Ігнорування об'єктивної природи сучасної економіки, її змішаного характеру зумовило те, що економічна політика нашої держави базувалася на ринковому фундаменталізмі, на виведенні держави з економіки. В результаті так звані радикальні економічні реформи призвели до пограбування народу, позбавлення його тієї власності, яка створена працею кожного, руйнування продуктивних сил, фактичного знищення передових за рівнем техніки і технології електронної промисловості, радіопромисловості, цілої низки галузей машинобудування, різкого погіршення структури економіки, перетворення України на сировинний придаток розвинутих країн. Усе це переконливо свідчить, як дорого коштують помилки в теорії і методології.
Ще раз підкреслимо, що сучасна економіка - це змішана економіка. На жаль, в економічній літературі, а тим більше в економічній політиці, цю категорію важко побачити, вона цілком ігнорується навіть у навчальній літературі. Зате в пошані поняття "ринкова економіка", яким заповнено все: і навчальна, і наукова література, і ЗМІ. І хоча, здавалося, не така вже страшна підміна поняття "змішана економіка" поняттям "ринкова економіка", це нам обійшлося дуже дорого. Ми продовжуємо з упертістю, гідною кращого застосування, жонглювати поняттям "ринкова економіка".
Поняття "змішана економіка" не лише точно відображає об'єктивну природу сучасної економіки, а й є методологічною основою її пізнання, дає змогу поряд із ринковими бачити неринкові відносини, а механізм функціонування і розвитку економіки уявляти як єдність ринкового механізму і державного регулювання. Такий підхід у теорії позбавить нас від однобічності на практиці, лише він може бути надійною основою розроблення науково обґрунтованої економічної політики, науково обґрунтованого механізму функціонування і розвитку економіки.
На жаль, досвід показує, що між науковими розробками й узагальненнями та їх втіленням у практичну політику є великий розрив. Так, ще у 1993 р. у книзі автора цих рядків "Перехід до ринкової економіки"11 досить широко обґрунтовувалася необхідність поєднання ринкових перетворень із науково-технічним переозброєнням господарства, дії ринкового механізму з державним регулюванням економіки. Для ясності наведемо кілька цитат із цієї роботи. "Науково-технічне переозброєння господарства є провідним у процесі переходу від екстенсивного, затратного до інтенсивного, ресурсозберігаючого типу розвитку". "Треба оновити виробничий апарат, який досить істотно відставав від світового рівня ще до перебудови, а за останні роки ще більше зносився і застарів не лише морально, а й фізично". "Сподіватися, що ці проблеми автоматично вирішить ринок, немає підстав. Світовий досвід переконує, що поряд із ринковим механізмом визначальну роль має відігравати організуюче начало держави"12.1 щоб не було сумнівів у позиції автора, наведемо ще одну цитату: "становлення ринкового механізму повинно поєднуватись з активним використанням ролі держави в економіці..."13.
Як видно, чітко сформульовано науковий висновок, що економічна політика держави має органічно поєднувати ринкові перетворення з науково-технічним удосконаленням виробництва, що ринок сам по собі неспроможний розв'язати цю проблему і тому ринковий механізм має тісно взаємодіяти з державним регулюванням економіки.
Дуже складною у методологічному аспекті е проблема співвідношення індустріального та інформаційного (постіндустрі-ального) типів розвитку. І це не випадково, оскільки перехід від однієї стадії цивілізації до нової, вищої, пов'язаний із глибокими перетвореннями. Так, становленню індустріального суспільства передували не лише буржуазні революції, а й промислова революція. Тим більшою мірою це стосується переходу до інформаційного (постіндустріального) суспільства, адже глибина змін визначається тим, що це перехід від передісторії людства до істинно людської історії, від "царства необхідності" до "царства свободи". Отже, нова інформаційна (постіндустріальна) стадія цивілізаційного прогресу докорінно відрізняється від індустріальної. Якщо раніше панувало матеріальне виробництво, то тепер панівною стала сфера послуг, тобто нематеріальне виробництво. Це зовсім не означає, що матеріальне виробництво зникло. Воно є, але завдяки високому науково-технічному рівню виробництва і продуктивності праці функціонування такого потужного промислового потенціалу, як американський, забезпечують лише 10 % зайнятих. У сільському господарстві зайнято 2,5 % працюючих, але вони годують не лише Америку, а й інші країни світу. Саме це привело до того, що майже 80 % працівників зайнято у сфері послуг - у науці, освіті, охороні здоров'я, культурі, тобто в галузях, які забезпечують усебічний розвиток людини.
Століттями люди використовували такі фактори виробництва: землю, капітал і працю. У новому суспільстві на перше місце виходить якісно новий виробничий ресурс - інформація і знання. Якщо земля, капітал і праця мають, хоч і різного ступеня, але обмежений характер, то інформація і знання не обмежені. Матеріальні блага в процесі споживання, хоча теж по-різному, але все одно зникають, перестають існувати. Інформація і знання в цьому процесі ще більше поширюються. Людина, яка передає знання, сама їх не втрачає, вони стають надбанням багатьох людей.
Перетворення знань та інформації на головний виробничий ресурс зумовило появу таких нових понять, як "інтелектуальний продукт", "інтелектуальна праця", "інтелектуальна власність", "інтелектуальний капітал". Усе це докорінно змінює становище людини в суспільстві. Якщо в індустріальній економіці людині протистоїть величезна маса засобів виробництва, які, будучи приватною власністю, використовуються як засіб експлуатації людей, то з появою інтелектуального, людського капіталу в людині органічно поєднуються і праця, і капітал, тобто знання і досвід. Це означає, якщо раніше для поліпшення життя людей здійснювалися революції, проводилися ті чи інші реформи, то нині людство вступило у стадію, коли саме розвиток людини, піднесення її матеріального, культурного і духовного рівня визначає розвиток суспільства. Отже, індустріальна і постіндустріальна економіки відрізняються докорінно, характеризуються протилежними рисами: матеріальне - нематеріальне виробництво; земля, капітал і праця - інформація і знання; праця, що базується на матеріальному інтересі - творча праця як внутрішня потреба. А якщо врахувати, що Україна залишається на індустріальній стадії, до того ж глибока і тривала криза відкинула її назад, то відмінність між індустріальним і постіндустріальним розвитком стане ще глибшою.
Саме життя з усією гостротою поставило складну методологічну проблему: яке співвідношення між індустріальним та інформаційним (постіндустріальним) типом розвитку? Якщо зв'язку між ними немає, то політика держави може не враховувати постіндустріального розвитку. Якщо зв'язок між цими типами розвитку є і він науково розкритий, то постає можливість істотно вдосконалити політику держави і забезпечити спрямування діяльності народу з перспективою майбутнього. Як видно, розв'язання цієї методологічної проблеми має величезне і теоретичне, і практичне значення.
Перехід від командної до ринкової економіки тісно пов'язаний із переходом людства від індустріальної до постіндустріальної стадії. Переплетіння цих процесів визначає обсяг завдань та проблем, які необхідно розв'язати14. Перехід від індустріальної до постіндустріальної стадії визначає головні риси нашого перехідного періоду. В основі цього - взаємодія загального та особливого, загальнолюдського і національного. Це становить одну з принципових рис перехідного періоду і властивої йому перехідної економіки16.
Історичний досвід показує, що промислова революція в Англії наприкінці XVIII - на початку XIX ст. започаткувала індустріальну епоху і визначила індустріалізацію як форму системної трансформації кожної країни в індустріальну. Отже, у Росії цей процес розтягнувся на ціле століття. Реформа 1861 р. підірвала кріпосництво і створила можливості для поширення індустріальних процесів. Але залишки феодалізму були настільки значними, що лише революція 1917 р. дала змогу здійснити в колишньому СРСР потужну індустріалізацію країни і перейти на індустріальну стадію розвитку. Це і є загальний, системний перехід від аграрної до індустріальної економіки. Водночас у першій половині XIX ст., тобто до відомої реформи, а особливо в другій її половині відбувалося широке проникнення індустріальної технології в Росію: будівництво залізниць, підприємств машинобудування, зокрема сільськогосподарського, поширення акціонерної форми капіталу і багато іншого. Якби Росія чекала на повну індустріалізацію, то ми, напевно, і сьогодні не їздили б на потягах. Отже, закономірність прогресу цивілізації така: поступово відбувається кількісне накопичення індустріальних форм економіки, які протягом певного часу, навіть дуже тривалого, переходять у якісно нове індустріальне суспільство. Тому в методологічному плані дуже важливо розрізняти системну трансформацію, яка забезпечує перехід країни на нову стадію цивілізації, і часткову, коли використовуються окремі надбання нової економіки і суспільства. Цей методологічний підхід знайшов повне підтвердження в процесі становлення індустріальної цивілізації й у сучасних умовах становлення інформаційного (постіндустріального) суспільства16. Якщо рівень розвитку економіки України характеризується виробництвом 1,8 тис. дол. ВВП на душу населення, в країнах Євросоюзу більше 20 тис. дол., а в найрозвинутіших країнах - удвічі більше, то, безсумнівно, перехід нашої країни до постіндустріальної стадії - справа майбутнього. Але це зовсім не означає, що ми не можемо використовувати інформацію і знання як якісно новий виробничий ресурс, такі нові категорії, як інтелектуальна праця, інтелектуальна власність, інтелектуальний капітал. Отже, прорив розвинутих країн на пост-індустріальну стадію визначив напрям, шляхи і методи руху цивілізації. Кожна країна, яка турбується про своє майбутнє, має не лише використовувати надбання цивілізації, а й рухатися за траєкторією становлення і розвитку постіндустріального суспільства. Більше того, не можна йти вперед, ігноруючи історичний імператив, не використовуючи напрям, шляхи і методи руху цивілізації.
Ці процеси каталізує глобалізація економіки світу як вища форма інтернаціоналізації світового господарства. Вона зумовлена становленням нового технологічного способу виробництва, тобто поширенням інформаційно-телекомунікаційних технологій. Будучи породженою цими процесами, вона сприяє їх швидкому і значному поширенню країнами світу. Поширення і використання інформаційно-телекомунікаційних технологій - це і є реалізація одного з корінних процесів постіндустріального розвитку в нашій країні.
Факти свідчать, що всупереч думці тих, хто заперечує можливість процесів постіндустріального розвитку в Україні, насправді чимало робиться для їх реалізації. Це перш за все комп'ютеризація економіки і суспільства. Так, 44,8 % підприємств мають комп'ютери, ще більше їх у фінансовій сфері, державному управлінні. Рівень використання ліцензованого програмного забезпечення у корпоративному секторі становить 38 %. Просувається вперед комп'ютеризація освіти, в тому числі в сільських школах. Разом із тим наша промисловість створює інформаційні продукти. їх частка становить 12 % загального валового продукту. Розширюється використання сучасних інформаційно-комунікаційних засобів, передусім Інтернету, на всіх рівнях державного управління - від уряду до місцевих організацій.
Дуже важливо, що на практиці здійснюється перехід до цифрової форми нових технологій, - у Києві, наприклад, завершується перехід системи телефонного зв'язку на цифрові АТС. Однак роботи з інформатизації економіки і суспільства розгортаються повільно. Рівень комп'ютеризації виробництва низький - 55,2 % підприємств не мають комп'ютерів. У середньому по Україні, за даними Держкомстату, на один комп'ютер припадає 13,8 працівника. Експерти вважають, що в Україні було зосереджено 35-40 % кібернетичного потенціалу колишнього СРСР, що відкривало величезні можливості для створення і швидкого розвитку індустрії програмного забезпечення. Ще й сьогодні керівники держави гордовито заявляють, що наша країна за кількістю програмістів займає четверте місце у світі. Проте потужний потенціал значною мірою втрачено, велика кількість програмістів емігрувала. Низький рівень комп'ютеризації зумовлює малу кількість користувачів Інтернету. Нині це один із головних показників розвитку цивілізації. У нас їх кількість приблизно 1,5-2 %, в Європі - 31 %, а в США - більше половини населення.
Все викладене незаперечно свідчить, що постіндустріальні процеси реально відбуваються і вже сьогодні відіграють істотну роль у розвитку економіки і суспільства. Тому головне завдання полягає в тому, щоб поєднати індустріальний розвиток і властиві йому технології з постіндустріальним розвитком, з інформаційно-комунікаційними технологіями. Складність цієї проблеми полягає в тому, що необхідно, з одного боку, модернізувати традиційне виробництво, технологічно переозброїти його, домагатися зростання ефективності економіки. З іншого боку, мають якнайширше використовуватися постіндустріальні, інформаційно-телекомунікаційні технології, в тому числі для модернізації традиційних галузей. Лише в такий спосіб можна стимулювати випереджальний розвиток, який, на відміну від "наздоганяльного" типу розвитку, базується не на принципах "переслідування" , а перш за все на вищих досягненнях науки і техніки, на всезростаючому впровадженні передових технологій, що й забезпечує випереджальний розвиток. Без широкого використання інформаційно-телекомунікаційних технологій як найбільш ефективних не можна домогтися випереджального розвитку.
Основні поняття і терміни
Формаційний підхід, інформаційне суспільство, технологічна відсталість, сфера послуг, інтелектуальна власність, "шокова терапія", вільна конкуренція, економічна роль держави, конкурентне середовище, ринкова економіка, експорт.
Методологічні проблеми створення нового суспільства
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глобальні закономірності та їх роль у методології“ на сторінці 2. Приємного читання.
