С й інші пояснення порушень функціонального стану нервової системи в полярників. В.В. Борискін (1973) стверджує, що саме інформаційна недостатність збудників, їхня одноманітність, а не суворий клімат і окремі метеорологічні чинники, створюють незвичні умови для функціонування центральної нервової системи. Доведено, що сенсорна депривація впливає на функції сітчастої речовини й інших структур мозку. У генезі багатьох психічних розладів в екстремальних кліматично-метеорологічних умовах потрібно враховувати також можливість розвитку авітамінозу або гіповітамінозу, особливо вітаміну С і вітамінів групи В.
На підставі клініко-фізіологічних досліджень на Крайній Півночі виділено стан, який отримав назву “синдром психоемоційного напруження" (11.11. Короленко. 1978). Основний його клінічний прояв — тринога різного ступеня (від психологічного дискомфорту до невротичного рівня, так званої плаваючої тривоги).
Встановлено кореляційну залежність між підвищенням рівня тривоги та зміною атмосферною тиску. Неприємні відчуття, головний біль, загальна слабість, знижений настрій, безсоння або сонливість, немотивована туга, непосидючість спостерігають у період зниження атмосферного тиску, під час так званих барометричних ям (В.11. Казначеєв, 1980).
При кесонній (декомпресійній) хворобі, зумовленій переходом від підвищеного атмосферного тиску до нормального (декомпресія). а відтак накопиченням в організмі надлишкового азоту, можливе ураження нервової системи. Маніфестації захворювання часто передуг свербіж шкіри. Характерні артралгії, міалгії за синдром Меньгра. Можуть розвинутися асептичний некроз кісток і деформуючий оетеоарт- роз. За тяжкого перебігу захворювання внаслідок емболії судин і олонного та сіішіпо- го мозку з'являються моно- і параплегія, парез нижніх кінцівок, затримка сечі, афазія, іноді — минуща сліпота. При емболії судин, які живлять жіптгно важливі центри мозку або вінцеві судини, зазвичай настаг смерть (М.А. Ковнацький, 1%3).
Знижений атмосферний тиск супроводжується зниженням парціального тиску кисню в повітрі, що призводить до гіпоксії. Хворі скаржаться на м'язову слабкість, розлад координації, зниження пам'яті й уваги, сонливість, запаморочення, нудоту, блювання, прискорення дихання, кровотечі з носа, рота, кишок та ін. Ці прояви об'єднують термінами “гірська'', “льотна" або “висотна” хвороби. І Іри гірській хворобі поряд з астенічними розладами спостерігають некритичну оцінку хворими власного стану. Крім того, навіть незначне розумове напруження супроводжується головним болем. Різко знижується пам'ять: прості математичні розрахунки здаються складними. В одних хворих розвиваються гіпобулія, кволість, байдужість, а в інших— ейфорія та збудження. За значної гіпоксії ейфорія змінюється різким пригніченням психіки.
Температура повітря впливає на фізіологічні функції людини і може зумовити ме- теотропні нервово-психічні реакції. Перебування в холоді супроводжується астено- вегетативними розладами. До найтяжчих наслідків впливу холоду, що призводить до ангіоспазму, належить облітераційний ендартеріїт. Однією із форм гіпотермії є замерзання, за якого настають значні зміни в центральній нервовій системі: знижується загальнорефлекторна збудливість, з'являються слабість, сонливість, запаморочення, порушення серцевої та дихальної діяльності, мимовільне сечовипускання, тетанічні судоми. У разі замерзання людина може довго (до тижня) перебувати в стані анабіозу, після чого одужує. З часом можуть виникати стійкі зміни в центральній нервовій системі: геміплегія, епілептиформний і психоорганічний синдроми.
Перегрівання теж пригнічує центральну нервову систему. Унаслідок швидкого підвищення температури тіла може статися тепловий удар, який проявляється непритомністю, зниженням артеріального тиску, іноді блюванням, судомами, порушенням дихання. Зазвичай йому передують продромальні ознаки: головний біль, слабість, підвищення температури тіла, різке почервоніння шкіри. Іноді продромального періоду не буває, і коматозний стан настає раптово.
Порушення функцій центральної нервової системи при тепловому ударі є провідними. Хворі скаржаться на головний біль, запаморочення, різку м'язову слабкість, сонливість, апатію, миготіння “цяток” перед очима, розлад слуху, неприємні відчуття в ділянці серця, нудоту, спрагу, іноді — блювання і пронос. Характерна астеніза- ція. У тяжких випадках можуть виникати розлади мовлення, маячні ідеї, страхітливі галюцинації, психомоторне збудження, оглушення, кома. Потрібно пам'ятати, що іноді клінічні ознаки теплового удару з'являються через деякий час після перегрівання. Гостре перегрівання організму може призводити до появи судом, які є наслідком різкого порушення водно-електролітного обміну га зневоднення тканин, яке прогресує. ('постерігають клонічні та тонічні судоми м'язів кінцівок (найчастіше литкових) і тулуба із сильним м'язовим болем. У тяжких випадках можуть розвиватися епілептиформний синдром, геміплегія та бульбарні розлади. У деяких випадках відновлення функцій відбувається повільно. Може зберегтися резидуальна психопатологічна та соматоневрологїчна симптоматика.
При сонячному ударі внаслідок впливу прямих сонячних променів на непокриту голову ураження передусім зазнає центральна нервова система. Загальне перегрівання організму не обов'язкове. Сонячному удару сприяють перевтома, сп'яніння, сон на спеці. У початкових стадіях захворювання пацієнти скаржаться на загальну слабість, головний біль, запаморочення, потемніння в очах, нудоту, іноді — блювання, пронос. Під час обстеження виявляють астеновегетативні розлади. Іноді порівняно легке нездужання після певного періоду відносного благополуччя може раптово змінитися значним погіршенням загального стану. За тяжких розладів хворий стає надто збудженим, у нього виникають галюцинації, маячіння, судоми, епілептиформні напади, колапс. Спостерігають пригнічення дихання та серцевої діяльності. У разі надто тяжкого ураження може настати смерть.
Фізіологічні процеси в організмі прямо залежать від коливань відносної вологості повітря. Сухе повітря подразнює нервову систему, надто вологе в поєднанні з високою температурою — призводить до перегрівання та теплового удару. Хмарна і дощова погода найчастіше несприятливо впливає на людину: можливі вегетативні розлади.
Безперервний звуковий ефект вітру також зумовлює негативні емоції. Посилення вітру супроводжується підвищенням збудливості центральної нервової системи, головним болем, відчуттям тривоги, тугою, а також звуженням судин. Помірний вітер тонізує.
Негативний психофізіологічний вплив може справляти і тривале перебування в приміщеннях з кондиціонерами.
Вплив прискорень. Радіальне прискорення у краніокаудальному напрямку 2 g зумовлює відчуття деякого притискання до сидіння та помірного обважніння кінцівок. У разі прискорення 2,5 § встати із сидіння практично неможливо. Прискорення 3—4 g супроводжується різким обважнінням усього тіла, затуманенням зору (мов сіра запона перед очима), втратою периферійного зору. За прискорення 4 § самостійні рухи неможливі, і людина практично нерухома та може повністю осліпнути. Шкіра дуже бліда і мов сповзає з лицевого скелета. При цьому утворюються різкі складки, що надають обличчю старечого, страждальницького виразу. За прискорення понад 4,2 g людина може раптово знепритомніти. Після припинення дії прискорення зір поновлюється лише через 1—3 с, а опритомнюють не менше ніж через 10—15 с. Причому деякий час зберігається дезорієнтація.
За радіального прискорення в каудокраніальному напрямку в І § з'являється відчуття, що висиш униз головою, 1,5 g — незначного тиску в голові, 2 g — посилення тиску в голові, затуманення зору, відчуття болю в очах, запаморочення; 2,5 g —
тиск у голову набуває пульсівного характеру, збільшується відчуття тиску на діафрагму, що призводить до утруднення дихання. Поле зору забарвлюється в червоний колір, перед очима мов з'являється червона полуда. Прискорення в 3 g супроводжується носовими кровотечами, а при 4 g виникає відчуття сильного припливу крові до голови, посилюється сльозотеча. Здасться, що шкіра на голові ось-ось трісне. Характерний ріжучий біль в очах. Усе забарвлюється в червоний колір. Після 10—15 с каудокраніального прискорення в 3 g спостерігають розгубленість, розлад координації рухів, дезорієнтацію. В основі цих порушень — зміна кровообігу та надходження аферентних імпульсів у центральну нервову систему (А.А. Сергеєв, 1963).
Морська хвороба — стан, пов'язаний із захитуванням на морських суднах і впливом на людину прямолінійного та кутового прискорень. Важливу роль відіграє і психогенний чинник, оскільки клініка морської хвороби може розвинутися в разі споглядання моря з палуби корабля або навіть за згадки про подібну ситуацію. Під час хитавиці внаслідок впливу прискорення виникає низка соматовегетативних реакцій, які й визначають перебіг морської хвороби. Подразники передусім впливають на вестибулярний апарат. Захитування проявляється по-різному. Одні пацієнти швидко ходять з навітряного боку корабля, відчуваючи тривогу та страх, інші — лежать, апатичні й байдужі до оточення. При цьому можуть спостерігати запаморочення, диплопію, головний біль, мерзлякуватість, розширення зіниць, блювання, іноді — сплутану свідомість. Властиві астеновегетативні порушення переважно парасимпатичного спрямування. Суб'єктивні відчуття хворих дуже неприємні. Цей стан вичерпно схарактеризовано висловом: “На початку морської хвороби бояться смерті, а якщо вона затягується, то хочуть померти” (С.І. Яковлев, Г.І. Дорофеєв, 1963).
Розрізняють три форми морської хвороби: астенічну, ажитовану та змішану. Найчастіше спостерігають астенічну форму захитування. Різко пригнічується емоційна сфера, долучаються вегетативні розлади. Для ажитованої форми характерні балакучість, немотивований сміх, театральність поз, мовлення, метушливість. За змішаної форми захитування часто змінюється стан: за еректильною фазою швидко настає астенія. З припиненням хитавиці симптоми морської хвороби зникають, але іноді самопочуття таких хворих поліпшується не одразу. Протягом кількох годин і навіть діб вони перебувають у стані прострації, скаржаться на загальну слабість, головний біль, запаморочення, нудоту тощо.
Захитування на повітряному, автомобільному, залізничному та інших видах транспорту аналогічне морській хворобі. Йому сприяють спека, сильний запах бензину, а також споглядання тих, кого захитало.
С.Г. Жислін (1965) описав “параноїди зовнішньої обстановки” — реактивні психози на транспорті. Виокремлено “залізничний параноїд”, який виникає на тлі ас- тенізувальних чинників.
Ушкодження електричним струмом і розрядами
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психіатрія і наркологія» автора Напрєєнко О.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Окремі питання екологічної психіатрії“ на сторінці 4. Приємного читання.
