• 5. Невиправданість прийняття багатьма новими кейнсі-анцями гіпотези раціональних очікувань. Однак, вважають Б. Сноудон, Г. Вейн та П. Вінарчик, доти, доки хтось не виступить із кращою ідеєю, малоймовірно, щоб ця лінія критики привела до відмови від гіпотези раціональних очікувань у мак-роекономіці.
• 6. Неспроможність триваючого використання "новою" теорією "старої" моделі ІБ-ЬМ як найкращого способу з'ясування чинників сукупного попиту.
Ще один аспект критики новокейнсіанської економічної теорії запропонували автори "Всесвітньої історії економічної думки". На їхню думку, реконструкція економічної теорії новими кейнсіанцями видається досить багатообіцяючою. Очевидно, однак, що в ній мало-що залишається від самого Кейнса - хіба тільки визнання того, що економіка не є саморегульованою, і виправдання державного втручання. Навіть безробіття, описуване новими кейнсіанцями, важко визнати вимушеним28.
Перспективи неокейнсіанського (посткейнсіанського) синтезу. У розвитку сучасної економічної теорії визначальну роль відіграють дві протилежні тенденції.
Перша - захист принципів неокласичного напряму, критика з цих позицій усіх інших альтернативних напрямів економічної теорії. Друга - критика окремих теоретичних положень неокласики та в цілому всього напряму представниками інших концепцій і шкіл економічної науки. Як зазначає професор Амстердамського університету (Нідерланди) М. Еллман, хоч окремі інститути неокласичного аналізу (попит і пропозиція, раціональний вибір індивідуумів і компаній та ін.) можуть бути цілком корисними, але наявні альтернативи визначаються тільки цілим. Відносини попит/пропозиція дійсно впливають на економіку, а раціональний вибір дійсно має місце, але лише на тому полі та з тими правилами гри, які встановлюються системою в цілому. В ній прийняття часткових рішень становить лише малу її частку. Так само зміни в кількості грошей дійсно чинять на економіку надзвичайно важливий вплив, проте для того щоб зрозуміти їх повністю, необхідно розглядати не тільки ці зміни, а й глобальну економіку.
Традиційно критикують неокласичну економічну теорію інституціоналісти. Так, робота Дж. Ходжсона "Економічна теорія та інститути" (рос. вид. - 2003 р.) містить, скоріше за все, найповніше зібрання сучасних критичних зауважень на адресу неокласики.
У 90-ті роки неокласична економічна теорія піддавалась аргументованій критиці як джерело неефективних рекомендацій західних експертів (зокрема МВФ) у галузі системних ринкових трансформацій постсоціалістичних країн. Рекомендації розроблялися на основі панівних на Заході теорій, які не суперечили умовам розвинутої ринкової економіки, але мало відповідали специфічним умовам країн, що здійснюють перехід від планової до ринкової економіки (або, за іншою термінологією, від соціалізму до капіталізму).
Впровадження рекомендацій західних експертів призвело до серйозних провалів в економіці постсоціалістичних країн, що різко суперечило передбаченням прихильників неолібералізму. Тим самим були поставлені під сумнів передбачувальні можливості теорій - один із ключових елементів їх науковості. Саме безрадісна реальність швидше, ніж теоретичні докази, змогла підірвати високий авторитет провідної течії сучасної економічної теорії.
Тому професор М. Блауг мав вагомі підстави констатувати: "наше розуміння того, як функціонують реальні ринки, стало тепер чи не меншим, ніж було в Адама Сміта і Леона Вальраса... не дивно, що ми як професійне співтовариство виявилися гірше ніж непотрібними, коли почали давати поради урядам Східної Європи, як їм переходити від командної до ринкової економіки. Це дивовижний наслідок теорії загальної рівноваги - того значення, яке почали надавати аналізу кінцевого стану системи в умовах конкуренції. Воістину багато дечого в сучасній мікроекономіці можна уподібнити такій географії, яка складається винятково зі схем міських вулиць, але без будь-яких карт про те, як потрапити в це місто з інших міст і сіл*'24.
Разом із тим М. Блауг досить критично розглядає й оцінює процеси розвитку в макроекономіці, яка, на його думку, в останні роки стала жертвою пустого формалізму. Йдеться про потужну версію теорії раціональних очікувань у межах повної нової класичної макроекономіки й особливо теорії реального ділового циклу. У цих теоріях, вважає Блауг, навіть кон*юнк-турні явища отримали пояснення з позицій загальної рівноваги, тобто таке пояснення, яке ще не так давно сприймалося б не більш природно, ніж круглий квадрат.
Була запропонована така основа для синтезу теорій. З'ясування Дж.М. Кейнсом недоліків ефективного попиту й аналіз їх можливого впливу на ринкову економіку підтверджують справедливість претензій ученого на розробку "загальнішої теорії" зайнятості, відсотка і грошей порівняно з теоріями неокласичних попередників. Згідно з теорією Кейнса, спроможність агентів дуже обмежена. Проте ці координаційні "провали" можна подолати методами активної економічної політики.
Відзначаються серйозні ідеологічні та політичні наслідки кейнсіанської економічної теорії. Водночас робиться застереження про те, що досвід другої половини 50-х років показав перебільшення Кейнсом значимості та масштабів хиб ринкового попиту. Капіталістична система показала здатність до набагато ефективнішого саморегулювання, ніж уявлялось у розпал світових економічних криз 30-х років ХХст.
Звідси випливає необхідність перегляду теоретичних уявлень про недостатню самостійність "вільних ринків" і про роль уряду в регулюванні ринкової економіки. Проте це не применшує заслуг Кейнса як видатного теоретика і не виправдовує звернення до тих економічних концепцій, в яких принципово не визнається сама можливість "провалів" у функціонуванні ринкового механізму.
На такій широкій компромісній основі можливе різне еклектичне поєднання елементів кейнсіанської та неокласичної економічних теорій, а отже, і виникнення нових макроекономіч-них теорій. Очевидно, розвиток сучасної економічної думки не завершиться посткейнсіанськими і новокейнсіанською економічними теоріями, а триватиме у напрямі створення нових теорій на основі "синтезу".
Основою майбутнього "синтезу" за певних конкретних умов може бути також добре відоме припущення Кейнса: "досить широка соціалізація інвестицій виявиться єдиним засобом, щоб не викликати різноманітні компроміси і способи співробітництва держави з приватною ініціативою. Але, крім того, немає очевидних підстав для системи державного соціалізму, яка охопила б більшу частину економічного життя суспільства. Не власність на знаряддя виробництва суттєва для держави"26. Головною умовою вирішення проблеми Кейнс вважав можливість держави ("якби держава могла") визначати загальний обсяг ресурсів для збільшення знарядь виробництва й основних ставок винагороди власників цих ресурсів. "Цим було б досягнуто все, що необхідно", - наголошував учений.
Власне сам Дж.М. Кейнс заклав основи для різного роду майбутніх "синтезів" економічних теорій, коли підкреслював, що не бачить підстав думати про нераціональне використання існуючою, тобто капіталістичною ринковою, системою тих факторів виробництва, які вона взагалі використовує.
У визначенні обсягу зайнятості, а не у поділі праці тих, хто вже працює, вчений вбачав непридатність існуючої системи. Тому він акцентував увагу на тому, що результатом "заповнення" пропусків класичної теорії мають бути не знищення так званої "манчестерської системи", а з'ясування умов, яких вимагає вільна гра економічних сил, із метою реалізації всіх потенціальних можливостей виробництва. І далі сам Кейнс визнав: "у сучасній класичній теорії звертається увага на різні умови, в яких вільна гра економічних сил потребує приборкування чи керівництва. Проте все ж залишаються широкі можливості для вияву приватної ініціативи та відповідальності. У межах цих можливостей традиційні переваги індивідуалізму зберігаються і надалі"26.
Деякі відомі сучасні вчені обирають для "синтезу" іншу площину, а саме галузь альтернативних економічних теорій. Так, проголошена навіть формула: "посткейнсіанство + традиційний інституціоналізм = цілісна реалістична економічна теорія XXI століття". Вирішальну хибу неокласичної парадигми ці вчені вбачають у нереалістичності передумов, які лежать в її основі. Водночас важливою перевагою неокласичного підходу визнається цілісність. У відсутності цілісності сучасних альтернативних економічних теорій вбачається одна з основних причин їх периферійності, неспроможності "скинути з п'єдестала" неокласичне вчення.
Для подолання зазначеного недоліку і збереження позитивних набутків запропоновано розробити альтернативну неокла-сиці нову економічну теорію, яка б одночасно була і цілісною, і реалістичною. З цією метою запропоновано синтезувати теоре-тико-методологічні підходи "єретичних" напрямів сучасної економічної науки - традиційного інституціоналізму і посткейнсіанства27.
Зрозуміло, такий синтез у принципі можливий лише за умови взаємного доповнення двома названими підходами один одного і вироблення на цій основі логічно несуперечливих суджень. На думку прихильників посткейнсіансько-інституціо-налістського синтезу, можливість поєднання двох напрямів економічної науки зумовлена тим, що їх представники дають приблизно однакові відповіді на фундаментальні економічні питання. Але водночас вони роблять акценти на різних часткових питаннях. Так, традиційні інституціоналісти наголошують на звичках та інших аспектах обмежено раціональної і нераціональної поведінки суб'єктів господарювання. Посткейнсіанці підкреслюють значення проблем макроекономічної та фінансової нестабільності.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Нове кейнсіанство“ на сторінці 2. Приємного читання.
