Дитячий аутизм

Психіатрія і наркологія

Причину аутизму дотепер остаточно не встановлено. Згідно із сучасними науковими відомостями, це різнорідна група станів, найбільш вірогідними чинниками розвитку яких є конституціально-генетична схильність (синдром Каннера), органічне ураження головного мозку в пренатальний або перинатальний період розвитку з пси- хоорганічною симптоматикою в поєднанні з розумовою відсталістю (органічний варіант дитячого аутизму, або розумова відсталість, ускладнена синдромом дитячого аутизму). Часткові прояви дитячого аутизму можливі в клінічній картині диференційованих форм олігофренії (при синдромі Х-ламкості, пуринозах), а також при прогресуючих органічних захворюваннях (Л.А. Булахова, 2001). Є низка клінічних і експериментально підтверджених гіпотез про патогенез раннього дитячого аутизму: слабкість інстинктів і афективної сфери, інформаційна блокада, пов'язана зі змінами сприйняття зовнішнього світу, порушення перероблення вербальних вражень, яке гальмує контакти, порушення активізуючого впливу сітчастої формації стовбура головного мозку, зміни функціонування лобово-лімбічного комплексу, які спричинюють розлади мотивації та планування поведінки, клітинні та структурні морфологічні зміни в підкіркових структурах і в мозочку, порушення обміну серотоніну та функціонування серотонінергічних систем мозку, порушення парного функціонування півкуль великого мозку. У деяких дослідженнях при аутизмі виявлено відсутні в нормі автоантитіла до специфічних підгруп нейротрансмітерних рецепторів, що може свідчити про порушеня автоімунних систем. Гіпотеза когнітивного дефіциту свідчить про те, що аутизм є наслідком недорозвинення нейронних структур лівої півкулі головного мозку, необхідних для перероблення інформації. Виявлено знижену або змінену здатність цих хворих до селективного сприняття інформації, її подальшого перероблення та концентрації. Загальновизною є думка про те, що основою раннього дитячого аутизму є недостатність центральної нервової системи внаслідок вродженої аномальної конституції та метаболічних порушень, органічного ураження головного мозку через патологію вагітності та пологів, постнатальних неврологічних інфекцій. Виокремлено більше 30 патологічних чинників, що можуть сприяти формуванню аутизму.

Варто зазначити, що як і при будь-який іншій аномалії розвитку, загальна картина психічного дефекту при аутизмі не може бути лише результатом дії негативних біологічних чинників. Основні прояви раннього дитячого аутизму можна розцінювати як вторинні, що виникають у процесі психічного дизонтогенезу. Вторинні порушення зумовлені самою клінічною картиною захворювання, адже аутична дитина сприймає ситуації взаємодії з оточуючим здебільшого як небезпеку для себе. У такому випадку аутизм є компенсаторним механізмом захисту від навколишнього середовища. Аутистичні установки стають найзначущими в ієрархії причин, які визначають власне аномальний розвиток такої дитини. При цьому найбільше страждає розвиток тих сфер психіки, які формуються в процесі соціальних контактів.

Клінічна кртина

Дитячий аутизм характеризується диспропорційним розвитком дитини вже на ранніх етапах онтогенезу. Основна ознаку аутизму — неконтактність дитини — проявляється зазвичай уже в перші місяці чи протягом першого року життя, але особливо чітко — у віці 2—3 років. Первинна недостатність емоційно-мотиваційних компонентів психіки проявляється не лише в порушенні комунікації та повноцінної адаптивної поведінки, а і в аномальному розвитку всіх, зокрема пізнавальних, психічних функцій. У таких дітей спостерігають вибірковість та полярність сприйняття: вони більше реагують на дотикові подразники, менше — на зорові та слухові, що зумовлює їх схожість із людьми з порушенням зору чи слуху. Для хворих на аутизм зовсім не мають значення обличчя, міміка, емоційна забарвленість мовлення оточуючих (так звана афективна блокада — ослаблена емоційна реакція на близьких аж до повної відсутності емоційного реагування). їм не подобається, коли їх беруть на руки або обіймають. Частина малюків з аутизмом відмовляється обіймати матір, такі діти не просяться на руки; на руках батьків залишаються млявими або, навпаки, стають напруженими. На рідних вони реагують не більше, ніж на інших людей, не посміхаються батькам, однаково поводяться з людьми й неживими предметами. Практично не виявляють тривоги у разі розлуки з близькими. Типовим є відсутність зорового контакту, характерний погляд у порожнечу, наскрізь або всередину себе. Немовля виявляє сильну потребу у збереженні постійності в обстановці: на найменші зміни звичних умов дитина реагує проявами гніву чи вираженим занепокоєнням. У багатьох дітей спостерігають інверсію циклу сну, спотворення апетиту, зміни м'язового тонусу.

Після 1,5—2 років стає вираженим порушення послідовної заміни примітивних функцій в усіх сферах психічної діяльності на складніші — так звана дисоціація розвитку особистості. Особливо яскраво аутизм проявляється у віці 3—5 років.

Моторика дітей з аутизмом порушена, рухи незграбні, неритмічні або неточні, стереотипні. Мовлення розвивається із затримками, тому що дитина з аутизмом в ньому не має потреби, або такі діти взагалі не розмовляють. Зазвичай їх мовлення не спрямоване до співрозмовника; відсутня жестикуляція. Експресивне мовлення розвивається з відставанням; спостерігають відхилення від тональності, ритму, відсутність інтонаційного перенесення; постійними є ехолалії, незв'язність, нездатність до діалогу; діти з аутизмом часто використовують у розмові фрази-штампи. Речення зазвичай короткі; спостерігають зміщення думок, порушення граматичного боку мовлення. Через пізнє та дефектне формування самосвідомості й інтсрперсональних відносин обов'язковою особливістю мовлення таких хворих є неправильне вживання (навіть до шкільного віку) особових займенників.

Нездатність встановлювати теплі емоційні взаємини з людьми супроводжується страхом, агресією. Порушення сприйняття зовнішніх стимулів змушує дитину неадекватно загострено реагувати на одні явища навколишнього світу і майже не помічати інші. Дитина залишається відгородженою, емоційно холодною, повністю зайнята неживими предметами, діяльність її одноманітна, інтереси спотворені, викривлені та незрозумілі оточуючим. Відмовляючись від спілкування, діти користу- | ються монологічним мовленням, коментуючи свою гру, яка у таких дітей патологічна, стереотипна; вони не виявляють цікавості до іграшок, прагнення до спільної гри. Часто для гри ці діти використовують зовсім не відповідні для неї предмети, наприклад, можуть довго бавитися мотузками, лампочками та ін. З великим запізненням або зовсім не розвивається здатність до рольових та сюжетних ігор. Під ' час гри діти з аутизмом ніколи не відтворюють ситуацій, які відображають реальні життєві відносини (сімейні, професійні). Навички самообслуговування формуються у таких дітей із затримкою через відсутність розуміння та потреби в них; часто спостерігають вибірковість в їжі за типом звички споживати лише страви певної, зручної форми (наприклад лише котлети або лише тістечка).

Пам'ять у таких дітей зазвичай добра, іноді в окремих її видах навіть виняткова, але завдяки парціальній спрямованості сприйняття та запам'ятовування відбувається неповноцінна організація довготривалої пам'яті. Інтелектуальний розвиток може бути нормальним, прискореним, сповільненим та неоднорідним. У разі достатньої здатності до формування понять і, відповідно, до засвоєння формальних знань, діти з аутизмомо погано розуміють мовні звороти, які містять інформацію про конкретну ситуацію. Вони також не здатні розуміти подвійне значення слів, фраз, не можуть брехати та хитрувати. У мисленні немає гнучкості. Приблизно 70 % таких хворих мають значні проблеми в навчанні.

Привертає увагу одноманітний і однобічний характер розвитку здібностей та відірваних від реальності захоплень дітей з аутизмом: вони люблять перечитувати одні і ті самі книжки, складають беззмістовні вірші, “читають” книги незрозумілою мовою. Деякі діти рано проявляють інтерес до математики, шахів, музики, що надалі може сприяти розвитку цього виду здібностей.

Діти з аутизмом можуть виявляти негативізм або агресивний протест у разі зміни звичної для них ситуації, навіть якщо це стосується незначних деталей. Спостерігають психологічно незрозумілі для оточуючих збудження або мутизм, втрату навич- ків підтримання охайності.

Синдром Аспергера (аутистична психопатія) за клінічними проявами зазвичай легший, ніж синдром Каннера (класичний варіант раннього дитячого аутизму). При ньому не страждає “ядро особистості”. Порушення психологічного розвитку і дива- куватість поведінки, як правило, починають проявлятися на 2—3-у році життя, а ви- раженіші зміни — до молодшого шкільного віку. Якщо при синдромі Каннера наявний виражений когнітивний дефект, мовлення зазвичай не виконує комунікативної функції, несприятливий соціальний прогноз, то при синдромі Аспергера інтелект більшою мірою збережений, загальні та спеціальні здібності хворих розвинуті краще, дитина зазвичай використовує мовлення як засіб спілкування, соціальний прогноз сприятливіший.

При органічних варіантах дитячого аутизму (атиповий аутизм, помірна розумова відсталість з аутистичними рисами) вищезазначена симптоматика поєднується з порушеннями гісихоорганічного характеру в пізнавальній сфері та поведінці. Спостерігають інтелектуальне зниження (розумова відсталість), синдром психомоторної розгальмованості та збудливості, виражене недорозвинення мовлення. Виокремлюють також органічний варіант дитячого аутизму з пасивною поведінкою.

Діагностика

Діагностику дитячого аутизму здійснюють на підставі клінічних діагностичних критеріїв МКХ-10, психологічних діагностичних критеріїв та за допомогою інших параклінічних методів дослідження.

Клінічні діагностичні критерії раннього дитячого аутизму за МКХ-10 (представлені за адаптованим текстом П.В. Волошина, В.М. Пономаренка, В.С. Підкоритова та ін., 2001):

А. У віці до 3 років спостерігають виражені порушення щонайменше в одній з таких сфер:

• 1) порушення рецептивного (знижена здатність сприймати усне мовлення оточуючих і письмову інформацію) та експресивного мовлення (проблеми з вербальним відтворюванням власного внутрішнього світу);

• 2) неадекватна вибіркова прихильність до оточуючих людей;

• 3) функціональні або символічні ігри.

Б. Наявність не менше шести із нижченаведених симптомів, з них не менше двох у першій з нижченаведених підгруп і по одному в другій і третій підгрупах:

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психіатрія і наркологія» автора Напрєєнко О.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Дитячий аутизм“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Розділ 1. ІСТОРІЯ ПСИХІАТРІЇ. ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ПСИХІАТРІЇ

  • Період реформ у психіатрії

  • Донаукова психіатрія

  • Розділ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ПСИХІАТРИЧНОЇ ДОПОМОГИ

  • Структура психіатричних закладів

  • Організація швидкої і невідкладної психіатричної допомоги

  • Позалікарняна психіатрична допомога

  • Реабілітація психічнохворих

  • Розділ 3. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ЕТІОЛОГІЮ ТА ПАТОГЕНЕЗ ПСИХІЧНИХ РОЗЛАДІВ

  • Розділ 4. КЛАСИФІКАЦІЯ ТА ТИПИ ПЕРЕБІГУ ПСИХІЧНИХ РОЗЛАДІВ

  • Розділ 5. МЕТОДИ ОБСТЕЖЕННЯ ПСИХІЧНОХВОРИХ

  • Експериментально-психологічне дослідження

  • Нейрофізіологічне дослідження

  • Нейрорентгенологічне дослідження

  • Історія хвороби хворого психіатричного профілю

  • Розділ 7. РОЗЛАДИ ВІДЧУТТІВ І СПРИЙНЯТТЯ

  • Розділ 8. РОЗЛАДИ ПАМ'ЯТІ Й УВАГИ

  • Розділ 9. РОЗЛАДИ ЕМОЦІЙ

  • Розділ 10. РОЗЛАДИ ЕФЕКТОРНО-ВОЛЬОВОЇ СФЕРИ ТА ПОТЯГІВ

  • Розлади потягів

  • Розділ 11. РОЗЛАДИ МИСЛЕННЯ

  • Розлади мислення за зв'язком асоціацій (формою)

  • Розлади мислення за змістом асоціацій

  • Розділ 12. РОЗЛАДИ ІНТЕЛЕКТУ

  • Розділ 13. ОСНОВНІ ПСИХОПАТОЛОГІЧНІ СИНДРОМИ

  • Невротичні синдроми

  • Афективні синдроми

  • Гллюцинаторні та маячні синдроми

  • Синдроми патології ефекторно-вольової сфери

  • Непродуктивні розлади свідомості (непсихотичні)

  • Синдроми органічного ураження головного мозку

  • Судомні синдроми

  • Розділ 14. ПРИНЦИПИ ТА МЕТОДИ ЛІКУВАННЯ ПСИХІЧНОХВОРИХ

  • Лікування психотропними препаратами

  • Антипсихотичні (нейролептичні) засоби

  • Транквілізатори (атарактичні засоби)

  • Транквілізатори зі стимулювальним компонентом дії

  • Нормотимічні засоби (тимостабілізатори)

  • Антидепресанти

  • Протиепілептичні (протисудомні) препарати

  • Психостимулятори

  • Ноотропні засоби

  • Шокова терапія

  • Психо- та соціотерапія

  • Психоаналітична (психодинамічна) психотерапія

  • Коротка психодинамічна (психоаналітична) терапія

  • Поведінкова (біхевіоральна, умовно-рефлекторна) терапія

  • Групова психотерапія

  • Сімейна психотерапія

  • Когнітивно-поведінкова модифікація

  • Розділ 15. МЕДИКО-СОЦІАЛЬНА, ВІЙСЬКОВА ТА СУДОВО-ПСИХІАТРИЧНА ЕКСПЕРТИЗА

  • Етіологія і патогенез

  • Клінічна картина

  • Типи дебюту шизофренії

  • Типи перебігу шизофренії

  • Діагностика

  • Підтримувальна терапія та реабілітація

  • Прогноз

  • Розділ 17. АФЕКТИВНІ РОЗЛАДИ

  • Циклотимія

  • Лікування

  • Розділ 18 ЕПІЛЕПСІЯ

  • Етіологія та патогенез

  • Класифікація

  • Безсудомні форми пароксизмів (психічні еквіваленти)

  • Діагностика

  • Розділ 19. ПСИХІЧНІ РОЗЛАДИ ПРИ ІНФЕКЦІЙНИХ ЗАХВОРЮВАННЯХ. НЕЙРОСИФІЛІС. ТРАНСМІСИВНІ (ПРІОНОВІ) СПОНГІОФОРМНІ ЕНЦЕФАЛОПАТІЇ

  • Класифікація психічних розладів, зумовлених інфекційними захворюваннями

  • Психічні розлади при енцефаліті

  • Грип

  • Туберкульоз

  • Туляремія

  • Кір

  • Нейросифіліс

  • Трансмісивні (пріонові) спонгіоформні енцефалопатії

  • Патоморфологія

  • Синдром Герстмана—Страусслера—Шейнкера

  • Розділ 20. ПСИХІЧНІ РОЗЛАДИ ПРИ ЧЕРЕПНО-МОЗКОВІЙ ТРАВМІ

  • Етіологія і патогенез

  • Розділ 21. ПСИХІЧНІ РОЗЛАДИ ПІЗНЬОГО ВІКУ. СУДИННІ ПСИХІЧНІ РОЗЛАДИ

  • Пресенільні психози

  • Пресенільні та сенільні деменції

  • Судинні психічні розлади

  • Розділ 22. АЛКОГОЛІЗМ. АЛКОГОЛЬНІ ПСИХОЗИ

  • Класифікація алкоголізму

  • Просте алкогольне сп'яніння

  • Для протверезіння призначають великі дози вітамінів групи В, передусім тіамін (до 100 мг) із 40 % розчином глюкози. У тяжких випадках хворих переводять на гемодіаліз та штучну вентиляцію легенів.

  • Пияцтво

  • Типи перебігу алкоголізму

  • Особливості жіночого алкоголізму

  • Лікування хронічного алкоголізму

  • Алкогольні депресії

  • Алкогольні психози

  • Гострий алкогольний галюциноз

  • Хронічні алкогольні галюцинози

  • Патологічне алкогольне сп'яніння

  • Розділ 23. НАРКОМАНІЯ І ТОКСИКОМАНІЯ ВИЗНАЧЕННЯ ОСНОВНИХ ПОНЯТЬ

  • Епідеміологія

  • Нетипові форми вживання опіатів

  • Канабіолова наркоманія

  • Психози під час канабіолового сп'яніння

  • Ефедронова та первітинова наркоманія

  • Амфстамінопа наркоманія

  • Кокаїнова наркоманія

  • Зловживання галюциногенами

  • Зловживання фенілциклідином (PCP)

  • Токсикоманія

  • Зловживання інгалянтами

  • Зловживання фосфорорганічними речовинами

  • Ремісії та рецидиви при нарко- і токсикоманії

  • Розділ 24. ПСИХОГЕННІ ПСИХІЧНІ РОЗЛАДИ

  • Етіологія

  • Неврози (невротичні розлади)

  • Істеричний невроз

  • Невроз нав'язливих станів

  • Депресивний невроз

  • Невротичні порушення функцій систем і органів (системні, органічні неврози)

  • Вікові особливості та патоморфоз неврозів

  • Лікування неврозів (невротичних розладів)

  • Реактивні психози

  • Реактивний параноїд

  • Розділ 25. ПСИХОСОМАТИЧНІ ТА СОМАТОПСИХІЧНІ РОЗЛАДИ

  • Захворювання органів травлення

  • Захворювання сечової та статевої систем

  • Онкологічні захворювання

  • Шкірні хвороби

  • Розділ 26. ЕКОЛОГІЧНА ПСИХІАТРІЯ

  • Хронічний вплив шкідливих екологічних чинників

  • Психогенії та концепція післятравматичного стресового розладу

  • Окремі питання екологічної психіатрії

  • Ушкодження електричним струмом і розрядами

  • Хімічні та біологічні чинники

  • Психоз, спричинений інтоксикацією мухоморами (Amanita muscarica і Amanita panterina)

  • Інтоксикація оксидом вуглецю (чадним газом)

  • Інтоксикація ртуттю

  • Розділ 27. РОЗЛАДИ ЗРІЛОЇ ОСОБИСТОСТІ ТА ПОВЕДІНКИ У ДОРОСЛИХ. АКЦЕНТУАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

  • Специфічні розлади особистості

  • Специфічні розлади особистості

  • Параноїдний розлад особистості

  • Розлад особистості шизоїдного типу

  • Дисоціальний розлад особистості

  • Істеричний (демонстративний) розлад особистості

  • Ананкастний (обсесивно-компульсивний) розлад особистості

  • Тривожний (уникальний) розлад особистості

  • Залежний розлад особистості

  • Загальні принципи і методи лікування, реабілітації та профілактики

  • Розділ 28. ПСИХІЧНІ РОЗЛАДИ ДИТЯЧОГО ТА ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ РОЗУМОВА ВІДСТАЛІСТЬ (ОЛІГОФРЕНІЯ).

  • Спадково зумовлені форми розумової відсталості

  • Форми розумової відсталості, зумовлені генними порушеннями

  • Форми розумової відсталості спадково-екзогенного генезу (мікроцефалія, кретинізм)

  • Екзогенно зумовлені форми розумової відсталості

  • Дитячий аутизм
  • Поведінкові та емоційні розлади, які зазвичай починаються в дитячому та підлітковому віці

  • Етіологія та патогенез гіперкінетичного розладу

  • Розділ 29. НЕВІДКЛАДНА ПСИХІАТРИЧНА ДОПОМОГА

  • Особливості спостерігання за збудженими хворими

  • Опійний абстинентний синдром

  • ТЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК ПСИХІАТРИЧНИЙ ТЕРМІНІВ