При цефалічному синдромі пацієнти переважно скаржаться на головний біль, який часто спостерігають у структурі різних варіантів прихованої депресії і розцінюють як один із домінувальних соматичних симптомів. Хворим складно описати особливості головного болю, але вони зауважують стійкий і тяжкий його характер. Часто біль супроводжується неприємними відчуттями сенестопатичного відтінку, пацієнти відчувають печіння, розпирання, тяжкість, тиск, пульсацію, стягування, заніміння, порожнечу.
У разі паналгічного синдрому провідним є мігрувальний біль без постійної локалізації (переміщується з однієї частини тіла в іншу, іноді охоплює все тіло).
До агрипнічного варіанта прихованої депресії належать синдроми, за яких розлади сну є провідним, а іноді єдиним проявом захворювання. Характерною ознакою цього варіанта можна вважати стійкі, тривалі сомнічні розлади, що проявляються раннім прокиданням (о 3.00—4.00) і, відповідно, скороченням тривалості нічного сну. Снодійні препарати в цьому разі виявляються неефективними.
Діенцефальний варіант прихованої депресії найскладніший за структурою і найрізноманітніший за клінічними проявами, а тому його нелегко класифікувати. Правомірність виділення цього варіанта пояснюють подібністю його клінічної картини до загальновідомих синдромів ураження гіпоталамічної ділянки. До діенцефального варіанта належать випадки захворювання, що супроводжуються псевдоастматичними, вазомоторно-алергійними порушеннями та пароксизмальними кризами вегетосудинного або вегетовісцерального характеру на тлі соматичного й афективних розладів.
До обсесивно-фобічного варіанта прихованої депресії належать випадки захворювання, при яких основними симптомами є різні нав'язливі ідеї та страхи, що супроводжуються усвідомленням їхньої хворобливості, насильства над власним “Я” і бажанням їх подолати. Зовнішні прояви власне депресивних порушень незначні, а іноді їх зовсім не буває. Такий варіант прихованої депресії вирізняється серед описаних вище тим, що розмаїття клінічної картини зумовлено не соматовегетативними, а психічними феноменами. Це своєрідна “психічна” маска депресії, особлива форма поєднання обсесій, фобій і депресивної симптоматики.
Симптоматика обсесивно-фобічного варіанта прихованої депресії маскує різні вегетативні, соматичні й, головне, афективні порушення. Хворі скаржаться на нав'язливі спогади, уявлення, побоювання, бажання все рахувати. Особливо часті фобії, наприклад, страх померти від зупинки серця, збожеволіти, задихнутися, страх перед самотністю, висотою, відкритими просторами, зачиненими дверима. Але найчастіше хворі бояться померти. Пацієнти критично ставляться до цих страхів, розуміючи їх безпідставність, і намагаються їх подолати. І все-таки під час нападу вони повністю перебувають під владою страхів. Мають при собі ліки, розробляють маршрути повз медичні заклади, не користуються транспортом. На тлі постійних фобій розвиваються пароксизми гострого страху, немотивованої тривоги, що супроводжуються вегетативними проявами. Загальну клінічну картину захворювання доповнюють відчуття слабості, тяжкості, зниження апетиту та порушення сну.
До наркоманічного варіанта належать стани, за яких провідними проявами хвороби є напади алкоголізації, зумовлені періодичними порушеннями афективної або соматовегетативної сфер, алкоголізм, який формується.
Серед зазначених вище симптомів до обов'язкових проявів прихованої депресії належать стерті рудиментарні афективні розлади у формі субдепресій. їх виявляють під час цілеспрямованого опитування й уважного спостереження. Саме невиражені ознаки депресивних станів об'єднують усе розмаїття соматовегетативних проявів депресії і є вірогідним діагностичним критерієм хвороби. Складнощі діагностики полягають насамперед у виділенні власне афективних порушень, встановленні описаних причинно-наслідкових зв'язків.
Аналіз симптоматики, перебіг захворювання та реакції на терапію дають змогу виділити три групи діагностичних критеріїв прихованої депресії (В.Ф. Десятников, 1980). Перша група об'єднує критерії, що ґрунтуються на аналізі симптоматики захворювання. У клініці обов'язково виділяють афективні порушення у формі різних субдепресивних станів (стерта, нерозгорнута, м'яка депресії). Хворі мають велику кількість постійних і різноманітних скарг соматовегетативного характеру, що не вкладаються в межі зазначеної хвороби. Спостерігають розлади життєво важливих функцій. Характерні порушення сну (зменшення його тривалості та раннє прокидання), зниження апетиту, потенції, схуднення, зміна менструального циклу. Типовими є добові коливання не лише субдепресивного стану, а і деяких соматовегетативних розладів: вони посилюються уночі та перед ранком, увечері загальний стан хворих поліпшується.
До другої групи належать критерії, що враховують особливості перебігу захворювання. Характерні періодичність, хвилеподібність проявів соматовегетативних і психічних розладів. В анамнезі визначають періоди незрозумілих соматичних порушень,
психосоматичних змін, стерті афективні коливання, класичні депресивні, рідше — маніакальні фази. Напади хвороби з'являються і зникають мимовільно. Характер афективних нападів фазний: моно- або біполярний. Характерні сезонні (осінньо-весняні) загострення недуги, поліморфізм проявів.
Третю групу формують на підставі критеріїв ефективності лікування (неефективність соматичної терапії, позитивна реакція на антидепресанти).
Перебіг хвороби. У разі біполярного перебігу (біполярний афективний розлад — за МКХ-10; біполярний розлад — за DSМ-ІV) маніакальні напади, що тривають від 2 до 4—5 тиж. (у середньому — 4 міс.), змінюються депресивними, тривалішими (у середньому — майже 6 міс.), між якими настає одужання. Монополярний перебіг спостерігають рідко, тому найчастіше такий тип у міжнародних класифікаціях називають рекурентним депресивним розладом (МКХ-10), або великим депресивним розладом (DSМ-ІV). При цьому періодично виникають лише депресивні стани. Депресивні фази бувають значно частіше, ніж маніакальні, і в разі легких форм захворювання, і за психотичних проявів порушення.
На різних етапах хвороби можуть виникати і циклотимічні фази (зазвичай в ранніх стадіях), і психотичні. Тип перебігу недуги визначається характером, тривалістю, частотою фаз. Існує безліч варіантів перебігу: від одноразових фаз до нескінченних, тобто континуального чергування, від коротких нападів до варіантів з окремими тривалими фазами. Важливою, з точки зору перебігу захворювання, є тривалість фаз. У середньому вони тривають кілька місяців, а подеколи — і понад рік, і навіть кілька років. Показником перебігу є і тривалість інтермісій. Вона також варіює у широких межах. Важливо, що тривалість світлих проміжків жодним чином не пов'язана з проявом клінічних ознак захворювання. Короткочасними та надто тривалими можуть бути розлади як циклотимічного рівня, так і тяжкі (психотичні).
Циклотимія
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психіатрія і наркологія» автора Напрєєнко О.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 17. АФЕКТИВНІ РОЗЛАДИ“ на сторінці 4. Приємного читання.
