введення нових організаційних та інституційних форм, наприклад, створення монопольного становища або послаблення монопольного становища іншого підприємства.
Ми спеціально навели всі складові інноваційного розвитку, як їх уявляв Й. Шумпетер. Неважко побачити, що низка його положень виходять далеко за межі самого типу розвитку, тобто типу виробництва. Особливо це виявляється в освоєнні ринку збуту, залученні нових джерел сировини і напівфабрикатів, використанні монопольного становища на ринку. Скоріше за все, це форми прояву успішного господарювання, які, як видно, реалізуються в основному на ринку. На нашу думку, в умовах, коли темпи науково-технічного прогресу не були такими стрімкими, як наприкінці XX ст., Шумпетер був змушений поряд з якісно новими товарами й упровадженням нових засобів виробництва, що характеризує безпосередньо інноваційний характер розвитку виробництва, включати і такі форми комерційної діяльності, які здійснюються поза виробництвом, на ринку. Це добре розумів і сам учений, коли виокремлював п'ять форм інновацій: продуктову, процесну (технологічну), сировинну, організаційну, збутову. Інакше кажучи, інноваційна теорія Шумпетера відображає певну історичну епоху, коли науково-технічний прогрес ще не став вирішальним фактором економічного зростання. В сучасну епоху, коли людство переходить від індустріальної до інформаційної (постіндустріальної) стадії, коли інформація і знання стають якісно новим фактором виробництва, інноваційний тип розвитку поглиблює свій зміст і змінює форми здійснення. Особливість цього етапу полягає в тому, що поряд із менш ефективними індустріальними технологіями все більше поширюються інформаційно-комунікаційні технології - як сучасні, прогресивні та високоефективні. Отже, основний зміст інноваційного типу розвитку визначається поєднанням індустріальних та інформаційних (постіндустріальних) технологій.
Ми підкреслюємо цю обставину, тому що в теорії інноваційного розвитку Шумпетера його сутність виражають перш за все предметні складові (нові товари і нові засоби виробництва). І, що особливо важливо, перелічуючи всі процеси і явища, які характеризують інноваційний тип розвитку, вчений не вживає терміна "технології". За сучасних умов цей підхід завузький, тому що і нові товари, і нові засоби виробництва можуть бути або індустріальними, або інформаційно-комунікаційними. Вище вже наводився приклад, що у США у 1991 р. інформаційно-комунікаційна техніка за вартісним обсягом перевищила традиційні, тобто індустріальні, засоби виробництва, основний капітал. Усе це означає, що нині не товари, не результати виробництва, а саме технології становлять основний зміст інноваційного типу розвитку. Науково-технічна та економічна політика держави має бути спрямована на поширення найдосконаліших, високих технологій індустріального типу, з пріоритетним розвитком та використанням інформаційно-комунікаційних технологій, становленням інформаційного технологічного способу виробництва. Цей висновок підтверджується історичною практикою.
Досвід країн світу, які домоглися великих успіхів у розробці та широкому використанні передових технологій, показує, що їхні далекоглядні керівники визначили національним пріоритетом інвестиції в ІТ-сектор. Адже інформаційні технології не лише підвищують ефективність економіки та її конкурентоспроможність на світовому ринку, а й створюють сприятливе і привабливе середовище для бізнесу, іноземних інвестицій. Найуспішніше курс на інформатизацію здійснюють Ірландія, Південна Корея, Естонія та Ізраїль. У цих країнах акцент робиться на освіті, проектно-дослідницьких роботах, створенні широко-смужної структури зв'язку. Розвиткові бізнесу й запровадженню ІТ сприяє політика урядів, спрямована на створення сприятливих "правил гри" та податкової системи.
Кардинальні зміни в технологічній та організаційній структурі суспільного виробництва супроводжуються відходом економіки від стандартизації, уніфікації, масифікації виробництва , посилення одноманітності в житті та праці людини, замість масової "фабричної" системи утверджуються багатоманітність форм власності й форм господарювання, переважання індивідуальної праці, індивідуалізовані товари і послуги, які найбільшою мірою задовольняють особисті потреби кожної людини.
Новий фактор виробництва зумовлює глибокі зміни у відносинах людини з природою. Останніми десятиліттями внаслідок надмірного техногенного навантаження на природу порушено життєво необхідне співвідношення між людиною і навколишнім природним середовищем, що зумовило серйозні порушення якості повітря, води, землі, викликало руйнівні катаклізми. Інформаційна економіка і суспільство здатні встановити рівновагу між задоволенням потреб людини і суспільства, з одного боку, та можливостями природи - з іншого, забезпечити дотримання меж, за якими стає неможливим ЇЇ нормальне відтворення. Масштаби і характер людської діяльності можуть і мають узгоджуватися з можливостями і потребами навколишнього середовища, і, що особливо важливо - це узгодження має здійснюватись як усередині країни, так і в глобальних масштабах нашої планети.
Інформаційна економіка вносить істотні зміни у вартісні відносини. В індустріальному, тобто економічному, суспільстві виробництво і споживання регулюються на основі витрат виробництва, вартості і властивих їй форм. Вартісна форма витрат суспільної праці, еквівалентність відносин набула всезагального характеру. І хоча вже в наш час є низка процесів і явищ, які безпосередньо не набувають вартісної форми, все це не лише не заперечує, а й, напевно, ще більше підкреслює вартісну природу і сучасної економіки, і навіть суспільного буття. Адже людська діяльність і ЇЇ результати вимірюються, як правило, накопиченням матеріальних благ, речей, оскільки саме вони, їхнє вартісне вираження на індустріальній стадії характеризують багатство і людини, і суспільства в цілому. В цьому полягає одна із суттєвих рис індустріальної парадигми економічної теорії.
І коли інформація і знання заявили про себе як новий та ефективний фактор виробництва, коли утвердження інформаційного технологічного способу виробництва набуло помітних рис, а економічна теорія затрималась з осмисленням природи і характеру цих процесів, то спроби прикласти вартісні категорії пізнання до якісно нових процесів виявилися не просто неспроможними, а дуже незграбними.
Якщо в попередньому суспільстві рідкість і обмеженість благ потребували точного визначення їхньої вартості та їх обміну на еквівалентній основі, то інформація і знання є необмеженими, а їхнє виробництво і споживання набувають все більш індивідуалізованого характеру. За цих умов за основу беруться не витрати праці, а якість послуги* її значення для розвитку людини. Наприклад, здобуття вищої освіти, що є однією послугою, в провідному університеті набагато дорожче порівняно з "рядовими" закладами. Таке саме явище спостерігається при оплаті медичних послуг, послуг установ культури і т. ін. Отже, в умовах інформаційного (постіндустріального) суспільства на перший план виходить не вартість, а корисність, спроможність задовольняти потреби людини, забезпечувати її розвиток. Втрата вартістю регулювальної сили стосовно багатьох видів послуг зовсім не означає поступового усунення ціни, грошей. Навпаки, в новому суспільстві гроші та їхні форми широко використовуються, хоча вже немає їхнього жорсткого зв'язку з вартістю.
Новий характер праці та виробництва зумовлює виникнення і дію вартості, створеної знаннями0. Вона характерна для сфери послуг - освіти, науки, культури, охорони здоров'я. Разом із тим ЇЇ дія поширюється й у сфері матеріального виробництва, що зумовлено поширенням творчої праці у цій сфері. Конструювання і виготовлення нових виробів, зручних і вигідних у користуванні, слідування виробництва за модою, поширення і збагачення дизайну і т. ін. - усе це істотно змінює виробництво на основі дедалі глибшого проникнення в нього інформації і знань, що визначає поширення дії такої категорії, як вартість, створена знаннями.
Таку саму вартість мають вироби, пов'язані з важливими технічними винаходами або унікальними новими матеріалами і т. ін. Отже, якщо товару властиві неповторні технічні характеристики, ціна його продажу буде в багато разів перевищувати його собівартість.
Уже в індустріальному суспільстві вироби мистецтва, предмети високої моди і т. ін. мають ціну, яка набагато перевищує витрати на їх виготовлення. Це означає, що і тоді існувала вартість, створена знаннями, але це було рідким, навіть винятковим, явищем. У новому суспільстві ця категорія набуває поширення, стає загальновживаною. Відповідно, відбувається перехід від масового виробництва стандартних товарів до системи випуску багатьох різновидів товарів невеликими партіями. Посиленню цих процесів сприяє і конкуренція, яка стимулює прискорення розробки нових товарів, технічних новинок, модернізацію тих товарів, які вже виробляються.
В індустріальній економіці сировина, ресурси мали відносно стабільну вартість. Те саме можна сказати і про готові товари. В результаті ціни могли зростати чи падати, але з часом вони поверталися до своєї вартості. Ціни, які виражають вартість, створену знаннями, рухаються зовсім інакше. Якщо товари виходять із моди або на них падає попит, то вони розпродаються за набагато нижчою ціною. І ні в кого не виникне думка скупити ці товари за низькою ціною, оскільки вони ніколи не повернуть собі стару ціну. їхня ціна буде лише падати. Межею падіння ціни є вартість матеріалу, з якого вироблено цей товар.
Виробництво вартості, створеної знаннями, прискорює рух часу. Адже строк життя нових продуктів стає все коротшим, що прискорює технологічні зміни, освоєння нових виробів, дедалі досконаліших і якісніших. Усе це, у свою чергу, зумовлює і збільшення витрат на науку та прискорення наукових досліджень та конструкторських розробок, а отже, створення нових виробів.
Отже, інтелектуалізація праці, швидке поширення творчої праці не лише зробили неможливими вартісну форму вимірювання витрат виробництва, еквівалентність відносин, а й породили нову суспільну форму буття праці як творчої діяльності - вартість, створену знаннями. Це специфічна форма інформаційної економіки, економіки знань, яка не пов'язана ні з витратами виробництва, ні з вартістю. Вона, по суті, є грошовою формою ціни продукту, який втілює нові знання у вигляді нових технологій, високої моди, нових матеріалів, уміння і досвіду виробників. Поряд із собівартістю, яка характеризує затрати праці, сировини і матеріалів, основну частку ціни товару становить вартість, створена знаннями. Саме наявність у товарі вартості, створеної знаннями, вирізняє його на ринку серед інших товарів. Для неї характерні не лише власна природа, що істотно відрізняє її від вартості як економічної категорії, а й своєрідні закономірності руху, про що йшлося вище. Такі тенденції властиві також новим технологіям. Вони дають високі прибутки і навіть надприбутки, поки не буде створена нова, ще досконаліша й ефективніша технологія. З появою такої технології стара знецінюється, бо стає застарілою. Коли транзистори набули поширення і визнання, вартість радіоламп упала до надзвичайно низького рівня. Поява реактивних двигунів знецінила гвинтові мотори. Комп'ютерне програмне забезпечення втрачає свою вартість дуже швидко, з появою нових зразків. Важливо те, що все, що віджило вже, не може ні "повернутися до життя", ні відновити свою вартість. Тимчасовий характер вартості, створеної знаннями, відображає хвилеподібний характер людської творчості. Адже за всієї значущості матеріально-технічних факторів, основним засобом створення і примноження вартості, створеної знаннями, е людина, яка вкладає у виробництво свої знання, досвід, винахідливість. Вартість, створена знаннями, активно впливає на розвиток науки, освіти, виробництва. Вона стимулює конкуренцію, інновації, динамічний характер економічного розвитку.
Інформація і знання як якісно новий виробничий ресурс істотно змінюють місце і роль людини не лише в процесі виробництва, ай у розвитку суспільства. Індустріальному суспільству властиве відокремлення засобів виробництва, монополізованих певною частиною суспільства, від маси трудівників, які для забезпечення свого життя змушені через систему ринку, найму з'єднуватися із засобами виробництва і здійснювати виробництво. Ця суперечність між засобами виробництва і працею у новому суспільстві поступово долається шляхом поєднання в людині її робочої сили і накопичення знань і досвіду. Все більше ці елементи становлять органічну єдність, що створює якісно нові умови для розвитку людини й економіки. Утверджується суспільство нового типу, для якого характерні якісно новий виробничий ресурс - інформація та знання, нові становище та роль людини у виробництві і суспільстві.
Відтворення людини здійснюється не через вартість робочої сили, не через матеріальну мотивацію, а на основі створення умов для всебічного розвитку людини, не через зовнішню необхідність, нужду, а шляхом перетворення праці на внутрішню потребу, спосіб виявлення людської ініціативи, творчості. Інформаційне суспільство, творчий характер праці стирають грані між поняттями: необхідною і додатковою працею, робочим і вільним часом, тому що творча діяльність усуває відмінності між самим процесом праці та всією життєдіяльністю людини, суспільного індивіду.
За таких умов спроби застосувати вартісні форми і принципи для аналізу вільних творчих життєвих сил свідчать про невідповідність нашого мислення, яке формувалося в індустріальну епоху, новим процесам і явищам, властивим інформаційному (постіндустріальному) суспільству. Сучасне буття людини, зумовлене індустріальними технологіями, виробництвом і споживанням, способом мислення, не дає змоги відразу усвідомити те, що прийшло з інформаційним суспільством, збагнути всю глибину змін, визначити параметри і логіку його побудови і функціонування, а отже, відкинути старі, індустріальні мірки, втому числі вартісні, і створити відповідну систему понять і категорій, яка б адекватно відображала і характеризувала природу та розвиток нового способу виробництва і суспільства в цілому.
У сучасних умовах особливого значення набуває методологія науки, оскільки зростання методологічного, системного аналізу самих знань потребує від людини глибокого пізнання процесів, що відбуваються, вміння раціонально оперувати різноманітними знаннями та гігантськими базами даних, аналізувати проблеми і гіпотези, встановлювати тенденції і закономірності суспільно-економічних процесів, знаходити шляхи розв'язання складних проблем. Гігантські бази даних, тісно пов'язані глобальними комп'ютерними мережами, з одного боку, дають у руки людини нечувані можливості для досліджень та узагальнень, а з іншого - незмірно підвищують вимоги до людини, насамперед науковця, до її знань, до її вміння використовувати накопичене багатство знань та інформації.
Інформаційно-телекомунікаційні технології не е чимось незмінним. Навпаки, весь час вони розвиваються й удосконалюються на основі нових досягнень науки і техніки. Ось і тепер відбувається "цифрова революція", покликана істотно піднести науково-технічний рівень і якість інформаційно-телекомунікаційних технологій. Цифрова трансформація всіх складових нових технологій є рушійною силою підвищення продуктивності та конкурентоспроможності економіки, зростання рівня життя народів. Цифрову інформацію просуває Інтернет. Інфраструктура зв'язку стає цифровою й об'єднується з Інтернетом. Здійснюється бездротове підключення до Інтернету, що визначає його великі перспективи. Створюються інтегровані пристрої, які поєднують обчислювальні функції з бездротовою комунікаційною інфраструктурою, тобто обчислювання інтегруються з телекомунікаціями. Спеціалісти вважають, що в найближчі десятиліття відбуватимуться прогресивні зміни в інтелектуальних технологіях і їх треба розпізнавати та вміло використовувати.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Інформація і знання як якісно новий фактор виробництва“ на сторінці 2. Приємного читання.
