Наступні кілька десятиліть цілком можуть стати свідками народження більш продуктивної та структурованої неоінститу-ціональної думки.
Слід виділити питання про ставлення до неоінституціоналізму в умовах постсоціалістичної дійсності. На думку певних дослідників, унікальність становища інституціональної теорії на пострадянських теренах визначається тим, що ЇЇ окремі течії не розвивалися еволюційно в процесі гносеологічної (ідейної) конкуренції, а були імплантовані фактично у готовому вигляді у зв'язку з відкриттям кордонів постсоціалістичного інформаційного простору на початку 90-х років. Тому в пострадянських країнах нині утворився не конгломерат інституційних течій (традиційного, нео- і new-iнcтитyцioнaлiзмy, як на Заході, а швидше їх досить органічний синтез (виділено нами. - Авт.). Проте таку "нерозчленовану тотожність" вітчизняного інституціоналізму згадані вище вчені розглядають не стільки як його проблему, скільки як конкурентну перевагу. Адже для послідовників цього наукового напряму рівень трансакційних витрат узгодження єдиної категоріальної і методологічної бази перспективних досліджень відносно нижчий, ніж для західних учених19.
Однак із такою оцінкою становища і перспектив розвитку інституціоналізму на пострадянських просторах неможливо погодитися внаслідок низки принципових причин та уявлень.
По-перше, імплантація (чи трансплантація) різних економічних теорій інституціоналізму у готовому вигляді - аж ніяк не гарантія їх об'єднання. Насправді запозичення не подолали попередніх розбіжностей між "старим" і "новим" інституціоналізмом, а також усередині кожного з цих окремих напрямів сучасної економічної науки.
По-друге, реальний зв'язок між теоріями інституціоналізму (особливо всередині кожного з його різновидів) не означає їх загального органічного синтезу. Насправді переважає тенденція до диференціації та варіативності уявлень про об'єкти і суб'єкти досліджень. Не слід випускати з поля зору того, що нова інституціональна економічна теорія за змістом споріднена з неокласи-кою не лише предметом і загальними методологічними передумовами, а й спільністю ідеології - економічним лібералізмом.
По-третє, у прихильників тези про "нерозчленовану тотожність" вітчизняного інституціоналізму спостерігається певна логічна неузгодженість між вихідними і прикінцевими судженнями. Так, спочатку йдеться про вульгаризацію інституціоналізму та його дискредитацію на пострадянських просторах ("відсутність достатнього евристичного потенціалу", "поверховість думок і фрагментарність суджень", "нечіткість понятійної системи інституціоналізму", "спрощення чи, навпаки, надмірне розширення його основних категорій", "девальвація статусу цього напряму" і т. ін.). Але наприкінці стверджується про недоцільність перенесення критики окремої частини інсти-туціоналістів на весь науковий напрям20.
Нарешті, більшість учених України, Росії та інших країн тяжіють до розрізнення і диференціації інституціоналізму, тобто до розгляду його як "розчленованої нетотожності".
У межах розгляду питання про еволюцію сучасних економічних теорій, насамперед неокласичної, спеціального розгляду потребує низка складних і водночас ідеологічно гострих проблем співвідношення марксизму і неокласики. У радянський період ця проблема вирішувалася досить просто: враховуючи діаметральну протилежність двох зазначених вище напрямів економічної думки, неокласична економічна теорія піддавалася з боку представників ортодоксального марксизму різкій критиці і відкидалась як вульгарна й апологетична.
Спроби вітчизняних економістів другої половині XIX ст., насамперед М.І. Тугана-Барановського, P.M. Орженецького, поєднати теорії трудової цінності та граничної корисності підлягали осуду і також рішуче відкидалися.
У 90-ті роки XX ст. уже на пострадянських теренах становище докорінно змінилося. Серед учених-економістів постсоці-алістичних країн у процесі полеміки про розвиток економічної теорії взагалі та долю політичної економії зокрема виявилося три принципові лінії. Перша - "реінтеграція", орієнтована на освоєння всього спектра сучасної економічної науки Заходу, головним чином неокласичного економіксу, та донесення її надбань до студентства у навчальному процесі.
Друга - "конструктивна", прихильники якої стверджують про взаємну доповнюваність марксизму і неокласики, можливість "синтезу" їх основоположних принципів, теорій тощо. У цьому ж річищі лежать також судження про можливість "синтезу" й інших напрямів економічної теорії як принципової основи створення певного варіанта сучасної політичної економії.
Третя - "традиційна", якої дотримуються прибічники марксизму. Проте вони змушені ревізувати окремі положення ортодоксальної марксистської теорії, пристосовувати їх до сучасності.
Деякі вчені запропонували новий варіант "синтезу" економічних напрямів марксизму і неокласики як таких, що нібито взаємно доповнюють один одного. На думку професора B.C. Афанасьєва, неокласика розробкою теорії споживацького вибору зробила "важливий внесок у розуміння ролі покупців у процесі формування суспільно необхідної праці, хоч вона і спрямовувала свої зусилля на спростування трудової теорії вартості"21. Вчений стверджує, що ідеологічно два напрями протистоять один одному, але у науковому аспекті фактично доповнюють один одного. Кожний із них однобічний у своєму аналізі єдиного предмета, а тому цілісне знання про механізм дії закону вартості можна отримати лише на основі їх синтезу22.
Щодо суті питання, то в цій царині спостерігається зіткнення двох протилежних підходів - традиційного марксистського і новітнього еклектичного. Як і раніше, прихильники трудової теорії вартості доводять несумісність її з теорією граничної корисності, а звідси (з урахуванням основоположного значення цих теорій) - і несумісність марксизму з неокласикою. Можливий синтез тільки таких теорій, які в єдності дають загальнішу теорію, будучи окремими її випадками. Насправді, марксизм і неокласика - це антагоністичні напрями розвитку економічної думки.
Тому послідовні прибічники кожного з цих напрямів стверджують про їх протистояння і про повне подолання в кінцевому підсумку одним напрямом іншого, протилежного. Представники марксистської теорії вбачають у цьому справжню діалектику розвитку науки, яка не зводиться лише до поєднання протилежностей, а й полягає у витісненні хибних учень істинними. Проте в сучасних умовах, з урахуванням переходу від адміністративно-командної до ринкової економічної системи, очевидну перевагу здобула позиція прибічників неокласики про антагонізм марксистського та неокласичного напрямів і наукове значення концепцій граничного аналізу.
Основні терміни і поняття
Стандартна (ортодоксальна) неокласика, школи та теорії неокласики, маржиналістська наукова революція, методологія неокласики, основні етапи розвитку неокласики, науковий потенціал неокласики, неокласична парадигма, класифікаційний та аналітичний підходи до предмета економічної теорії, економічний імперіалізм, "старий" і "новий" інституціоналізм, нова інституціональна економічна теорія (НІЕТ), специфіка НІЕТ, структура НІЕТ, модифікована неокласична парадигма, економічна теорія трансакційних витрат, економічна теорія прав власності, економічна теорія контрактів, теорія агентських відносин, теорія віднос-ницьких і неповних контрактів, нова інституціональна економічна історія, економічна теорія політики, конституційна економічна теорія, інституціональна нейтральність стандартної неокласики, нереалістичність ортодоксальних неокласичних передумов, еволюція теорій, наукова революція, теоретико-методологічний синтез, неоінституціоналізм у постсоціалістичних умовах, "синтез" економічної теорії марксизму і неокласики.
Розділ 16. Альтернативні напрями сучасної макроекономічної теорії
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Еволюція, наукова революція, теоретико-методологічний синтез“ на сторінці 2. Приємного читання.
