Оптимальне правило більшості голосів може опинитися в умовах, коли приймається рішення про обсяг надання одного конкретного суспільного блага. Якщо рішення приймається про вибір між різними суспільними благами, то правило може призвести до виникнення проблеми циклічності голосування. Таку проблему нерідко називають "парадоксом Ерроу" (автор праці "Соціальний вибір і індивідуальні цінності" (1961), де термін "проблема циклічності" отримав класичне сучасне формулювання), проте конкретнішими є назви "парадокс голосування", або "парадокс Кондорсе" (ім'я автора терміна).
Проілюструємо зміст проблеми прикладом діяльності груп із трьох індивідів (1, 2 і 3) (табл. 9.1). Переваги кожного з індивідів, які приймають рішення про виробництво одного з трьох суспільних благ, є транзитивними. При використанні правила більшості голосів вибір між благами АіВ буде зроблено на ко-ристьА (такий вибір підтримують індивід 1 і 2), а вибір між благами В і С - на користь блага В (за цей вибір висловилися індивіди 1 і 3). Відповідно до принципу транзитивності переваг, логічно було б припустити, що благо Л стане для групи кращим, ніж благо С. Однак на практиці спостерігається протилежний результат, оскільки більшістю голосів (поданих індивідами 2 і 3) благу С буде надано першість порівняно з благом А. Таким чином, колективні переваги стануть нетранзитивними, а використання процедури прийняття рішень більшістю голосів призведе до "зациклювання" процесу голосування (іншими словами, за показаної структури переваг голосування може тривати безкінечно, не приводячи до прийняття однозначного рішення).
Таблиця 9.1. Парадокс голосування*
Парадокс голосування (paradox of voting)-це суперечність, яка виникає внаслідок того, що голосування на основі принципу більшості не забезпечує виявлення дійсних переваг суспільства стосовно економічних благ.
Наявність "парадоксу голосування" відкриває шлях до так званої процедури маніпулювання: індивіди, наділені правом формулювання питань, визначення послідовності внесення їх на голосування і контролю за іншими аспектами процедури прийняття рішень, опиняються в стані можливості домагатися вигідних для себе рішень. Проілюструємо цю тезу за допомогою нашого прикладу. Якщо правом визначати процедуру голосування володіє індивід 1, він може сформулювати правило, згідно з яким відхилені варіанти виключаються з подальшого розгляду. Тоді у першому раунді голосування він запропонує питання про вибір між благами В і С (тобто благами, які, власне, він цінує менше, ніж "оптимальне" для нього благо А). У другому раунді він запропонує групі вибір між благом, яке набрало більшість голосів у першому раунді (благо С) і благом А. Очевидно, що у другому раунді більшість голосів буде подано на користь блага А. Оскільки прийнято правило, яке виключає розгляд відхилених варіантів, питання про вибір між благами А і С ставитися не буде, і проблема циклічності не виникне, а результат голосування буде максимально сприятливим для індивіда 1.
6 умовах прямої демократії модель суспільних благ дає змогу сформулювати фундаментальні правила прийняття колективних рішень. Разом із тим більшість ситуацій, які спостерігаються в реальному житті, передбачають прийняття рішень у великих групах, де безпосередньо виявлення переваг з кожного питання шляхом голосування тягне за собою істотні витрати. Для подолання цієї проблеми у суспільстві використовуються механізми представницької демократії, які також є об'єктом дослідження у рамках теорії суспільного вибору.
У рамках зіткнення теорії "суспільного вибору" та неоінституціональної економічної теорії виокремилася й економічна теорія "політичних інститутів", центром якої є проблеми інституціонал ьної організації процесу прийняття державних рішень. Поєднання методологічних підходів названих теорій дає змогу розглядати проблеми трансакційних витрат, які виникають у процесі прийняття рішень органами державної влади, особливості агентських відносин між виборцями і політиками, політиками і чиновниками, чиновниками різних рівнів та ін., а також питання нетранзитивності колективних переваг і процедурного маніпулювання в органах прийняття рішень. При цьому чітко вводиться постулат про раціональну поведінку суб'єктів політичного процесу, а самі політичні інститути розуміються як специфічні правила і процедури вироблення рішень, які спрямовують свої дії у визначене русло. Завдяки цьому, зазначають автори концепції (К. Шепсле і Б. Вайнгаст, "Структурно-стимулююча рівновага і законодавчий вибір" (1981))34, з'являється можливість розглядати результати процесу прийняття політичних рішень у термінах структурно-детермінованої рівноваги, тобто рівноваги, зумовленої використанням існуючих інституціональних механізмів.
Значного поширення в останнє десятиліття набуло дослідження структури органів влади (парламенту та їх комітетів, урядових агентів), альтернативних процедур утвердження в державних органах заходів економічного регулювання, а також стабільності політичних інститутів в умовах конкуренції політичних сил за сфери впливу. Для визначення особливостей функціонування політичних ринків головним є вивчення структури органів влади і поділ їхніх повноважень. Типово американський феномен логролінгу ("торгівля голосами" у представницьких органах влади) є породженням прийнятого у США механізму розгляду законопроектів, за якого законодавчі ініціативи парламентаріїв безпосередньо виносяться на розгляд представницького органу. Для європейських парламентаріїв загальноприйнятою є попередня експертиза законопроектів в уряді, що суттєво знижує, на думку А. Бретона, можливості для логролінгу ("До проблеми передбачуваності ефективності в політиці" (1993))35. Таким чином, альтернативні процедури розгляду законопроектів накладають різні обмеження на процес пошуку політичної ренти, пов'язаної з лобізмом і утвердженням законопроектів економічного характеру.
Дослідження Д ж. Фіджера, Г. Холла, Д. Нельсона "Політична економія регульованості захисту" (І982) показують, що аналогічне значення мають зіставлення специфічних аспектів діяльності різних категорій суб'єктів прийняття політичних рішень, які формують економічну політику в рамках політичного і технічного (адміністративного) шляху прийняття рішень88. Конкретне питання поточної економічної політики рідко розглядається безпосередньо в парламенті чи уряді. Найчастіше практикується делегування відповідних повноважень різного роду адміністративними органами. Між названими шляхами прийняття рішень є важлива відмінність: 1) розгляд пропозицій у вищих ешелонах влади (парламенті чи уряді) стосується важливих випадків, коли всі зацікавлені групи і рядові виборці добре поінформовані про їхній характер. До технічного методу вдаються тоді, коли політична важливість справи і ступінь поінформованості про неї виборців не значні; 2) розрізняються горизонти прийняття рішень - за технічного шляху враховуються головним чином інтереси суб'єктів, які клопочуться про підтримку, а за політичного - вже фігурують інтереси національного масштабу; 3) критерії прийняття технічних рішень чітко визначені у документах, що регламентують діяльність відповідних органів, а для політичних рішень ці критерії надто широкі й важко піддаються формалізації. Вказана різниця шляхів прийняття рішень суттєво впливає на перебіг політичного процесу (так, за технічного виконання зростає вірогідність схвалення перерозподільчих заходів лобізму групами тиску).
У центрі уваги досліджень Т. Еджертсона "Економічна діяльність і інституції (1995)і7 та "Економіка інституцій у перехідний період" (1994) були питання про стабільність політичних інститутів. В умовах конкуренції суб'єктів політичного ринку за владу і доступ до економічних привілеїв логічно було б припустити, що процедури прийняття політичних рішень піддаватимуться частим змінам. Однак практика цього не підтвердила (у крайньому разі в країнах стабільної демократії). Дослідження і пояснення цього феномену підкреслюють роль політичних інститутів як запасу капіталу, який забезпечує стабільний потік політичних рішень, а отже, і визначений набір параметрів структурно детермінованої рівноваги в різних галузях. У таких умовах інвестиції, спрямовані на зміну цього запасу, неминуче пов'язані з невизначеністю стосовно нового набору параметрів структурно детермінованої рівноваги. На думку Еджертсона, така невизначеність і підриває стимул до ін-ституціональних змін та обумовлює стабільність рівноважних політичних інтересів, які виникають у результаті контрактної взаємодії суб'єктів політичного ринку88.
Т.Дджертсону належить і опис різних типів меж економічних можливостей, урахування яких дає змогу зробити висновки стосовно факторів, що визначають можливості використання потенціалу економічного зростання в різних країнах. Межі виробничих можливостей визначає максимальний рівень виробництва економічних благ, який задається наявною технологією за дотримання традиційного неокласичного припущення про нульовий рівень трансакційних витрат у господарській системі. Межі трансакційних можливостей детермінують випуск економічних благ за наявності мінімально можливого рівня трансакційних витрат, тобто такого їх рівня, який спостерігається при проведенні державою оптимальної політики захисту прав власності та при використанні економічними суб'єктами такої структури контрактів, яка орієнтована на мінімізацію трансакційних витрат. Рівень трансакційних витрат в економіці, навіть за дотримання цих припущень, завжди буде додатним (на відміну від "неокласичного" випадку трансакційні витрати в реальному житті ніколи не можуть бути зведені до нуля). Завдяки цьому межа трансакційних можливостей завжди буде жорсткішою, ніж виробничих. Нарешті, межа соціальних благ визначає максимальний обсяг їх виробництва, якого можна досягнути в умовах функціонування реального набору політичних інститутів. Оскільки такі інститути здатні відображати особливості історичної еволюції соціальних і культурних факторів, а також відповідати цілям боротьби суб'єктів політичного ринку за створення і присвоєння політичної ренти, рівень трансакційних витрат у реальному житті завжди вищий, ніж в умовах "ідеального" набору інститутів. Таким чином, межі соціальних можливостей буде відповідати нижчий рівень випуску, ніж межа трансакційних можливостей. М. Олсон зазначає, що саме політичні інститути є "вузьким місцем", лімітують варіанти виробничого використання господарських ресурсів; тому саме межа соціальних можливостей визначає реальні горизонти використання потенціалу економічної системи39.
Отже, головними напрямами, за якими реформа політичних інститутів може впливати на розширення економічних можливостей країни, є: 1) створення ефективніших політичних інститутів, що забезпечує зниження рівня "політично обумовлених" трансакційних витрат, тобто наближає межу соціальних можливостей до межі трансакційних можливостей; 2) в умовах функціонування ефективних політичних інститутів відкриваються можливості створення якісно нових для певної економічної системи механізмів укладення контрактів і захисту прав власності, що наближає межу трансакційних можливостей до межі виробничих.
Основні терміни і поняття
Суспільні блага, "податкова ціна", парадокс голосування, раціональна поведінка.
Теорія політичної ренти
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Теорія суспільного вибору та політичних інститутів“ на сторінці 2. Приємного читання.
