Особливості трансформації економіки Китаю

Сучасні економічні теорії

У процесі дискусії про форми власності в такій моделі розвитку Китаю було визначено необхідність розвитку акціонерної форми власності як альтернативи державній власності за соціалізму, яка, за переконанням багатьох китайських теоретиків, є ефективними "ліками" для лікування "закостенілої" і "замкнутої" форми власності, що існувала в Китаї. Акціонерна форма власності на противагу державній, яка сприяє відокремленню права трудящих на володіння засобами виробництва від продуктів виробництва, веде до обмеження можливостей усебічного розвитку здібностей особистості, породжує бюрократичність, застійні та інші інертні й стагнаційні явища, дає змогу найкраще виявити майнові права підприємств, перетворити робітників у реальних володарів засобів виробництва, зацікавити їх у результатах праці. При цьому працівник може отримувати винагороду не тільки за роботу, а й за капітал і майно, внесені як пай. Водночас більшість економістів Китаю, підтримуючи акціонерну власність застерігали проти її прискореного втілення в життя. На їхню думку, без реформування політичної системи розвиток акціонерних відносин не може бути успішним, що й підтверджують китайські реформи14.

Активна реалізація цих ідей сприяла високій частці колективних недержавних підприємств, які повністю або частково належать трудовому колективу (корпоратизація власності). Усупереч поширеним в Україні уявленням (до речі непідтвердженим фактами) про їх меншу ефективність порівняно з підприємствами, які належать не багатьом або одноосібним господарям, колективні підприємства в Китаї в цілому демонструють достатньо високу ефективність.

Особливістю формування приватного сектору, на відміну від інших країн перехідної економіки, було те, що його становлення відбувалося не стільки через приватизацію державних підприємств, скільки через самостійне зростання та саморозвиток приватного сектору. Влада створювала сприятливі умови для його розвитку в "бажаних" галузях і регіонах. Водночас роздержавлення, в основному, обмежувалося невеликими підприємствами, а питання приватизації великих державних підприємств уперше серйозно постало тільки через два десятиріччя після реформ. Ще й сьогодні в багатьох галузях державна власність залишається домінуючою: залізничний і авіаційний транспорт, пошта і телеграф, паливна промисловість, металургія, хімія* машинобудування, будівництво і зовнішня торгівля. Всі державні підприємства переведені на систему підрядної господарської відповідальності, яка передбачає їх широку самостійність. У подальшому китайські економісти пропонують, що сприйнято й урядовцями, обмежити державну власність сферою інфраструктури і підприємствами, які побудовані за рахунок нових державних капіталовкладень.

Двосистемна модель перехідної економіки, яка утвердилася в Китаї, є раціональним розвитком ідей 70-80-х років XX ст., висловлених рядом провідних учених і політичних діячів (згадаємо хоча б К. Гелбрейта й А. Сахарова). Зрозуміло, кінцевої відповіді ще немає: конвергенція означає не механічне змішання, а органічне взаємопроникнення елементів різних систем і створення на їх основі цілісної нової системи. Поки що в Китаї відбувається процес взаємопроникнення. Що буде в перспективі покаже майбутнє. Єдине, про що можна говорити нині, так це про неможливість, у зв'язку з тотальною руйнацією планово* господарського механізму і попередньої політичної системи СРСР і східноєвропейських країн, використання китайської моделі (за винятком окремих її елементів).

Втілення ринкових елементів у життя поставило перед економістами проблему теоретичного осмислення питання про долю товарного виробництва і закону вартості за соціалізму. З початку 80-х років XX ст. у Китаї все більшого поширення набувала теза про те, що соціалістична економіка - це "товарна економіка", "соціалістичне товарне виробництво"16. Розуміння цього терміна було різним: для частини економістів таке формулювання означало не якісні характеристики нового типу товарного виробництва, а свідчило лише про визнання реально існуючих товарно-грошових відносин за соціалізму; на думку інших, соціалістична економіка - товарна у своїй основі, різновид товарного виробництва, його "найвищий" і "останній" етап, "найвища" форма в розвитку товарного виробництва; окремі автори у полеміці з економістами, які відстоювали планову сутність економіки соціалізму, підкреслюючи товарний характер соціалізму, висунули концепцію планової товарної економіки, не даючи її чіткого визначення. За бажання її можна було трактувати на користь пріоритетів як плановості, так і товарності соціалізму, а також відстоювати позицію їх сумісного існування.

З другої половини 80-х років усе більше китайських економістів використовують формулу "соціалістичне планове ринкове господарство" або "планове ринкове господарство", що є модифікацією "планової товарної економіки". Ця модифікація відображає зміну уявлення китайських економістів про соціалістичну економіку (не просто товарне, а ринкове господарство).

Іншим важливим напрямом, який доповнює дискусію про товарно-грошові відносини за соціалізму, є обговорення китайськими економістами питання взаємозв'язку плану і ринку, виявлення головного регулятора соціалістичного господарства. У процесі обговорення китайськими економістами плану і ринку склалися та були апробовані три теоретичні концепції: жорсткого, взаємопроникного й органічного поєднання планового та ринкового регулювання. Перша і друга концепції лише припускають використання товарно-грошових відносин, вартісних важелів у соціалістичній економіці, фактично не визнаючи (особливо перша) їх іманентності соціалізму. Концепція "органічного" поєднання плану і ринку в єдиний регулювальний механізм має більш збалансований вигляд. Теоретично цей регулятор є цілісним і всеохопним як на макро-, так і на мікро-рівні народного господарства. Проте на практиці реалізація цього механізму вимагає суттєвої соціально-економічної перебудови, що тягне за собою багато нових невивчених складних проблем.

У процесі розробки проблем плану і ринку китайські економісти висунули нову формулу господарського механізму, який поєднував планове і ринкове регулювання - "держава регулює ринок, ринок орієнтує діяльність підприємств". Саме такий господарський механізм і покладено в основу розвитку моделі "соціалізму з китайською специфікою". Причому, на відміну від інших постсоціалістичних країн, де реформи розпочиналися з відсторонення попереднього політичного керівництва від влади і тотальної руйнації попередніх політичних систем, у Китаї (а також В'єтнамі і Лаосі) реформи ініціювала і проводила, на основі сприйняття наукової аргументації китайських економістів, сама попередня влада, основу якої становила комуністична партія з усіма характерними для цієї політичної системи інститутами і механізмами. Вона сприйняла економічну концепцію перетворення і стала головним " мотором" її реалізації.

Важливими складовими теорії "планової товарної економіки" була дискусія у першій половині 80-х років щодо проблеми "соціалістичної конкуренції", а з середини 80-х років - банкрутства підприємств. Китайські економісти цілеспрямовано обґрунтували об'єктивну необхідність конкуренції за соціалізму її відмінність від капіталістичної конкуренції, пропагували її ефективність у справі підвищення продуктивності праці, якості продукції та ін. У другій половині 80-х років акцент в обговоренні проблеми соціалістичної конкуренції було зроблено на розробці її механізму, виявленні особливостей дії різних форм конкуренції - цінової і нецінової, співвідношення конкуренції та монополії за соціалізму; виявленні взаємозв'язку між конкуренцією і банкрутством підприємства10.

Як важливу складову концепції планового товарного виробництва китайські економісти розглядають механізм банкрутства підприємств. Визнаючи можливість банкрутства підприємств китайські теоретики активно обговорювали питання, яке підприємство вважати банкрутом, підкреслюючи необхідність диференційованого підходу до банкрутства державних, колективних і приватних підприємств, уточнення "раціональних" меж банкрутства. Підсумком цих дискусій стало прийняття закону "Про банкрутство" (1988), який оцінюється як механізм, що гарантує права підприємств і регулює відносини кредитора та позичальника як засіб реалізації законів товарного обміну. Він є гарантом зростаючої в китайській економіці ринкової конкуренції, спрямованої на боротьбу з безгосподарністю та недбалістю.

Становлення системи оптових ринків засобів виробництва, предметів споживання, фінансів, ринку послуг, нерухомості та ін. у Китаї відбулося у 80-ті роки. Неухильно зростали роль і значимість колективної і приватної власності, особливо в системі повітово-селищних підприємств (сільської промисловості), складової економіки "соціалізму з китайською специфікою". На межі 70-80-х років XX ст. Були розпущені народні комуни, введено новий головний принцип відносин між селянином (у цей період 4/Б населення проживало на селі) і державою - "сімейний підряд". Земля передавалася сім'ї в індивідуальну оренду з правом спадкування. У подальшому орендарю було надано право переуступати оренду третім особам за плату, що фактично означало створення земельного ринку без введення приватної власності на землю (в країні земля історично розглядалася перш за все як державне (суспільне) надбання)17, держава застосовувала заходи для ліквідації "ножиць цін" на продукцію, яку продавали і купували селяни, а через певний час почала збільшувати капіталовкладення в аграрний сектор, насамперед через кредитні установи. Підтримка сільського виробника сприяла тому, що Китай зміг нагодувати своє багатомільйонне населення і збільшити поставки сировини для промисловості, хоча, зрозуміло, це не означає вирішення всіх проблем села.

Знайшли відображення на практиці й рекомендації економістів щодо проведення політики відкритості зовнішньому світу. Вони довели, що без широкого включення країни у світо-господарські відносин не можна домогтися швидкого піднесення економіки і підвищення її технічного рівня. Це відбилось у діях керівництва, спрямованих на створення спеціальних економічних зон, розширенні районів для іноземного капіталу з пільговим інвестиційним режимом, сприянні зростанню кількості спільних підприємств та формуванні експортоорієнтованого шляху розвитку.

Китайські економісти нічого не видумували, а взяли за основу досвід сусідів (практику "азіатських тигрів" першої і другої хвиль, а до того Японії). У своєму експортному наступі країна використала такі фактори, як дешева, працелюбна і дисциплінована робоча сила, хороша організація експортного виробництва і збуту, допомога держави, широкий приплив зарубіжного капіталу, допомога китайської діаспори в реалізації товарів за кордоном, вибір доцільної експортної орієнтації.

Китай розпочав з експорту виробів легкої і харчової промисловості, поступово в міру розвитку економіки розширюючи номенклатуру товарів, що вивозились, в асортименті яких з'явилися сталь, цемент, скло, іграшки, електропобутові товари тощо. Основою експорту із самого початку стали готові вироби (а не сировина і паливо, як у країнах СНД). Китаю вдалося домогтися постійного значного додатного сальдо у зовнішній торгівлі, що вивело його за розмірами валютних резервів на друге місце у світі після Японії та забезпечило покриття імпортних потреб і стабільність юаня18.

Китаю вдалося уникнути диктату МВФ і Світового банку і знайти задовільний баланс між лібералізацією і дирижист-ським управлінням зовнішньоекономічною сферою. При цьому ступінь лібералізації зростав поступово. Директивне планування і квотування експорту й імпорту було скасовано тільки в 1994 р. Тоді ж було відкрито широкий доступ підприємств до зовнішньоекономічної діяльності. До кінця 90-х років XX ст. зберігалася державна монополія на торгівлю 16 видами товарів, а стосовно імпорту нафти, прокату сталі та ряду інших важливих товарів по цей час зберігається сильний протекціонізм.

Незважаючи на великі золотовалютні резерви, уряд зберігає серйозні валютні обмеження, зокрема стосовно внутрішнього обігу юаня, переказу валюти за кордон за неторговельними операціями, зобов'язань експортерів продавати всю виручену валюту державі. Проте це не завадило стрімкому розвитку китайської зовнішньої торгівлі і припливу зарубіжного капіталу, а у 2001 р. на компромісних вигідних умовах приєднатися до Світової організації торгівлі (СОТ).

З відкриттям Китаю для світу велику роль у його економічному розвитку відіграють хуацяо - китайці, які в різні часи емігрували за кордон, перш за все до Південно-Східної Азії. їх декілька десятків мільйонів, і вони займають там провідні позиції в бізнесі (інколи їх називають "Великим Китаєм"). Завдяки етнічній згуртованості, культурно-цивілізаційній стійкості в іншому національному і державному середовищі, взаємодопомозі, ставленню до Китаю, як до "землі пращурів", яка є опорою китайців у всьому світі, незважаючи на суперечності з комуністичним урядом, діаспора з часів реформ стала брати активну участь у розвитку економіки країни. Це стимулювалося і перспективою хорошого прибутку. 70-80 % зарубіжних капіталовкладень у країні припадало на частку зарубіжних китайців.

Специфікою китайської буржуазії і взагалі бізнесу є те, що він ґрунтується на сімейно-кланових відносинах. Бізнес, як правило, пронизаний тісними родинними зв'язками, що відрізняє його від звичних європейсько-американських стандартів. Завдяки цьому виявилась інша форма участі хуацяо в економічному розвиткові Китаю - допомога у просуненні товарів на зовнішній ринок. Якщо економічна діяльність решти країн Азіатсько-тихоокеанського регіону базувалася на західних і японських ТНК, то у Китаї вона здійснювалася на базі структур хуацяо.

Зрозуміло, що надійність вкладів і високий прибуток сприяли припливу капіталу з інших розвинутих країн, перш за все США, Японії і Німеччини. На відміну від інших країн Південно-Східної Азії Китай орієнтувався виключно на прямі іноземні капіталовкладення, які безпосередньо пов'язані з виробництвом і трансфертом технологій. Ставлення до імпорту позичкового капіталу, особливо приватного і короткострокового, було надто стриманим. Завдяки такій обережній політиці зовнішніх позик і заходам валютного контролю Китай мінімізував втрати під час кризи 1997 р.

За допомогою зарубіжних інвестицій Китай перетворився на всесвітню "фабрику масових дешевих споживчих товарів". У зв'язку з відносно невисокою кваліфікацією робочої сили і низьким технологічним рівнем виробництва широко використовувалися методи трудомісткого конвеєрного виробництва, які в більшості галузей розвинутих країн стали вже пройденим етапом.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Особливості трансформації економіки Китаю“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Частина І. Становлення еволюційної парадигми економічної теорії

  • Й. Шумпетер - засновник еволюційної економічної теорії

  • Розділ 2. Методологічні основи еволюційної економічної теорії

  • Глобальні закономірності та їх роль у методології

  • Методологічні проблеми створення нового суспільства

  • Внутрішній механізм формування суспільства

  • Реальний шлях руху до нового суспільства

  • Розділ 3. Людина в системі еволюційної економічної теорії

  • Категорія "людський капітал": сутність та історичне місце

  • Перехід від людини економічної (homo economicus) до людини творчої (homo creator)

  • Розділ 4. Науково-технологічна сфера,сутність, структура, закономірності розвитку

  • Інформація і знання як якісно новий фактор виробництва

  • Інформатизація та інноваційний тип розвитку економіки

  • Технологічні уклади: сутність та особливості розвитку

  • Технологічний спосіб виробництва: сутність і роль у суспільно-економічному розвитку

  • Розділ 5. Механізм функціонування і розвитку еволюційної економіки

  • Основні напрями формування еволюційного господарського механізму

  • Формування національної інноваційної системи

  • А. Виробництво товарів і послуг

  • Б. Виробництво знань і технологій

  • Частина II. Основні напрями та проблеми розвитку новітніх економічних теорій

  • Еволюція теорії глобального монетаризму

  • Розділ 7. Теорія трансформації економіки і суспільства

  • Особливості трансформації економіки Китаю
  • Теоретичні основи трансформації економіки України у світове господарство

  • Розділ 8. Сучасний монетаризм

  • Сучасні монетаристські підходи до проблеми ролі держави в економіці

  • Критичний аналіз заходів монетаристської політики

  • Розділ 9. Теорії визначення і вибору економічної політики

  • Економічні теорії громадянського суспільства

  • Теорія суспільного вибору та політичних інститутів

  • Теорія політичної ренти

  • Загальна економіко-політична рівновага і хабарництво

  • Розділ 10. Теорія неоінституціоналізму

  • "Інституціональні пастки" трансформаційного періоду

  • Теорія участі працівника в управлінні та прибутках

  • Розділ 11.Теорія трансакційних витрат

  • Трансакційна теорія фірми і бюрократичних структур бізнесу

  • Ресурсно орієнтований підхід у теорії фірм

  • Розділ 12. Теорії економіки "третього світу"

  • Концепція "самопідтримуваного зростання" та великого поштовху

  • Латиноамериканські концепції периферійного розвитку

  • Концепція самозабезпечення та колективної опори на власні сили азіатської та африканської економічної думки

  • Розділ 13. Альтернативні теорії сучасного економічного розвитку

  • Ісламістські фундаменталістські та реформістські доктрини економічного розвитку

  • Індуїзм як підвалини специфіки економічної думки Індії

  • Феномен економічної теорії Японії

  • Частина III. Злети і падіння альтернативних макроекономічних теорій (50-90-ті роки ХХ ст.)

  • Стандартні макроекономічні теорії

  • Розділ 15. Неокласичний синтез - основа сучасних економічних теорій

  • Здобутки неокласики

  • Розробка предмета економічної теорії

  • Неокласика і нова інституціональна економічна теорія: взаємний розвиток та взаємодія

  • Еволюція, наукова революція, теоретико-методологічний синтез

  • Розділ 16. Альтернативні напрями сучасної макроекономічної теорії

  • Відмінності між теоріями ортодоксального кейнсіанства й ортодоксального монетаризму

  • Нова класична школа

  • Посткейнсіанство

  • Критика теорії раціональних очікувань

  • Нове кейнсіанство

  • Розділ 17. Сучасні теорії постіндустріального (інформаційного) суспільства

  • Відмінності основних підходів до трактування постіндустріального та інформаційного суспільства

  • Конвергенція марксистської та постіндустріалістської теорій

  • Системні ринкові перетворення і постіндустріалізм

  • Розділ 18. Сучасні економічні теорії розподілу багатства і доходів

  • Розділ 19. Сучасні економічні теорії: єдність і багатогранність

  • Економічний мейнстрим: за і проти

  • Рекомендована література