р. захистив докторську дисертацію за монографією “Гостра параноя”, в якій доводив, що параноя є не лише окремим захворюванням, а й існує у вигляді параноїдного синдрому при різних недугах, зокрема і при шизофренії.

П.Б. Ганнушкін зробив неоціненний внесок у розвиток межової психіатрії, розробляючи її аспекти з позицій перебігу захворювання та співвідношення “ґрунту” і психічного розладу. Він описав параноїчні, психастенічні й істеричні характерологічні особливості. У монографії “Клініка психопатій, їх статика, динаміка, систематика” (1933) учений навів діагностичні критерії і детально схарактеризував клінічну симптоматику розладів особистості. П.Б. Ганнушкін активно пропагував психогігієну, соціальну психіатрію, позалікарняну та профілактичну психіатричну допомогу. Він підготував плеяду талановитих психіатрів, опублікував 3 монографії, 22 статті, 19 передмов до монографій та збірників і майже 100 рецензій. Організував видання журналу “Сучасна психіатрія”.

Тихін Іванович Юдін (1879—1949) після закінчення Московського університету з 1904 по 1907 р. навчався в клінічній ординатурі у психіатричній клініці цього навчального закладу, яку очолював В.П. Сербський. Пізніше працював психіатром у харківській та московській психіатричних лікарнях. У 1924 р. його обирають професором і завідувачем кафедри Казанського університету, де він пропрацював вісім років. З 1932 по 1945 р. Т.І. Юдін знову в Харкові. Спочатку очолив Український психоневрологічний інститут, а після реорганізації цього закладу в Українську психоневрологічну академію став її віце-президентом. У 1937 р. академію перетворили на Науково-дослідний інститут неврології та психіатрії, який очолив Т.І. Юдін. З 1945 р. і до кінця життя Тихін Іванович завідував кафедрою психіатрії Московського медичного інституту.

Т.І. Юдін — основоположник генетики психічних хвороб. У монографії “Психопатичні конституції” (1926) він з еволюційно-генетичних позицій розглядав шизофренію і маніакально-депресивний психоз. Першим описав психопатологічні прояви в межах сім'ї і вважав їхнім підґрунтям мутантні генокомплекси.

Учений визначив стратегію дослідження патогенетичних маркерів під час вивчення захворювань зі спадковою схильністю, а також заклав підвалини епідеміологічної генетики під час встановлення частоти випадків шизофренії в популяції.

Оскільки профілактика психічних захворювань має ґрунтуватися на медико-генетичному консультуванні, Т.І. Юдін наголошував: “Окремі гени, відповідальні за розвиток шизофренії, надто поширені у населення, тому думка про стерилізацію як метод оздоровлення людства генетично абсурдна”.

Учений доводив, що психічні недуги починаються з невротичних розладів, за якими йдуть особистісні, тобто психопатичні, розлади, а завершує порушення психоз. Саме Т.І. Юдін першим встановив закономірності екзогенних реакцій. Його перу належать монографії “Психопатичні конституції” (1926) та “Нариси історії вітчизняної психіатрії” (1951).

Сучасний період психіатрії в Україні

Віктор Павлович Протопопов (1880—1957) по закінченні з відзнакою в 1906 р. Військово-медичної академії в Петербурзі був залишений В.М. Бехтеревим на кафедрі психіатрії. У 1909 р. захистив докторську дисертацію на тему “Про сполучно- рухові реакції на звукові подразники”, в якій обґрунтував новий метод вивчення умовних рефлексів у руховій сфері. Досліджуючи соматичні особливості при маніакально-депресивному психозі, він виділив симпатикотонічні розлади, які було названо тріадою Протопопова (1920). Для лікування маніакальної фази психозу автор згодом запропонував поперекову новокаїнову блокаду.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психіатрія і наркологія» автора Напрєєнко О.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Донаукова психіатрія“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • Розділ 1. ІСТОРІЯ ПСИХІАТРІЇ. ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ПСИХІАТРІЇ

  • Період реформ у психіатрії

  • Донаукова психіатрія
  • Розділ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ПСИХІАТРИЧНОЇ ДОПОМОГИ

  • Структура психіатричних закладів

  • Організація швидкої і невідкладної психіатричної допомоги

  • Позалікарняна психіатрична допомога

  • Реабілітація психічнохворих

  • Розділ 3. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ЕТІОЛОГІЮ ТА ПАТОГЕНЕЗ ПСИХІЧНИХ РОЗЛАДІВ

  • Розділ 4. КЛАСИФІКАЦІЯ ТА ТИПИ ПЕРЕБІГУ ПСИХІЧНИХ РОЗЛАДІВ

  • Розділ 5. МЕТОДИ ОБСТЕЖЕННЯ ПСИХІЧНОХВОРИХ

  • Експериментально-психологічне дослідження

  • Нейрофізіологічне дослідження

  • Нейрорентгенологічне дослідження

  • Історія хвороби хворого психіатричного профілю

  • Розділ 7. РОЗЛАДИ ВІДЧУТТІВ І СПРИЙНЯТТЯ

  • Розділ 8. РОЗЛАДИ ПАМ'ЯТІ Й УВАГИ

  • Розділ 9. РОЗЛАДИ ЕМОЦІЙ

  • Розділ 10. РОЗЛАДИ ЕФЕКТОРНО-ВОЛЬОВОЇ СФЕРИ ТА ПОТЯГІВ

  • Розлади потягів

  • Розділ 11. РОЗЛАДИ МИСЛЕННЯ

  • Розлади мислення за зв'язком асоціацій (формою)

  • Розлади мислення за змістом асоціацій

  • Розділ 12. РОЗЛАДИ ІНТЕЛЕКТУ

  • Розділ 13. ОСНОВНІ ПСИХОПАТОЛОГІЧНІ СИНДРОМИ

  • Невротичні синдроми

  • Афективні синдроми

  • Гллюцинаторні та маячні синдроми

  • Синдроми патології ефекторно-вольової сфери

  • Непродуктивні розлади свідомості (непсихотичні)

  • Синдроми органічного ураження головного мозку

  • Судомні синдроми

  • Розділ 14. ПРИНЦИПИ ТА МЕТОДИ ЛІКУВАННЯ ПСИХІЧНОХВОРИХ

  • Лікування психотропними препаратами

  • Антипсихотичні (нейролептичні) засоби

  • Транквілізатори (атарактичні засоби)

  • Транквілізатори зі стимулювальним компонентом дії

  • Нормотимічні засоби (тимостабілізатори)

  • Антидепресанти

  • Протиепілептичні (протисудомні) препарати

  • Психостимулятори

  • Ноотропні засоби

  • Шокова терапія

  • Психо- та соціотерапія

  • Психоаналітична (психодинамічна) психотерапія

  • Коротка психодинамічна (психоаналітична) терапія

  • Поведінкова (біхевіоральна, умовно-рефлекторна) терапія

  • Групова психотерапія

  • Сімейна психотерапія

  • Когнітивно-поведінкова модифікація

  • Розділ 15. МЕДИКО-СОЦІАЛЬНА, ВІЙСЬКОВА ТА СУДОВО-ПСИХІАТРИЧНА ЕКСПЕРТИЗА

  • Етіологія і патогенез

  • Клінічна картина

  • Типи дебюту шизофренії

  • Типи перебігу шизофренії

  • Діагностика

  • Підтримувальна терапія та реабілітація

  • Прогноз

  • Розділ 17. АФЕКТИВНІ РОЗЛАДИ

  • Циклотимія

  • Лікування

  • Розділ 18 ЕПІЛЕПСІЯ

  • Етіологія та патогенез

  • Класифікація

  • Безсудомні форми пароксизмів (психічні еквіваленти)

  • Діагностика

  • Розділ 19. ПСИХІЧНІ РОЗЛАДИ ПРИ ІНФЕКЦІЙНИХ ЗАХВОРЮВАННЯХ. НЕЙРОСИФІЛІС. ТРАНСМІСИВНІ (ПРІОНОВІ) СПОНГІОФОРМНІ ЕНЦЕФАЛОПАТІЇ

  • Класифікація психічних розладів, зумовлених інфекційними захворюваннями

  • Психічні розлади при енцефаліті

  • Грип

  • Туберкульоз

  • Туляремія

  • Кір

  • Нейросифіліс

  • Трансмісивні (пріонові) спонгіоформні енцефалопатії

  • Патоморфологія

  • Синдром Герстмана—Страусслера—Шейнкера

  • Розділ 20. ПСИХІЧНІ РОЗЛАДИ ПРИ ЧЕРЕПНО-МОЗКОВІЙ ТРАВМІ

  • Етіологія і патогенез

  • Розділ 21. ПСИХІЧНІ РОЗЛАДИ ПІЗНЬОГО ВІКУ. СУДИННІ ПСИХІЧНІ РОЗЛАДИ

  • Пресенільні психози

  • Пресенільні та сенільні деменції

  • Судинні психічні розлади

  • Розділ 22. АЛКОГОЛІЗМ. АЛКОГОЛЬНІ ПСИХОЗИ

  • Класифікація алкоголізму

  • Просте алкогольне сп'яніння

  • Для протверезіння призначають великі дози вітамінів групи В, передусім тіамін (до 100 мг) із 40 % розчином глюкози. У тяжких випадках хворих переводять на гемодіаліз та штучну вентиляцію легенів.

  • Пияцтво

  • Типи перебігу алкоголізму

  • Особливості жіночого алкоголізму

  • Лікування хронічного алкоголізму

  • Алкогольні депресії

  • Алкогольні психози

  • Гострий алкогольний галюциноз

  • Хронічні алкогольні галюцинози

  • Патологічне алкогольне сп'яніння

  • Розділ 23. НАРКОМАНІЯ І ТОКСИКОМАНІЯ ВИЗНАЧЕННЯ ОСНОВНИХ ПОНЯТЬ

  • Епідеміологія

  • Нетипові форми вживання опіатів

  • Канабіолова наркоманія

  • Психози під час канабіолового сп'яніння

  • Ефедронова та первітинова наркоманія

  • Амфстамінопа наркоманія

  • Кокаїнова наркоманія

  • Зловживання галюциногенами

  • Зловживання фенілциклідином (PCP)

  • Токсикоманія

  • Зловживання інгалянтами

  • Зловживання фосфорорганічними речовинами

  • Ремісії та рецидиви при нарко- і токсикоманії

  • Розділ 24. ПСИХОГЕННІ ПСИХІЧНІ РОЗЛАДИ

  • Етіологія

  • Неврози (невротичні розлади)

  • Істеричний невроз

  • Невроз нав'язливих станів

  • Депресивний невроз

  • Невротичні порушення функцій систем і органів (системні, органічні неврози)

  • Вікові особливості та патоморфоз неврозів

  • Лікування неврозів (невротичних розладів)

  • Реактивні психози

  • Реактивний параноїд

  • Розділ 25. ПСИХОСОМАТИЧНІ ТА СОМАТОПСИХІЧНІ РОЗЛАДИ

  • Захворювання органів травлення

  • Захворювання сечової та статевої систем

  • Онкологічні захворювання

  • Шкірні хвороби

  • Розділ 26. ЕКОЛОГІЧНА ПСИХІАТРІЯ

  • Хронічний вплив шкідливих екологічних чинників

  • Психогенії та концепція післятравматичного стресового розладу

  • Окремі питання екологічної психіатрії

  • Ушкодження електричним струмом і розрядами

  • Хімічні та біологічні чинники

  • Психоз, спричинений інтоксикацією мухоморами (Amanita muscarica і Amanita panterina)

  • Інтоксикація оксидом вуглецю (чадним газом)

  • Інтоксикація ртуттю

  • Розділ 27. РОЗЛАДИ ЗРІЛОЇ ОСОБИСТОСТІ ТА ПОВЕДІНКИ У ДОРОСЛИХ. АКЦЕНТУАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

  • Специфічні розлади особистості

  • Специфічні розлади особистості

  • Параноїдний розлад особистості

  • Розлад особистості шизоїдного типу

  • Дисоціальний розлад особистості

  • Істеричний (демонстративний) розлад особистості

  • Ананкастний (обсесивно-компульсивний) розлад особистості

  • Тривожний (уникальний) розлад особистості

  • Залежний розлад особистості

  • Загальні принципи і методи лікування, реабілітації та профілактики

  • Розділ 28. ПСИХІЧНІ РОЗЛАДИ ДИТЯЧОГО ТА ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ РОЗУМОВА ВІДСТАЛІСТЬ (ОЛІГОФРЕНІЯ).

  • Спадково зумовлені форми розумової відсталості

  • Форми розумової відсталості, зумовлені генними порушеннями

  • Форми розумової відсталості спадково-екзогенного генезу (мікроцефалія, кретинізм)

  • Екзогенно зумовлені форми розумової відсталості

  • Дитячий аутизм

  • Поведінкові та емоційні розлади, які зазвичай починаються в дитячому та підлітковому віці

  • Етіологія та патогенез гіперкінетичного розладу

  • Розділ 29. НЕВІДКЛАДНА ПСИХІАТРИЧНА ДОПОМОГА

  • Особливості спостерігання за збудженими хворими

  • Опійний абстинентний синдром

  • ТЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК ПСИХІАТРИЧНИЙ ТЕРМІНІВ