В останню чверть XX ст. досить широке коло вчених-економістів, політиків і суспільних рухів виступали з прямою або непрямою критикою теорії і практики неоліберальної глобалізації. Особливої критики неолібералізм зазнав у країнах, що розвиваються, і трансформаційної економіки, в тому числі в Україні6. У більшості цих країн неоліберальні ідеї знаходили підтримку як данина моді, намагання окремих політиків приєднатися до світової еліти або як спрощений рецепт прискореної модернізації. Проте переважна більшість економістів країн, що розвиваються, мислили категоріями планів-програм сталого стійкого розвитку своїх країн за активної участі держави у становленні національного господарства (переважно на шляху індустріалізації або пошуку експортних можливостей). Більшість із них доводили, що в умовах лібералізації роль держави не зменшилася, змінилися лише її пріоритети і механізми втручання7.
Процеси глобалізації було сприйнято по-різному. Неомарксистська і соціал-демократична думка сприйняли її як нову стадію інтернаціоналізації господарського, політичного і культурного життя, критикуючи процеси глобалізації в контексті загального неприйняття капіталістичного шляху розвитку. Найбільш системне трактування світогосподарських процесів зберегла школа Б. Валлерстайна, яка мала найбільший вплив на Заході. Проте процес глобалізації призвів до розколу соціал-демократичного руху на Заході. У більшості країн соціал-демократи взяли курс на прискорену адаптацію суспільства до нових умов8.
Дискусії на Заході навколо проблем глобалізації і глобального ринку зумовили нове осмислення ідей так званої економічної соціологи, яка своїми коренями сягає праць Ф. Броделя, М. Вебера, Т. Веблена, Е. Дюркгейма, К. Полані, Й. Шумпетера. На кінець XX ст. їх ідеї набули розвитку в напрямі більш широкого, соціологічного осмислення проблематики ринку і конкуренції. Значна частина робіт присвячена дослідженню впливів соціальних і культурних факторів на структуру попиту, зайнятості, на організацію виробництва і т. ін. Представники цього напряму (М. Грановітер, М. Кастельс, Р. Сведберг, А. Сен, А. Турен, Р. Холлінгсворт, Ф. Шміттер, В. Штрек, А. Ет-ціоні та ін.) у своєму розумінні діяльності людини і її* мотивації виходять за вузькі рамки уявлень про економічну людину і внутрішню логіку розвитку економічних категорій. У своїх працях вони показують нерозривний зв'язок економіки з іншими сферами суспільного життя, обумовленості економічних процесів сукупністю суспільних інститутів, до яких відносять не тільки правові норми та адміністративні рішення, а й панівні у суспільстві системи цінностей, пріоритети, традиції, мораль, етику, "ринкову культуру і менталітет"9.
Значна частина обґрунтованих ідей у рамках економічної соціології, зокрема розроблювані концепції світової організації (на відміну від ієрархічних і ринкових), соціально-економічне зіставлення форм і методів організації виробництва на мікро- і макрорівнях, вивчення значення моральних і етичних факторів у економічному житті, справляють зростаючий вплив на основні потоки західної економічної думки10.
Другим важливим напрямом розвитку теорії глобалізації є так звана школа міжнародної політичної економії, ідеї якої набули найбільшого поширення в англосаксонських країнах, її представники (С. Стрендж, Е. Хеллайнер, Р. Андерхілл, Ф. Черні, Л. Вейс, Т. Пемпел, Т. Скопол, П. Евене, Д. Хелд, П. Кат-ценштейн) виходять із постійно зростаючої ролі економічних питань у міжнародних відносинах. Центром їхніх досліджень є питання взаємодії зовнішньої політики і світогосподарських процесів. Як у конкретних дослідженнях, так і в теоретичному плані вони простежують формування глобального економічного, правового і політичного простору і становлення нового світо-господарського порядку. Особливістю цих праць є аналіз цих процесів в аспекті силових відносин і міждержавних конфліктів11, де важливе місце відводиться вивченню зміни як розстановки сил у міжнародному плані, так і зв'язків із появою нових центрів прийняття світогосподарських рішень.
Автори цього напряму теорії глобалізації одностайні у визначенні вирішальної ролі політичних рішень (або відсутності таких) у розвитку найважливіших світогосподарських тенденцій і процесів. У низці праць аналізуються суперечності між окремими групами інтересів, відомствами і гілками влади, їхній вплив на формування економічної і внутрішньої політики країни, на наявність або відсутність єдності при захисті національних інтересів.
Третім важливим напрямом розвитку теорії глобалізації стали праці сучасних економістів (Т. Екінса, X. Гендерсона, X. Дейліса, П. Хокінса, Е. Ловінса, Р. Норгаарда, Л. Брауна). Якщо в минулому вони виступали проти будь-якого засилля економічної науки, особливо в її неоліберальному варіанті, то тепер, підкреслюючи обмеженість природних ресурсів і відновлюваль-ної здібності природи, наполягають на кардинальному перегляді економічних підходів, на необхідності більш повного врахування взаємодії навколишнього середовища (соціального і природного) і розвитку господарської сфери. їхні праці значною мірою сприяли втіленню системних підходів у дослідженні суспільних проблем, у них послідовно висловлювалася думка про відмову від зосередження зовнішніх, неекономічних факторів урахування численних взаємодій і взаємозв'язків між суспільством і природою.
У новий період, на початку XXI ст., усі напрями критики неоліберальної глобалізації швидко зближуються, напрацювують-ся більш погоджені підходи до питань подальшого розвитку12.
Праці представників теорії глобалізації, незалежно від належності до того чи іншого її напряму, подають інший образ ринку, на відміну від нав'язуваного неолібералізмом. Окрім суто формалізованих ринкових відносин (до яких закликають неоліберали) представники теорії глобалізації вказують, що на взаємовідносини між господарськими суб'єктами великий вплив справляють неформальні, неекономічні обставини, соціокультурне середовище, морально-етичний клімат у суспільстві і т. ін. Ці фактори особливо важливі в умовах перехідної економіки, що власне і відчуває нинішня економіка України18. Ринок постає не як самодостатній фактор, здатний вирішити всі проблеми і докорінно перетворити суспільство, а лише як один із його механізмів, який сягає корінням у всю сукупність суспільних відносин і залежить у своєму розвитку від соціально-політичної сфери, історичної і культурної спадщини. Яскравим прикладом цього є становлення ринкових відносин у Китаї, Індії та інших країнах, що розвиваються14.
За межами Європи і Північної Америки було багато країн, в яких спостерігалася суспільна напруженість у період переходу до ринкових відносин і первісного нагромадження для переходу до індустріального і постіндустріального суспільства. Для більшості цих країн на початковому етапі неоліберальної глобалізації були характерними переважання колективістських систем цінностей, поміркований рівень споживання, порівняно висока норма нагромадження й економічна політика, яка була орієнтована на модернізацію і розвиток самостійного національно-господарського комплексу. У політичній сфері та організаційно-управлінських структурах домінували авторитарні тенденції.
Процес глобалізації вплинув на зміну соціально-економічної орієнтації, відбулися серйозні зрушення у функціонуванні господарських механізмів цих країн. Стали швидко розвиватися індивідуалізм і консьюмеризм. На другий план почали відступати попередні цінності - колективістські й загальнонаціональні. Поточне споживання зростає, нагромадження зменшується, посилюється інтеграція країн у світове господарство. Політичні режими зазнають змін: втілюються західні політичні інститути, парламентаризм і вибори політичних діячів; відчувається наступальний вплив реклами і піар-технологічної діяльності ЗМІ з формування суспільної свідомості. Нові обставини значно утруднюють проведення політики самостійного розвитку національної економіки, яка дедалі більше вимагає врахування і світових тенденцій.
Нові світові потрясіння кінця XX ст. (фінансовакриза 1997- 1999 рр.) активізували дискусію між прихильниками неоліберальної глобалізації і її противниками. Проведений економічний аналіз ситуації кінця 90-х років XX ст. виявив зміни, які сталися за попередні десятиріччя у світовому господарстві - становлення нових транснаціональних акторів, зміни у розстановці сил, зміна ролі держави у нових умовах розвитку, новий стан валютно-фінансової сфери. На поверхню дискусій було винесено нові наслідки неоліберального світогосподарського порядку, які раніше недооцінювалися, - надзвичайний розмах спекулятивних переливань капіталу, зростаюча нестійкість і непогодженість економічних процесів, збільшення нелегальних операцій, різке посилення ваги сфери фінансових послуг. їх виявлення значною мірою підірвало ідеологію, а з нею і легітимність неоліберальної глобалізації.
Кризові явища початку XXI ст. в економіці США змінили характер обговорення проблем глобалізації. Попереднє її трактування виходило з презумпції безкризового розвитку міжгосподарських центрів: відповідно визначалися її і позитивні, й негативні аспекти. Серйозні зміни потенціалу США і/або Європи, які є наслідком криз, змінюють весь баланс позитивних і негативних наслідків глобалізації. Наприклад, хиткий стан фондового ринку США весною 2001 р. призвів до суттєвого скорочення експорту (і відповідно ВВП) багатьох країн Південно-Східної Азії і Латинської Америки, які в попередні роки вважалися яскравим прикладом благодатного впливу глобалізації. Окремі аналітики висловлюють припущення, що швидкість й інтенсивність експансії цих центрів, яка поглинає національний потенціал, у середньостроковій перспективі може призвести до зникнення самобутності цих країн15.
Значна частина західних економістів підкреслює, що глобалізація привела до таких внутрішніх і міжнародних трансформацій, за яких попередні методи аналізу (і збирання статистичних даних) усе менше відображають реальні процеси. Відповідно зникає основа для вироблення дієвої економічної політики і швидкого подолання рецесії16.
Зростання на початку XXI ст. опору діяльності СОТ, МВФ та інших міжнародних економічних організацій (особливо серед країн, що розвиваються) вплинуло на розшарування поглядів прихильників неоліберальної глобалізації. З одного боку, зростає кількість тих, хто від теоретичних праць перейшов до консультування великих корпорацій із питань стратегії в нових умовах, їхні ідеї спрямовані на втілення і зміцнення монопольних (або олігопольних) позицій великих корпорацій, особливо на нових ринках. З іншого - відбувається розвиток ідей ортодоксальних неолібералів, які продовжують ідеалізувати ринок і його можливості. Вони всіляко підкреслюють неминучість неоліберальної глобалізації і марність намагань протистояти їй17.
Основні терміни і поняття
Глобалізація, неекономічні фактори, національні інтереси, міжнародні економічні організації, ринкова культура, менталітет, національно-демократичні інститути, світове господарство.
Еволюція теорії глобального монетаризму
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина II. Основні напрями та проблеми розвитку новітніх економічних теорій“ на сторінці 2. Приємного читання.
