Технологічний спосіб виробництва: сутність і роль у суспільно-економічному розвитку

Сучасні економічні теорії

Переростання індустріального суспільства в постіндустріальне, згідно із секторним принципом, означає зменшення частки матеріального виробництва (промисловості та сільського господарства) за абсолютного зростання і перетворення сфери послуг на панівний сектор економіки. Одночасно, як ми вже зазначали, матеріальне виробництво вдосконалюється на основі інформаційно-телекомунікаційних технологій і разом з тим у сфері послуг особливо швидко зростають галузі, які визначають нарощування інформації і знань.

Секторний підхід збагатив теорію і методологію цивілізаційного прогресу, дав змогу встановити певні рубежі у процесі становлення, наприклад, постіндустріального (інформаційного) суспільства. Середина 50-х років - це своєрідний рубіж, коли у сфері послуг США кількість працівників перевищила кількість зайнятих у матеріальному виробництві. І лише наприкінці 70-х років сфера послуг почала переважати, виникли такі явища, як радикальне прискорення НТП, швидка зміна структури зайнятості, становлення нового менталітету у значної частини населення. Це дуже важливі рубежі переходу до постіндустріального суспільства. Але, на нашу думку, ще більш значущим є становлення нової технології, нового технологічного способу виробництва. У1991 р. у США вперше витрати на придбання інформації та інформаційних технологій досягли 112 млрд дол., а витрати на придбання виробничих технологій і основних фондів становили 107 млрд дол.33 Інакше кажучи, вперше інформаційно-телекомунікаційні технології за вартістю почали переважати традиційну, індустріальну технологію. Це дуже важлива віха на шляху становлення нового суспільства. Проте, очевидно, справа не в тому, скільки і яке устаткування придбали. Головне - що дає це устаткування, нова техніка і технологія. Для цього необхідно визначити, яка їх роль у виробництві суспільного продукту. Процес зростання нової технології відбувався дуже швидко. На початок 1995 р. в американській економіці за допомогою інформаційних технологій вироблялося близько 2/3 доданої вартості, створюваної у промисловості84.

Переваги нової технології полягають у тому, що вона докорінно змінює структуру виробництва, різко зменшуючи обсяги устаткування, товарно-матеріальних цінностей, сировини і водночас, залучаючи працівників вищої кваліфікації, забезпечуючи велике зростання ефективності виробництва. Так, дочірня фірма фінської електронної компанії "Nokia" з щорічним обсягом продажу товарів на суму 160 млн дол. США має штат із 5 осіб. "Nike" - виробник взуття, не виготовляє взуття: його продукція - це дослідження, розвиток виробництва, дизайн, маркетинг, збут, тобто надання послуг на основі знань. На кожного працівника "Nike" припадає 334 млн дол. США щорічного продажу. Ось чому галузі, де швидко поширюються інформаційно-телекомунікаційні технології, у своєму розвитку випереджають інші галузі, отримуючи прибутки навіть у періоди кон'юнктурного застою.

Теорія постіндустріального суспільства не лише характеризує історичний процес цивілізації, а й є засобом пояснення картини сучасного світу. Раніше світ поділявся на дві соціально-економічні системи, протистояння яких визначало життя всієї планети. Науковою основою характеристики світових систем було вчення про формації, формаційний підхід.

Крах так званої соціалістичної системи означав, що переважна більшість країн світу стала на шлях побудови системи ринкової економіки. Здавалося, це мало посилити єдність світу. Насправді замість соціально-економічного, або, як його називають на Заході, ідеологічного поділу світу прийшов ще більш глибокий, технологічний поділ світу. Як неодноразово підкреслювалося, цивілізаційний підхід, теорія постіндустріального суспільства базуються на технологічній організації суспільства, технологічних способах виробництва. Саме рівень розвитку технології на сучасному етапі визначає поділ світу. Відомий американський економіст Дж. Сакс зазначає, що поділ світу за рівнем розвитку технології більш глибокий, ніж ідеологічні відмінності86. Менша частина планети, на якій проживає приблизно 15 % її населення (розвинуті країни, які перейшли на новий технологічний спосіб виробництва), забезпечує на практиці решту світу технологічними інноваціями. Друга частина, яка включає приблизно половину населення планети, здатна впроваджувати ці технології у свою систему виробництва і споживання. Решта планети, яку населяє приблизно третина її жителів, є технологічно відірваною - вона і сама не створює інновації, і не впроваджує іноземні технології.

На відміну від минулого, коли поділ світу проходив по національних кордонах країн, у сучасному світі, підкреслює Дж. Сакс, кордони названих регіонів не завжди збігаються з національними кордонами. Так, технологічно відірваний регіон включає Південну Мексику і частину тропічної Центральної Америки, країни, що примикають до Андів, більшу частину тропічної Бразилії, тропічну Центральну Африку, більшу частину колишнього Радянського Союзу, за винятком районів, що межують із ринками Європи й Азії, віддалені частини Азії, такі, наприклад, як деякі штати Індії, розташовані у долині Гангу, відрізані від світу Лаос і Камбоджа, а також провінції Китаю36.

Дж. Сакс показує, що основні проблеми цих країн полягають у розповсюдженні інфекційних захворювань, низькій продуктивності сільського господарства та погіршенні навколишнього середовища. Для розв'язання всіх цих проблем потрібні технології, але вони їм не під силу. Іноді необхідні технології вже є за кордоном, але ці країни надто бідні для того, щоб закуповувати їх або отримувати ліцензії на їх виробництво у необхідній кількості.

Отже, за визначенням Дж. Сакса, нова карта світу дуже строката. Розвинуті країни перебувають на постіндустріальній стадії розвитку. В них панують інформаційно-інтелектуальні технології, зосереджена основна маса комп'ютерів, забезпечено високий рівень життя.

Другу групу країн становлять ті, які перебувають на індустріальній стадії суспільно-економічного розвитку. Ці країни, як було зазначено, здатні впроваджувати новітні технології у свою систему виробництва і споживання. Цілком зрозуміло, вони можуть подолати своє відставання і перетворитися на технологічно розвинуті країни. Дуже важлива обставина, що чимало країн, які належать до технологічно відірваних, можуть швидко стати технологічними послідовниками так само як і деякі із середньої групи (Тайвань, Південна Корея та Ізраїль) уже стали провідними новаторами37. Проте це не сталось автоматично. Величезну роль відіграли іноземні капітали, іноземні інвестиції.

Водночас величезна кількість країн світу перебуває на доіндустріальній стадії суспільно-економічного розвитку. За характеристикою Д. Белла, "життя в доіндустріальних суспільствах, які дотепер є основною формою існування для більшості населення світу, є головним чином взаємодією з природою. Робоча сила зайнята переважно в добувній промисловості, сільському та лісовому господарстві, гірничій справі та рибальстві. Людина використовує грубу м'язову силу, діє методами успадкованими від попередніх поколінь, і сприйняття нею навколишнього світу формується під впливом природних умов певної місцевості - зміни пір року, ураганів і бур, плодючості грунту, запасів води, глибини залягання корисних копалин, періодичності посух та повеней. Життєві ритми визначаються обставинами, які не можливо передбачити"88.0. Тоффлер теж характеризує це суспільство. "Суспільства "першої хвилі" отримують енергію від "живих акумуляторів" - м'язові сили людини і тварин - або від сонця, вітру і води... товари звичайно вироблялися кустарним способом; вироби виготовлялися поштучно і на замовлення, що значною мірою стосується і розподілу"39. Інакше кажучи, доіндустріальне, архаїчне суспільство характеризується і примітивним способом виробництва, і низьким рівнем виробництва, а отже, і відповідними умовами життя і праці.

Розвинуті країни не можуть залишатись осторонь ситуації, яка склалась у світі. Щоб понад два мільярди людей, які живуть у технологічно відірваних країнах, змогли "насолоджуватися" плодами глобалізації, необхідно, щоб новий характер глобалізації, базований на нових технологіях, просякнув усі сфери життєдіяльності суспільства бідних країн. Для цього потрібні перш за все акумуляція капіталу, як матеріального, так і людського, та ефективне його використання. За ефективного управління бідні країни можуть домагатися збільшення власних заощаджень та залучати іноземні інвестиції. І, що не менш важливо, досягати високої віддачі інвестицій. Це дуже важливий фактор зменшення розриву між багатими і бідними країнами. Але не можна випускати з уваги, що накопичення капіталу має відбуватися разом із запровадженням нових технологій. І тут, як зазначає Дж. Сакс, "розрив у технологіях подолати набагато складніше, ніж розрив у капіталі"40.1 справді, за чисельності населення у технологічно відсталих країнах тропічних регіонів у 750 млн осіб на ці країни припадає 47 із 52 000 патентів, виданих США іноземним інвесторам у 1997 р.41

Досвід показує, що інновації демонструють зростаючу віддачу залежно від масштабу. Це означає, що регіони, які володіють більш досконалими технологіями, мають переваги при розробці нових технологій. Бідним країнам слід об'єднати зусилля вчених, уряду і промисловості з тим, щоб поступово розвивати науково-дослідні роботи й удосконалювати виробництво.

Світовий банк і МВФ мають сконцентрувати свої зусилля на проблемах технології, надавати менше коштів країнам, а більше спрямовувати їх на створення і поширення знань для подальшого розвитку. Багаті й бідні країни мають розробляти спільні схеми забезпечення сучасними технологіями, приділяючи при цьому особливу увагу впровадженню інформаційних технологій (програмне забезпечення, транскрипції, телемаркетинг). Об'єднання зусиль учених, урядів і промисловості багатих і бідних країн, міжнародних високотехнологічних компаній покликане посилити технологічне співробітництво, збільшити внесок розвинутих країн у технологічне піднесення бідних, відсталих країн і разом із тим підвищити зобов'язання і відповідальність бідних країн за розвиток науки і техніки.

Отже, вчення про технологічний спосіб виробництва не лише не суперечить теорії суспільного способу виробництва, не лише не заперечує її, а навпаки, збагачує і конкретизує. Технологічний спосіб виробництва, будучи одним із головних елементів продуктивних сил, доповнює вчення про суспільний спосіб виробництва як єдність продуктивних сил і виробничих відносин. Положення про те, що знаряддя праці - це найрухливіший, найреволюційніший елемент продуктивних сил, реалізується у вченні про технологічний спосіб виробництва як техніко-технологічний комплекс, який є основою економічного розвитку протягом певного довготривалого історичного періоду. Глибока внутрішня єдність і взаємодія соціально-економічних і технологічних процесів набувають втілення й у тому, що суспільно нормальна технологія становить основу формування суспільно необхідних витрат виробництва, які є основою утворення вартості. Більше того, саме впровадження передової технології дає змогу зменшити індивідуальні витрати виробництва нижче від показника суспільно необхідних і домогтися збільшення прибутків. Цей механізм виявляється і на внутрішньому ринку під час взаємодії індивідуальних витрат із національними, і на світовому ринку, де діє інтернаціональна вартість.

Секторний принцип має універсальний характер. Він виходить із структури економіки країни як співвідношення між її секторами: сільським господарством, індустрією та сферою послуг, а панування секторів економіки визначає послідовні технологічні способи виробництва: аграрний, індустріальний та інформаційний (постіндустріальний). При переході від одного технологічного способу виробництва до нового, вищого, всі сектори зберігаються, але місце і роль кожного з них істотно змінюються. Становлення індустріального технологічного способу виробництва не усуває сільського господарства, а навпаки, розвиває і вдосконалює його на основі машинної техніки та поліпшеної агрокультури. Точно так само і становлення інформаційного технологічного способу виробництва не усуває ні промисловості, ні сільського господарства, а створює всі умови для їх удосконалення і розвитку на основі нових інформаційно-телекомунікаційних технологій. Універсальність секторного принципу полягає й у тому, що соціально-економічний поділ світу доповнюється технологічним поділом, причому технологічні відмінності є навіть глибшими, ніж соціально-економічні, і проходять вони не по національних, а по регіональних кордонах. Тим самим відкриваються можливості цілеспрямованого впливу ООН і розвинутих країн для руху шляхом подолання технологічного відставання (створення і поширення знань, спільні схеми забезпечення сучасними технологіями, впровадження інформаційних технологій тощо).

Все це незаперечно свідчить, що обґрунтування ролі та значення технології, створення вчення про технологічні способи виробництва має як теоретичне значення, оскільки поглиблює і збагачує економічну теорію, так і практичне значення, оскільки є основою реалізації науково-технологічної політики, спрямованої на розв'язання економічних і соціальних проблем як усередині країн, так і у світовому масштабі.

Основні терміни і поняття

Технологічні способи виробництва, сектор суспільного виробництва, суспільний поділ праці, деіндустріалізація, менталітет, основні фонди, матеріальні цінності, доіндустріальне суспільство, соціальні проблеми, екологічні проблеми

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Технологічний спосіб виробництва: сутність і роль у суспільно-економічному розвитку“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Частина І. Становлення еволюційної парадигми економічної теорії

  • Й. Шумпетер - засновник еволюційної економічної теорії

  • Розділ 2. Методологічні основи еволюційної економічної теорії

  • Глобальні закономірності та їх роль у методології

  • Методологічні проблеми створення нового суспільства

  • Внутрішній механізм формування суспільства

  • Реальний шлях руху до нового суспільства

  • Розділ 3. Людина в системі еволюційної економічної теорії

  • Категорія "людський капітал": сутність та історичне місце

  • Перехід від людини економічної (homo economicus) до людини творчої (homo creator)

  • Розділ 4. Науково-технологічна сфера,сутність, структура, закономірності розвитку

  • Інформація і знання як якісно новий фактор виробництва

  • Інформатизація та інноваційний тип розвитку економіки

  • Технологічні уклади: сутність та особливості розвитку

  • Технологічний спосіб виробництва: сутність і роль у суспільно-економічному розвитку
  • Розділ 5. Механізм функціонування і розвитку еволюційної економіки

  • Основні напрями формування еволюційного господарського механізму

  • Формування національної інноваційної системи

  • А. Виробництво товарів і послуг

  • Б. Виробництво знань і технологій

  • Частина II. Основні напрями та проблеми розвитку новітніх економічних теорій

  • Еволюція теорії глобального монетаризму

  • Розділ 7. Теорія трансформації економіки і суспільства

  • Особливості трансформації економіки Китаю

  • Теоретичні основи трансформації економіки України у світове господарство

  • Розділ 8. Сучасний монетаризм

  • Сучасні монетаристські підходи до проблеми ролі держави в економіці

  • Критичний аналіз заходів монетаристської політики

  • Розділ 9. Теорії визначення і вибору економічної політики

  • Економічні теорії громадянського суспільства

  • Теорія суспільного вибору та політичних інститутів

  • Теорія політичної ренти

  • Загальна економіко-політична рівновага і хабарництво

  • Розділ 10. Теорія неоінституціоналізму

  • "Інституціональні пастки" трансформаційного періоду

  • Теорія участі працівника в управлінні та прибутках

  • Розділ 11.Теорія трансакційних витрат

  • Трансакційна теорія фірми і бюрократичних структур бізнесу

  • Ресурсно орієнтований підхід у теорії фірм

  • Розділ 12. Теорії економіки "третього світу"

  • Концепція "самопідтримуваного зростання" та великого поштовху

  • Латиноамериканські концепції периферійного розвитку

  • Концепція самозабезпечення та колективної опори на власні сили азіатської та африканської економічної думки

  • Розділ 13. Альтернативні теорії сучасного економічного розвитку

  • Ісламістські фундаменталістські та реформістські доктрини економічного розвитку

  • Індуїзм як підвалини специфіки економічної думки Індії

  • Феномен економічної теорії Японії

  • Частина III. Злети і падіння альтернативних макроекономічних теорій (50-90-ті роки ХХ ст.)

  • Стандартні макроекономічні теорії

  • Розділ 15. Неокласичний синтез - основа сучасних економічних теорій

  • Здобутки неокласики

  • Розробка предмета економічної теорії

  • Неокласика і нова інституціональна економічна теорія: взаємний розвиток та взаємодія

  • Еволюція, наукова революція, теоретико-методологічний синтез

  • Розділ 16. Альтернативні напрями сучасної макроекономічної теорії

  • Відмінності між теоріями ортодоксального кейнсіанства й ортодоксального монетаризму

  • Нова класична школа

  • Посткейнсіанство

  • Критика теорії раціональних очікувань

  • Нове кейнсіанство

  • Розділ 17. Сучасні теорії постіндустріального (інформаційного) суспільства

  • Відмінності основних підходів до трактування постіндустріального та інформаційного суспільства

  • Конвергенція марксистської та постіндустріалістської теорій

  • Системні ринкові перетворення і постіндустріалізм

  • Розділ 18. Сучасні економічні теорії розподілу багатства і доходів

  • Розділ 19. Сучасні економічні теорії: єдність і багатогранність

  • Економічний мейнстрим: за і проти

  • Рекомендована література