Якщо збирати пожертвування на ведення передвиборних кампаній немає потреби, отримані кошти можуть використовуватися тільки на особисті цілі, тому є жорстка альтернатива між отриманням хабарів і ймовірністю переобрання. Досліджуючи цей факт у книзі "Корупція" (1978) С. Роуз-Аккерман вказує на те, що якщо кошти, отримані як хабарі, можуть бути витрачені і на проведення передвиборних кампаній, і на особисті потреби, то політики всіх типів можуть бути схильними до корупції залежно від відмінностей у моральних переконаннях законодавців і значимості для електорату того питання, на вирішення якого хоче вплинути той, хто дає хабарі.
Подібно до хабарництва у середовищі законодавців це явище може поширюватися як у державному, так і в приватному секторах економіки. У ринкових умовах хабарництва майже немає в умовах досконалого конкурентного ринку, коли постачальники можуть продавати, а покупці можуть купувати будь-який товар за ринковими цінами. Для виникнення корупції необхідне існування недосконалого ринку. Наприклад, державні замовлення або отримання доступу до джерел пропозицій можуть бути настільки великими, що їх реалізація забезпечує економію на масштабах виробництва. Хабарі "передбачаються" у разі існування очікуваного надлишкового прибутку, за рахунок якого вони можуть бути виплачені, а якщо хабарі приймаються, то причина полягає в тому, що суб'єкти, яким підлеглий агент, здійснюючи державні закупівлі, або є у змові з ним, або не мають можливості здійснювати адекватний моніторинг його діяльності за допомогою такого простого методу, як порівняння ринкових цін із цінами, передбаченими контрактом.
На перший погляд у подібних ситуаціях корупція сприяє підвищенню економічної ефективності, оскільки найконкурен-тоспроможніші фірми очікують отримати найбільші прибутки і тому готові заплатити хабар максимального розміру. Проте це надто спрощений підхід. По-перше, фірма може за допомогою різних хитрощів знизити якість продукції так, що факт цього зниження не можуть безпосередньо визначити державні контролери. По-друге, якщо між менеджерами фірми є відмінності в мірі законослухняності, то перевага буде на боці тих із них, які найбільш нерозбірливі у засобах. По-третє, приховування фактів давання хабарів веде як до безмірної витрати ресурсів, так і до неефективного функціонування ринку внаслідок неповноти наявної інформації. Таким чином, відповідність між ефективністю діяльності фірми і розміром пропонованого їй хабара, скоріше, відсутня.
Досліджуючи явище хабарництва в економічному контексті, Г. Беккер і Дж. Стіглер дійшли кількох висновків, які стосуються проблеми корупції. Вони підкреслюють важливість створення зацікавленості працівників у збереженні зайнятості на фірмі (установі) - наприклад, шляхом надання пенсій за безперервний стаж роботи. Це зробить працівників менш схильними до прийняття ризикованих пропозицій, які можуть призвести до звільнення. У більш широкому розумінні очікувані покарання за хабарництво мають співвідноситися з граничними вигодами від граничного прирощення прибутку, стриманого в результаті хабара. У противному випадку хабарництво буде попереджено неповністю.
На більш низькому рівні посадові особи часто володіють достатньою свободою у вирішенні питань про те, хто має отримати рідкісне благо - наприклад, муніципальну квартиру, ліцензію на торгівлю спиртними напоями, спрямування справи до конкретного судді і т. ін. Нині окремі суб'єкти - такі як санітарні та податкові інспектори, інспектори з техніки безпеки і міліція - мають повноваження накладати штрафи, але водночас можуть на свій розсуд утриматися від виконання цієї функції. Хоча легальний ціновий механізм може у низці випадків слугувати субститутом хабарів, із погляду державної політики часто є серйозні причини для того, щоб відкинути ринкове вирішення проблеми. С. Роуз-Аккерман вбачає найефективнішими засоби боротьби з корупцією серед суб'єктів, які розподіляють блага і накладають штрафи, створення конкуренції з метою стягнення розмірів узятого, які люди готові платити. На його думку, це має сприяти зниженню зацікавленості посадових осіб в отриманні хабарів, оскільки їх розмір перестає компенсувати ризик затримання і розкриття. Конкуренція серед чиновників, які розподіляють рідкісні блага, може бути створена шляхом надання претенденту на отримання цього блага права на подання повторної заявки, якщо попередня відхилена одним із чиновників. Тоді наявність кількох чесних чиновників за такої системи може сприяти чесній поведінці решти, оскільки власник магазину не буде давати великого хабара корумпованому інспектору, якщо очікує, що найближчим часом із перевіркою прийде інший, "незалежний" інспектор.
Отже, використання конкурентних факторів у запобіганні корупції може бути важливим елементом боротьби з хабарництвом чиновників нижчого рангу. Проте зазначимо, що у подавців заявок, які не мають законного права претендувати на отримання блага, або власників магазинів зі значними технічними та юридичними порушеннями бажання давати хабарі не зникає, причому вони готові платити чиновникам більше, якщо очікують, що більшість інших чиновників, до яких вони можуть звернутися, є чесними.
Основні терміни і поняття
Хабарництво, корупція, політичний ринок, суб'єкт політичного ринку, меритократія, політичні інститути, партія влади, групи тиску, електорат, етнічні зв'язки, легальний ціновий механізм.
Розділ 10. Теорія неоінституціоналізму
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Загальна економіко-політична рівновага і хабарництво“ на сторінці 2. Приємного читання.
