Суперечності загострюються і тим, що в Україні зберігаються досить великі обсяги державного споживання. Аналіз показує, що в розвинутих країнах за відносно високої норми нагромадження державне споживання, як правило, не перевищує 20- 25 % ВВП. В Україні доходи державного бюджету, пенсійного фонду і фондів державного соціального страхування у 2002 р. становили 38,8 %, причому тенденція до їх зростання є очевидною. Велике державне споживання, у свою чергу, неминуче обмежує обсяги державних інвестицій. У розвинутих країнах державні інвестиції підтримуються на рівні 3 %, а ми змушені зводити їх до мінімуму. Всі ці диспропорції на практиці означають "прощання" частини нагромадження, що обмежує можливості розширеного відтворення.
Отже, економіка України опинилась у "зачарованому колі". Для подолання великого технологічного відставання (висока зношеність активної частини основних фондів і переважання в структурі промисловості сировинних галузей) потрібні величезні інвестиції, а низька ефективність економіки і падіння рентабельності звужують можливості нагромадження. Як бути в цій ситуації? Найлегше і найпростіше - залучити іноземний капітал із його передовими технологіями. Але, на жаль, на цьому напрямі поки що немає істотних змін. Тому увага має бути прикута до внутрішніх можливостей. Повторний продаж "Криворіжсталі" показав, по-перше, наскільки і як пограбовано наш народ, нашу країну, а по-друге, які величезні резерви приховує відновлення законності у так званій приватизації. Лише на одному підприємстві-гіганті країна одержала 5 млрд дол., що значно перевищує іноземні інвестиції за багато років. На превеликий жаль, економічна ситуація в країні зумовила те, що ці величезні кошти пішли не на інвестиції та інновації, а переважно - на латання дір у бюджеті, покриття його дефіцитів 2005- 2006 рр. Це означає, що ситуація не пом'якшується, а загострюється. І тільки рішучі й наполегливі дії влади, спрямовані на подолання наслідків "прихватизації" повернення державі неоплаченого чи недоплаченого спроможні розширити можливості інвестиційно-інноваційних процесів.
Інвестиції - це, безперечно, головний фактор інноваційної діяльності. Але, як показує аналіз, на цей процес впливає чимало факторів внутрішньої організації виробництва. Перш за все, розмір підприємств. Великі підприємства (чисельність працюючих понад 1000 осіб) характеризуються і вищим загальним рівнем інноваційної діяльності та її економічною ефективністю. На них виробляється майже вдвічі більше інноваційної продукції, яка характеризується більшою наукомісткістю, ніж на інших підприємствах. Водночас малим підприємствам властива найвища ефективність виробництва інноваційної продукції. Але кількість підприємств, які займаються інноваційною діяльністю, дуже мала. Як видно з табл . 5.3 нею займається лише кожне п'яте підприємство. В умовах, коли роль науково-технічного прогресу є вирішальною у розвитку виробництва, дуже важливо розширити частку інноваційно активних підприємств. На інноваційну діяльність впливають форми власності підприємств. Державні підприємства мають кращі показники інно-ваційності продукції порівняно з приватними, але останні досягають вищої ефективності інноваційного виробництва. І, що особливо важливо, підприємства іноземної форми власності і за масштабами, і за ефективністю інноваційної діяльності у 2-3 рази перевищують показники підприємств інших форм власності.
Досвід показує, що приватні підприємства не виділяються своєю інноваційною активністю, хоч, як зазначалося, домагаються вищої ефективності інноваційної продукції. В цих процесах виявляється і рівень конкуренції. Чим сильніша конкуренція на ринках, тим більше підприємств переходить від часткової інноваційної діяльності, тобто технологічного вдосконалення продукції, до створення технологічно нових продуктів. Тому збільшення масштабів інноваційної діяльності потребує як розширення конкурентного середовища, так і вдосконалення самої конкуренції шляхом як законодавчого, так і регулюючого впливу держави на неї. Через розвиток конкуренції можна посилити процес відбору ефективного власника, в тому числі шляхом відпрацювання процедури банкрутства, посилення ролі банківської системи і фондового ринку у функціонуванні ринкових відносин. Цьому має сприяти поліпшення інвестиційного клімату, залучення іноземного високотехнологічного капіталу.
На розвиток конкуренції та інвестиційно-інноваційний процес активно впливають розвиток та вдосконалення виробництва малого і середнього бізнесу. Для цього потрібні державна підтримка малого бізнесу, створення умов для трансферу технологій державного науково-технічного сектору до підприємств малого і середнього бізнесу, розвиток інформаційної інфраструктури та формування професійного інноваційного менеджменту. Важливою складовою механізму розвитку інноваційної діяльності є створення державної системи підтримки і стимулювання науково-технічного прогресу та його втілення у практику господарювання. Розв'язати цю проблему мають допомогти податкова, фінансова та грошово-кредитна політика, політика цін і доходів. Підтримка інноваційної діяльності здійснюється за допомогою таких методів, як державне замовлення, надання кредитів, грантів, фінансових гарантій. Для стимулювання цієї діяльності використовують цільове кредитування, фіскальні преференції, не фінансові послуги. Як видно, система підтримки і стимулювання інновацій та інноваційної діяльності включає прямі та непрямі форми і методи. Хоча слід визнати, що цей поділ досить умовний. Наприклад, державне замовлення - це засіб прямої дії, хоча він, безперечно, стимулює роботу колективу, оскільки це, як правило, йому вигідно. Те саме можна сказати про гранти, пряме інвестування та інші методи прямої дії. Щодо застосування непрямих методів, особливо фіскальних преференцій, кредитних пільг, то головне тут полягає в чіткому визначенні принципів їх використання. Так, податкові пільги мають спиратися на обґрунтовані й прозорі критерії, чітко встановлену процедуру їх отримання, щоб забезпечити залежність отриманих пільг від результатів праці, господарювання, попередити незароблені вигоди. Лише за таких умов система підтримки і стимулювання спрямовуватиме і заохочуватиме інвестиційну діяльність, нарощування інноваційного потенціалу підприємств.
Досвід показує, що ця система особливо ефективно діє, якщо її органічно поєднати з програмно-цільовим методом організації роботи. І все ж слід визнати, що незважаючи на величезну роль економічної мотивації інноваційної діяльності, в Україні в цій системі є багато істотних недоліків. Це пов'язано з недостатньою розвинутістю фінансово-кредитної системи. Високі відсоткові ставки за кредити комерційних банків, серйозні недоліки в податковій системі, наявність лише паростків венчурного капіталу, недостатнє фінансування інвестицій із державного бюджету, недостатня участь приватного капіталу в розвитку інноваційної діяльності -це серйозно стримує розробку і використання нової техніки і технології та їх застосування у виробництві. Життя вимагає прискорення створення системи підтримки і стимулювання інноваційної діяльності, перш за все розширення використання і здешевлення довгострокових кредитів. Інновації - це складні процеси з високоризиковим характером. Держава має взяти на себе часткову компенсацію відсоткової ставки комерційних банків за рахунок бюджетних коштів. Частину коштів, отриманих від приватизації державного майна, держава має спрямовувати на інвестиції в інноваційну діяльність підприємств, насамперед тих, які мають стратегічний характер. Можливе запровадження конкурентних засад на державне замовлення інноваційної продукції тих чи інших підприємств.
Великий вплив на науково технічний прогрес і його використання у виробництві має ринковий механізм, і не лише через розвиток добросовісної конкуренції, ціноутворення, а й через капіталізацію економіки і дію фондового ринку. Раніше цей процес був досить простим і полягав у перетворенні додаткової вартості у капітал, що й було матеріальною основою розширеного відтворення. З розвитком акціонерної форми капіталу і фондового ринку процес капіталізації дедалі більше набирає ринкових форм. Акції, облігації, інші цінні папери, які ще недавно були тісно прив'язані до конкретних акціонерних товариств, у процесі розвитку набувають самостійності й котируються на фондовій біржі. На основі курсової вартості акцій, помноженій на їхню кількість, визначається вартість компаній чи корпорацій. Якщо раніше дохідність акцій визначалася розмірами дивідендів, то в сучасному світі - зростанням вартості акцій.
Інтернаціоналізація господарського життя, зрощування промислового і банківського капіталу зумовили так звану систему участі шляхом взаємного володіння цінними паперами, утворення транснаціональних фінансових груп, розвиток світових фондових ринків, які через систему валютно-фінансових відносин активно впливають на розвиток господарської кон'юнктури, весь економічний розвиток. Лібералізація фінансових ринків, яка особливо розвинулась після кризових явищ 60- 70-х років XX ст., сприяла розширенню банківських послуг, державних запозичень, вільному переливанню капіталів і їх широкому використанню у вигляді інвестицій. Цілком зрозуміло, що розвинуті країни домоглися великих успіхів у капіталізації своїх економік. Досить сказати, що у США капіталізація ринку у 2002 р. становила понад 100 % ВВП, Великобританії - 120, Нідерландах - близько 100, Фінляндії - понад 100 %40. Висока капіталізація економіки і розвинутий фондовий ринок забезпечують, по суті, автоматичне переливання капіталу в галузі чи виробництва, які визначають прогрес економіки і країни в цілому. Варто тільки уряду чітко сформулювати технологічні пріоритети чи забезпечити виробництво певних інноваційних товарів, як вартість акцій компаній, що працюють у цих напрямах, швидко зростає, відбувається концентрація капіталу, яка дає змогу розв'язати і науково-технічні і виробничі проблеми. Головним завданням фондового ринку, - вважав Ю. Фама, відомий знавець цієї проблеми, є розподіл прав власності на запаси капіталу в економіці. Він вважав ідеальним типом
фондового ринку той, де ціни забезпечують точну інформацію для розподілу ресурсів, оскільки саме вони свідчать про вигідність вибору вкладення капіталу, інвестицій. На цьому будувалася концепція ефективного фондового ринку.
Радикальні зміни, наприкінці XX ст. поділили і національні економіки, і фінансові ринки на розвинуті і ті, що розвиваються. Найобгрувтованішими є критерії розвинутості ринків акцій, які визначаються міжнародним рейтинговим агентством "Standard a Poor's" (SaP). Розвинутими вважаються ринки країн, де річний обсяг ВВП на душу населення, розрахований з урахуванням паритету купівельної спроможності національної валюти, перевищує 10 тис. дол. і де немає дискримінаційних правил для інвесторів-нерезидентів. Якщо фондовий ринок країни не відповідає хоча б одному з критеріїв, то його відносять до ринків, що розвиваються.
Фондовий ринок в Україні, як і в інших постсоціалістичних країнах, не є наслідком історико-економічного розвитку, а створюється державою, урядом. Його започаткування пов'язане з лібералізацією цін та ваучерною приватизацією, що зумовило обіг акцій приватизованих підприємств, визначило розвиток валютного ринку, емісію державних облігацій, зростання кількості інвестиційних компаній, формування фондових індексів. Із початком економічного зростання розширюється торгівля акціями, зростає роль коштів населення у функціонуванні фондового ринку, з'являються брокери, швидко розвиваються первинний і вторинний ринки акцій та облігацій і т. ін. Заходи держави забезпечили формування національної структури фондового ринку, створення ліквідного вторинного ринку акцій, проте не можна стверджувати, що формування фондового ринку завершено. Адже він ще не виконує однієї з головних функцій - переливання капіталів, залучення коштів у виробництво. До того ж на його формуванні не могли не позначитись адміністративно-командні методи, які держава застосовувала в цьому процесі (табл. 5.4). По суті, ще не створено ринку опціонних та ф'ючерсних контрактів, недостатньо розвинута система страхування операцій фондового ринку. Це обмежує функції фондового ринку.
Таблиця показує, що найвищої капіталізації ринку досягнуто в Росії, а найнижчої - в Україні, лише 7,5 % від ВВП. Ринкова ліквідність теж найвища в Росії і найнижча в Україні, лише 0,3 %. У Польщі та Словаччині цей показник вищий більш ніж у 10 разів. За рівнем віддачі на першому місці Чехія, причому вона перевищує показник Росії вдвічі, а України - у 12 разів. Отже, капіталізація ринку супроводжується глибокими якісними змінами, а недостатній розвиток фондового ринку породжує негативні явища. Особливо це виявляється у зростанні цін на інвестиційні товари, що, у свою чергу, призводить до подорожчання будівництва. Допускається грубе заниження ціни державного майна в процесі приватизації. Ціни на акції є наче прив'язаними до активів компаній, не відхиляються від них, тоді як на розвинутих фондових ринках можливе як величезне зростання їхньої ціни, особливо компаній, що перебувають на передових рубежах науково-технічного прогресу, так і різке падіння, банкрутство.
Для подальшого розвитку та вдосконалення функціонування фондового ринку, повного виконання ним властивих йому функцій необхідно посилювати внутрішню ринкову капіталізацію економіки, збільшувати нагромадження капіталу. Поряд із визначенням цін акцій та розширенням можливостей для вторинного обігу фондових цінностей, що належить до функцій фондового ринку, необхідні масові публічні розміщення акцій на фондових біржах. Одним словом, подальший розвиток та вдосконалення фондового ринку мають забезпечити здійснення ним функції залучення фінансових ресурсів у виробництво.
Б. Виробництво знань і технологій
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „А. Виробництво товарів і послуг“ на сторінці 2. Приємного читання.
