Розділ «Камера»

Ба більше. Умови утримання регулярно перевіряють прокурори, на власні очі бачать і знають, як живуть там люди. Але ні до яких змін це не приводить. Залишалося знущатися над ними як можеш. Приходять, наприклад, прокурорські наглядачі, ну і формально, значить: «Доброго дня! Скарги є? Немає. Ну добре». А потім щось смикнуло цього, питає: «А вода є?» Я не витримав, кажу: «Як у вас в Генпрокуратурі немає, можете набрати. Але ви вже зовсім охрініли — ходити сюди по воду!» Залишили в спокої — образилися. Але мені байдуже, я не збирався від них нічого просити. Як сидять усі — так буду сидіти і я. Хоча Миколайович іноді підбивав. «Слухай, — каже, — ну можна ж попросити унітаз нормальний, холодильник, бойлер чи обігрівач. Хоча в принципі це незаконно. За правилами заборонено все, що тягне електроенергію. Крім телевізора».

Але є тонкощі — ти можеш це все попросити. Але що значить «попросити»? Оплатити за свої гроші. Рідні купують тобі те, що ти просиш, передають у тюрму як матеріальну допомогу, і тобі це приносять в камеру. Не безкоштовно для начальства СІЗО, звісно. Є «хати», оббиті оксамитом, обклеєні фотошпалерами, килимами! Людям приносили і холодильники, і великі печі СВЧ, і вентилятори, кондиціонери, калорифери. Все це — тіньовий тюремний ринок.

Та я принципово відмовлявся просити хоч щось. І наскільки я розумію, керівництво це оцінило. Наприклад, коли звільнили Євгена Корнійчука, його маленький холодильник віддали нам. Хоча я не просив — ну та хай стоїть. Пізніше, після голодування притягли пічку СВЧ. Теж спасибі. Я був їм вдячний, але жодного разу нічого сам не просив.