Таким чином, між людським капіталом і виробництвом, матеріальним і нематеріальним, є глибока внутрішня залежність і взаємодія: виробництво визначає потребу в спеціалістах різного рівня від робітників та інженерів до менеджерів, а ці спеціалісти в процесі праці, виробництва реалізують свої знання, вміння, а відповідно, перетворюють їх на реальний людський капітал. Тому, напевно, доцільно розкрити людський капітал як потенцію, тобто можливість, і реальний людський капітал, що функціонує у процесі як матеріального, так і нематеріального виробництва. Для України це має неабияке практичне значення. Одна справа - чисельність людей, які здобули спеціальну освіту (професійно-технічну, середню спеціальну чи вищу), й інша - скільки з них реалізують здобуті знання у виробництві. Адже, як ми зазначили, істотна частина висококваліфікованих спеціалістів під час тяжкої кризи змушена була перейти працювати у торгівлю, зовсім не відповідно до здобутої освіти, причому навіть за сприятливих умов мало надії, що вони повернуться до роботи за спеціальністю. Одночасно теж значна частина таких спеціалістів продовжує роботу за спеціальністю, але за кордоном, в інших країнах, збагачуючи їх. Як видно, одне зі складних і важливих завдань політики держави полягає в тому, щоб створити умови для всезростаючої чисельності висококваліфікованих спеціалістів для роботи за спеціальністю у своїй країні, для якнайповнішої реалізації здобутих знань в інтересах своїх і власного народу.
Разом із тим слід зазначити, що взаємозв'язок і взаємодія освіти і людського капіталу не такі прості й очевидні, як іноді вважається в економічній літературі. Насамперед, поряд із загальною, професійно-технічною і вищою освітою, велику роль у розвитку людського капіталу відіграє система перепідготовки, підвищення кваліфікації кадрів. Однією частиною (інститути після дипломної освіти, інститути підвищення кваліфікації на базі ВНЗ і т. ін.) ця система входить до системи освіти, але так само значна частина інститутів підвищення кваліфікації працює в галузях народного господарства і допомагає розв'язувати їхні проблеми. В сучасних умовах, коли в дію все більше вступає система "безперервної освіти", роль системи підвищення кваліфікації зростає незрівнянно.
Освіта дорожчає, оскільки зростає чисельність людей, які навчаються 15 і більше років. До того ж приблизно кожні п'ять років проходять курс підвищення кваліфікації. Тому підвищення ефективності освіти досягається не лише зростанням якості навчально-наукового процесу, а й продовженням тривалості активної діяльності людини. Отже, величина людського капіталу залежить і від середньої тривалості життя людини, періоду її активного працездатного віку. А ці фактори, у свою чергу, визначаються умовами життя: величиною доходів, житлово-комунальним обслуговуванням, системою культурних послуг і т. ін. І, нарешті, життя людини великою мірою визначається станом медичного обслуговування, доступністю ліків, системою лікування і відпочинку, фізичної культури і спорту, а також економічними факторами.
Аналіз показує, що співвідношення і взаємодію капіталовкладень в освіту та її ефективність не можна спрощувати, а тим більше трактувати прямолінійно. Виявляється, що закон спадної продуктивності капіталу, тобто спадної віддачі від інвестицій стосується однаковою мірою й інвестицій у людський капітал14. Статистика розвинутих країн свідчить, що витрати на здобуття середньої освіти приносять значніший економічний ефект й окуповуються швидше, ніж на здобуття вищої, а вони, у свою чергу, ефективніші, ніж витрати на перенавчання та підвищення кваліфікації, які здійснюються за місцем роботи. Так, норма віддачі від інвестицій у середню освіту становить у розвинутих країнах у середньому 11 %, у менш розвинутих - 15-18 %. Норма віддачі від інвестицій у вищу освіту становить для розвинутих країн 9 %, у менш розвинутих - 13-16 %. Водночас у всіх групах країн простежується закономірність: чим вищий рівень освіти, тим нижча його віддача. Так, для початкової освіти вона може досягати 50-100 %, для середньої -15-20 %16.
Наявність спадної продуктивності людського капіталу вимагає розробки й ефективного використання гнучкої державної політики в галузі освіти і науки. Але при цьому безперечним є той факт, що досягнення загальної грамотності дає суспільству більший економічний ефект, ніж підготовка інтелектуалів за наявності неграмотної більшості населення. Нація, в якій усі уміють читати і писати, у довгостроковій перспективі обжене у технічному плані націю, в якій більшість населення неграмотна, хоч окремі особистості геніальні16. Тому не задоволення інтелектуальних потреб окремих осіб, а потреби народного господарства у висококваліфікованих кадрах, забезпечення зростання інтелектуального потенціалу всієї країни - ось основоположний принцип розвитку освіти.
Якість людського капіталу залежить не лише від ступеня відповідності змісту навчання науково-технологічному вдосконаленню виробництва, а й від їх взаємодії у часі. На сучасному етапі, коли НТП розвивається дуже кволо, коли процес оновлення основного капіталу відбувається надто повільно, система освіти і професійно-технічної, і вищої встигає відображати в навчальному процесі те нове, що відбувається у змінах науки, техніки і технології. Але так не буде завжди, процеси НТП прискорюватимуться, темпи оновлення засобів виробництва зростуть і тут може утворитися розрив між темпами НТП і вдосконаленням системи освіти, як основної, так і особливо післядипломної, тобто підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів. Тому систему безперервної освіти слід доповнити заходами випереджального розвитку всієї системи освіти. Як вважають автори цієї ідеї, "в умовах становлення інформаційного технологічного способу виробництва" освіта має "... передбачати потреби господарської практики, а не прямувати за ними"17. Цілком зрозуміло, що розробка і реалізація плану випереджального розвитку освіти під силу лише професорсько-викладацькому складу передових ВНЗ, які мають високий науковий потенціал і володіють відповідною матеріально-технічною базою. їхні можливості необхідно використовувати. Разом із тим, оскільки це загальнодержавна проблема, то вирішальна роль у розробці та здійсненні випереджального розвитку системи підготовки кадрів належить державі, її керівним органам. Саме вони мають розробити загальнодержавну концепцію цього процесу, науково обґрунтовані стандарти спрямованості і якості знань, і домогтися її послідовного здійснення у практиці вдосконалення освіти, всіх її складових. До того ж слід усвідомлювати, що це комплексна проблема, яка виходить за межі освіти і потребує загальнодержавних заходів, наприклад, у галузі оплати праці, істотного поліпшення матеріально-технічної бази шкіл, профтехучилищ, ВНЗ і т. ін.
Закономірністю цивілізаційного прогресу є зростання ролі людського капіталу у соціально-економічному розвитку. Загальне уявлення про роль і значення людського капіталу в країнах світу дає табл. 3.118.
Таблиця 3.1. Людський капітал у країнах світу
| Країни | Людський капітал | |||
| Загальний обсяг, трлн дол. | У% | |||
| національного багатства країни | світового підсумку | до рівня США | ||
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 |
| Світовий підсумок | 365 | 66 | 100 | 384 |
| Країни "великої сімки" та ЄС | 215 | 78 | 59 | 226 |
| Із них: | ||||
| США | 95 | 77 | 26 | 100 |
| країни ОПЕК | 45 | 47 | 12 | 47 |
Закінчення табл, 3.1
| 1 | 2 | 3 | 4 | СП |
| країни СНД | 40 | 50 | 11 | 42 |
| У тому числі: | ||||
| Росія | 30 | 50 | 8 | 32 |
| Інші країни | ||||
| Утому числі: | ||||
| Китай | 25 | 77 | 7 | 26 |
| Бразилія | 9 | 74 | 2 | 9 |
| Індонезія | 9 | 75 | 2 | 9 |
| Мексика | 8 | 77 | 2 | 8 |
| Індія | 7 | 58 | 2 | 7 |
| Пакистан | 4 | 80 | 1 | 4 |
Таблиця наочно переконує, що саме людський капітал відіграє вирішальну роль у розвитку цивілізації. У розвинутих країнах, насамперед країнах "великої сімки" та ЄС, людський капітал становить 78 % їхнього національного багатства; у них зосереджено 59 % загального обсягу світового людського капіталу. У США людський капітал дорівнює 77 % національного багатства і 26 % світового обсягу. Вражає й те, що країни, які не належать до цієї групи, а саме Бразилія, Індонезія, Мексика і Пакистан, володіють значним людським капіталом, який становить від 74 до 80 % їхнього національного багатства, хоча частка кожної країни у світовому підсумку становить 2 %, а Пакистану - 1 %.
Успішний еволюційний розвиток дав змогу Китаю зайняти дуже високі позиції у світі. Так, частка людського капіталу в національному багатстві країни дорівнює вищим світовим стандартам - 77 % (як і в США). На його частку припадає 7 % світового обсягу людського капіталу і 26 % рівня США.
На цьому фоні набагато бідніше виглядають країни СНД, у тому числі Росія. Частка людського капіталу в національному багатстві становить лише 50 %, але це 42 % від рівня США, тобто набагато більше, ніж у Китаї. У світовому підсумку цим країнам належить 11 %, у Росії - 8, а в Китаї - 7 %. Усе це переконливо доводить нагальну потребу істотної зміни ставлення до нарощування людського капіталу в усіх країнах СНД, у тому числі в Україні. Тут є величезні можливості прискорення економічного зростання, подолання того відставання, яке суперечить економічним, соціальним та інтелектуальним можливостям народу нашої країни.
Отже, виникнення, розвиток і посилення впливу такої категорії, як людський капітал, свідчить, з одного боку, що трактування людини, її праці як одного з факторів виробництва не відповідає реальним змінам у становищі та ролі людини в економіці і суспільстві, принижує людину, применшує її роль. А з іншого, ця категорія знаменує собою докорінну зміну становища людини, її вирішальну роль у виробництві як носія знань і як силу, що їх реалізує. Вона наочно показує, що інвестиції в людину, 'її освіту, професійну майстерність, культуру, в усі складові її життя є першорядними і визначальними, оскільки саме людина є розробником нових технологій, визначає їх впровадження у виробництво, досягнення високої ефективності економіки і якості життя. Зростання людського капіталу - це процес постійного подолання суперечностей у системі "людина - інноваційний тип розвитку" шляхом зростання творчого характеру праці. Цим умовам не відповідають метафізична філософія і формальна логіка, тому потрібні діалектична філософія і діалектична логіка як ефективний засіб пізнання динамічних і суперечливих процесів, феномену людини. Одночасно економіка людини, її праці набуває все більшого значення для розв'язання таких проблем, як підвищення ефективності виробництва, матеріального і нематеріального, здійснення науково-технологічних, структурних зрушень у народному господарстві, виборі народногосподарських пріоритетів, розв'язанні проблем мотивації людської діяльності.
Сучасна економіка людини - це дослідження якісних зрушень і механізмів їх здійснення, пов'язаних зі швидким зростанням ролі та значення творчої праці людини, що як повністю перетворює трудовий процес, так і змінює результати діяльності у зв'язку з переходом до панування сфери послуг, тобто нематеріального виробництва.
Все це переконливо свідчить, що становлення нової, еволюційної економічної теорії вирішальною мірою визначається розробкою нової теорії людини, яка б забезпечила подолання однобічності в підходах до людини, комплексний розгляд її в єдності економічної і творчої складових, наростання творчого характеру праці у нерозривному зв'язку зі становленням нової економіки і нового суспільства.
Основні терміни і поняття
Матеріальний добробут, суспільно-економічна активність людини, навички, виробнича практика, працездатний вік, система освіти, рівень кваліфікації, нововведення, вартість робочої сили, кількісні показники економічного зростання.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Категорія "людський капітал": сутність та історичне місце“ на сторінці 2. Приємного читання.
