У “Душевних хворобах” П.О. Бутковський присвятив розділ “розпізнаванню сумнівної душевної хвороби” і чітко визначив критерії неосудності: “Людина, позбавлена розуму, не може володіти собою і користуватися правильно вільним самовизначенням”. Для виявлення “симульованого божевілля” він запропонував методи, які не втратили актуальності й дотепер. Тобто П.О. Бутковським заклав основи формування судової психіатрії.
П.О. Бутковський закликав гуманно ставитися до психічнохворих і звертав увагу на жахливе утримання “нещасних страдників”. Він детально описав будову й оснащення психіатричних лікарень. Та попри значний внесок ученого в психіатрію, його ім'я протягом тривалого часу перебувало в забутті.
По смерті П.О. Бутковського понад ЗО років курс психіатрії у Харківському університеті читали на різних кафедрах професори без належної підготовки з цього предмету. Ситуація докорінно змінилася з приходом П.І. Ковалевського.
Павло Іванович Ковалевський (1849—1923) після духовної семінарії закінчив медичний факультет Харківського університету й отримав посаду асистента при кафедрі нервових і душевних хвороб. У 1877 р. захистив докторську дисертацію на тему “Зміни чутливості шкіри у меланхоліків”, тоді ж його було обрано приват-доцентом. Протягом 15 років П.І. Ковалевський викладав психіатрію в Харківському університеті. Учений — автор численних праць з різних розділів клінічної та судової психіатрії, а також проблем обдарованості й божевілля. Він розробив оригінальну класифікацію психічних хвороб. Одним із перших дослідників обстоював роль сифілісу в прояві неврозоподібних порушень і епілептичних нападів. Вивчав клінічні прояви, причини і методи лікування алкоголізму.
Перу вченого належить унікальна серія патографічних нарисів, створених на підставі генеалогічних, анатомо-фізіологічних і психічних характеристик, присвячених видатним історичним особам. Це глибоко психологічні та патопсихологічні дослідження, що свідчать про тонку спостережливість автора.
З появою губерній в Російській імперії почали будувати психіатричні лікарні, отож виникла гостра потреба в підручниках з психіатрії та інших фахових виданнях. У 1880 р. П.І. Ковалевський випускає підручник “Психіатрія” та монографії “Суворо-психіатричні аналізи” й “Первинне божевілля”. З 1883 до 1899 р. у Харкові виходить перший у Росії психіатричний журнал “Архів психіатрії, неврології і судової психіатрії”. У перекладі вченого побачила світ низка монографій відомих зарубіжних психіатрів.
У 1884 р. П.І. Ковалевський одержав звання професора й організував при Харківському університеті самостійну кафедру психіатрії. Завдяки його ініціативі в 1887 р. було проведено З'їзд психіатрів Росії. Під керівництвом професора захищено 11 докторських дисертацій.
У 1842 р. медичний факультет було відкрито в Київському університеті імені Св. Володимира, на якому лекції з психіатрії читали Покровський, а з 1855 р. — Ергард, які не мали психіатричної підготовки. Поглиблено викладати цю дисципліну почали з приходом в університет І.О. Сікорського.
Івана Олексійовича Сікорського (1842—1919) після закінчення в 1869 р. Київського університету залишили на медичному факультеті “для підготовки до професорського звання”. Він займався патологічною анатомією і в 1872 р. захистив докторську дисертацію на тему “Про лімфатичні судини легенів”. У 1873 р. І.О. Сікорського на п'ять років було відряджено до Петербурзької медико-хірургічної академії для наукового удосконалення, де під керівництвом професора І.М. Балтійського він працював у галузі психіатрії та медичної психології.
З 1892 р. 1.0. Сікорський — штатний ординатор у Петербурзькій психіатричній лікарні. На початку 1885 р. він повертається в Київський університет, де його обирають професором “кафедри систематичного клінічного учення про душевні хвороби”. Наукові дослідження вчений присвячує питанням загальної і медичної психології, дитячої психіатрії, алкоголізмові, фізіогноміці, а також психогігієні та психопрофілактиці.
У розвитку психічних хвороб 1.0. Сікорський відводив велику роль генетиці. Він писав: “Спадковість полягає в біологічній передачі нащадкам родових властивостей. Таким шляхом можуть бути успадковані як нормальні, так і хворобливі риси організації”.
У 1906 р. учений організував приватний лікувально-педагогічний інститут для “неповноцінних і відсталих у розумовому відношенні дітей”, де широко використовували різні методи відновного лікування, передусім медичну педагогіку. Варто зазначити, що в 1912 р. у Російській імперії, як повідомляє І.Т. Юдін (1951), було 34 приватні психіатричні клініки, у тому числі 5 — у Києві, 4 — у Харкові, 3 — в Одесі та 1 — в Чернігові.
З 1896 р. 1.0. Сікорський у Києві видавав журнал “Питання нервово-психічної медицини”. Численні публікації вченого було узагальнено, і в 1900 р. вийшов друком “Збірник науково-літературних статей” в п'яти книгах. Напрацювання І.О. Сікорського викладено в монографіях “Загальна психологія з фізіогномікою” (1904) та “Основи теоретичної і клінічної психіатрії з коротким нарисом судової психології” (1910).
Валентин Михайлович Гаккебуш (1881—1931) після закінчення Московського університету повернувся в Україну і працював у Полтавській і Харківській психіатричних земських лікарнях. Брав активну участь у створенні Київського психоневрологічного інституту, завідував кафедрою психіатрії Київського медичного інституту. Наукові інтереси В.М. Гаккебуша були спрямовані на дослідження органічних психозів пізнього віку, травматичних уражень головного мозку, неврозів і психопатій, а також питань судової і дитячої психіатрії. Він активно впроваджував у практику обстеження психічнохворих експериментально-психологічні методи. В.М. Гаккебуш у співавторстві описав особливу форму психічної патології пізнього віку, опублікував сім монографій, серед них — “Курс судової психопатології” (1928) та “Середовище і дитяча істерія”.
У Петербурзькій медико-хірургічній академії психіатрію почали викладати в 1835 р., проте не на найвищому рівні. Справа значно поліпшилася з появою в академії І.М. Балинського.
Іван Михайлович Балинський (1827—1902) народився в родині польських інтелігентів. У 1846 р. закінчив Петербурзьку медико-хірургічну академію, а в 1855 р. захистив докторську дисертацію, присвячену “аналізові історичного розвитку концепції гарячок”. У 1857 р. очолив щойно організовану самостійну кафедру психіатрії. Через два роки опублікував “Конспект лекцій з психіатрії”.
Завдяки його старанням при кафедрі було створено психіатричну клініку, в якій хворим надавали і амбулаторну допомогу. Він брав активну участь у плануванні психіатричних лікарень у Росії. І.М. Балинський наголошував, що без належних умов утримування психічнохворих “жоден метод лікування не може бути застосований з успіхом”. Період його діяльності збігся із введенням у Росії суду присяжних, де він виявив себе блискучим експертом з психіатрії.
І.М. Балинський наукових праць не лишив, проте в психіатрії є введені ним під час лекцій поняття: “нав'язливі стани”, “кристалізація маячіння”. Під його керівництвом було захищено три докторські дисертації.
Помер учений в 1902 р., заповівши викарбувати на його надгробку таку епітафію: “Тут спочиває Іван Балинський — друг і слуга душевнохворих”.
Наступником І.М. Балинського став його учень Іван Павлович Мержеєвський (1838—1908). Саме при ньому в клініці почалася активна науково-дослідна робота.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психіатрія і наркологія» автора Напрєєнко О.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Донаукова психіатрія“ на сторінці 2. Приємного читання.
