Розділ «Прогулянки»

Тим не менш, домашнє не можна. Хоча, зрозуміло, що простій людині легше принести домашній борщ, ніж купити його у магазині. Судок олів’є в магазині може обійтися у сто гривень, а вдома його можна зробити за двадцятку.

Добре, наша родина могла собі дозволити приносити їжу з магазину. Ми з Іриною домовились, що нічого недозволеного вона не приносить — ми нічого не просимо, не вимагаємо, і ніяких меж не переступаємо. Але уявіть якусь бідну родину, близька людина якої потрапила у СІЗО (вона ще не засуджена!) і вони змушені за останні гроші купувати їжу, яку на волі собі дозволити не можуть. Маразм, але правила ніхто міняти не хоче. Бо кожна заборона має ціну для її порушення. Тюремне начальство на цьому добряче заробляє.

На кожну заборону знаходиться свій обхідний маневр. Не можна домашнього? Рідні беруть магазинну етикетку, приліплюють до домашньої їжі і передають. Але щоб не помітили на домашньому олів’є етикетки від макових пиріжків, треба покласти купюру.

Заборонено приносити продукти, що потребують термічної обробки? Тому, коли заносиш сосиски, які, звісно, треба хоча б зварити, тобі за хабар можуть написати їх у відомість як сервелат. І таке відбувається, бо тюрма — як і вся країна — тримається на цих грошових відносинах.