• 296.60 Розлад настрою неуточнений.
Біполярний афективний розлад
Біполярний афективний розлад (БАР) раніше мав назву маніакально-депресивного психозу (МДП; Е. Крепелін), або циркулярного психозу (циклофренії).
Це ендогенне психічне захворювання, що проявляється винятково емоційними розладами у формі маніакальних і депресивних станів з фазовим перебігом. При БАР, навіть за багаторазового повторення нападів, затяжного перебігу афективних станів і значної тривалості захворювання, зміни особистості, а тим паче ознаки дефекту, майже не розвиваються. Це дає підставу зарахувати цей розлад до психічних захворювань зі сприятливим прогнозом.
Епідеміологія. Нині з упевненістю можна говорити про частоту цієї патології лише у пацієнтів психіатричних стаціонарів, де хворі із БАР становлять 2—6 % від загальної кількості госпіталізованих. У загальній популяції цей показник значно коливається, що можна пояснити не лише розбіжностями у визначенні діагностичних меж цієї форми, у методах статистичного обліку хворих, а і тим, що значну частину пацієнтів з так званими амбулаторними, циклотимічними, зокрема прихований варіантами цієї недуги, не враховують.
Встановлено, що жінки страждають на БАР майже вдвічі частіше, ніж чоловіки. Лише в разі атипового перебігу захворювання, початку розладу в дитячо-підлітковому віці, різниці щодо частоти цієї патології в дівчаток і хлопчиків не помічено.
Етіологія і патогенез. У розвитку БАР значну роль відіграє спадкове обтяження афективними психозами, тому в дітей, батьки яких страждають на БАР, значно підвищується ризик виникнення цього психозу. Встановлено, що при цьому конкордантність у монозиготних близнюків становить майже 67 %, а у дизиготних — 23 %.
Є й інші непрямі докази спадкової та конституційної зумовленості БАР, але досі не виявлено жодного гена або їх сукупності, що відповідає за виникнення цієї психічної недуги, хоча описано зв'язок між розладами настрою і генетичними маркерами для окремих хромосом.
Безперечне значення мають конституційно-типологічні чинники, переважно у хворих з пикнічною будовою тіла. Значну роль відіграє й преморбідна психологічна предиспозиція. Так, під час ретроспективного аналізу преморбідних особливостей хворих встановлено переважання рис характеру циклоїдного, гіпер- або гіпотимного типів.
Спровокувати хворобу можуть і різкі порушення функції ендокринних залоз, зумовлені статевим дозріванням, вагітністю, пологами, клімаксом. Певне значення мають також психореактивні моменти, пов'язані з тяжкими психічними травмами. Описано випадки, коли хвороба розвинулася після ЧМТ, інфекційних захворювань, інтоксикацій, наприклад таких, що супроводжують алкогольне сп'яніння, особливо у людей до ЗО років.
У патогенезі БАР важливу роль відіграє недостатність діенцефальних, гіпоталамічних мозкових структур, які беруть участь у регуляції емоційного стану. Також беззаперечне значення в розвитку БАР мають нейрохімічні зміни в системі моно- амінів (катехоламінів та індоламінів). Деякі автори повідомляють про певну роль у генезі зазначеної форми психозу опіоїдних пептидів, зокрема (3-ендорфіну і лейенке- фаліну. Однак очевидним є той факт, що жодна із гіпотез, яка грунтується на результатах дослідження нейрохімічних процесів мозку, не може пояснити патогенез афективної патології. Зміни окремих ланок нейрохімічних процесів, яким автори різних гіпотез надають основного патогенетичного значення, варто розглядати не ізольовано, а в поєднанні, бо вони, безперечно, доповнюють одна одну. Є також психоаналітичні та когнітивні теорії походження афективних розладів.
Клінічна картина. До основних проявів БАР належать депресивні та маніакальні стани, що характеризуються афективними порушеннями, зміною темпів психічних процесів, рухових проявів. Залежно від психопатологічної структури виділяють прості, змішані, атипові та складні варіанти зазначених станів.
Маніакальна фаза має такі типові прояви: маніакальний афект, рухове та мовне збудження, прискорення темпу психічної діяльності у вигляді інтелектуального збудження.
Інтенсивність маніакального синдрому може бути різною. За легкого його перебігу (гіпоманіакальні стани) настрій незначно підвищений. Хворі відчувають внутрішнє піднесення, веселі, усім задоволені, оптимістично сприймають оточення, яке в їхній свідомості набуває веселкових відтінків. У цей період у хворих підвищується працездатність. Вони стають активнішими, відчувають приплив сил. У них помітно підвищується апетит, зменшується потреба у відпочинку та сні, через що значно скорочується тривалість нічного сну.
Маніакальний синдром, на відміну від депресій, часто розвивається на субклінічному рівні, тобто на рівні гіпоманії, та рідше перебігає у тяжкій формі. За тяжчого перебігу хворі надмірно веселі, постійно перебувають у чудовому настрої (екзальтація), відчувають особливе піднесення, окриленість, всемогутність. Маніакальні хворі зазвичай виглядають молодшими, бадьорими, сповненими сил. їхня міміка жвава та виразна. У такому стані, відповідно до афекту, змінюється зміст думок: вони оптимістичні, судження й оцінки поверхові, самооцінка завищена. Хворі вважають, що мають неабиякі здібності, таланти. Можливе формування ідей винахідництва, реформаторства, величі, аж до маячних ідей фантастичного змісту. За маніакального збудження крайнього ступеня мислення може стати непослідовним, втратити спрямування, аж до “стрибання ідей”. Поряд із цим відбувається порушення уваги, загострення пам'яті. Хворі не стомлюються, відчувають приплив сил і незвичайну бадьорість. У цей період вони балакучі, мовлення їхнє швидке.
За виражених маніакальних станів недужі відчувають себе невтомними, але через надмірне рухове збудження та відволікання уваги можуть втрачати цілеспрямування. Усе, що відбувається навколо, — як важливе, так і незначне, — привертає увагу хворих, однак ненадовго. Іноді зміни досягають такого ступеня, що супроводжуються надмірною мінливістю уваги, або симптомами гіперметаморфозу (за Верніке). У такому разі хворий фіксує поглядом і коментує геть усе, що потрапляє в поле зору.
Підвищений потяг до діяльності виявляється в тому, що хворі беруться одразу за все, намагаються зробити багато справ, але жодної не доводять до кінця, бо увагу привертає щось нове. Такі гіперактивність та ділова метушливість стають причиною того, що недужі втрачають роботу.
У маніакальному стані пацієнти можуть здійснювати нерозважливі вчинки, що завдають шкоди їм і їхнім близьким, стають марнотратними, роздають речі, гроші. Можуть мати статеві стосунки з малознайомими людьми. Інколи вдаються до актів агресії, антисоціальних вчинків.
До змішаних варіантів синдрому належить гнівлива манія, до атипових — непродуктивна та сплутана. При гнівливій манії домінують збудливість, причепливість, сварливість, дратівливість, гнівливість, в окремих випадках — агресивність. Для непродуктивної манії характерні бідність асоціацій, бездіяльність. На тлі підвищеного настрою спостерігають втрату активності.
Сплутана манія — це стан, за якого значно прискорюються процеси мислення, що призводить до сплутаності й уривчастості думок. За такого стану значно виражене ідеаторне збудження. Мовлення хворих стає незв'язним, не встигає за асоціаціями. Вони все помічають, навіть дрібниці, коментують, роблять зауваження, всьому дають оцінку. Створюють навколо себе атмосферу веселощів, а подеколи — і напруження. За значної збудливості стають нетактовними, а інколи брутальними та цинічними.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психіатрія і наркологія» автора Напрєєнко О.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 17. АФЕКТИВНІ РОЗЛАДИ“ на сторінці 2. Приємного читання.
