Неіонізувальні випромінювання
Ураження полями високої та надвисокої частоти (ЗО МГц — 300 ГГц). Біологічні ефекти неіонізувальних випромінювань, особливо низької інтенсивності, і їх механізми вивчено недостатньо. Нагальна потреба в захисті від впливу такого виду випромінювання зумовлена зростаючим поширенням так званих бездротових (Wi-Fi) інформаційних технологій і зв'язку, причому найбільше соціальне значення має вплив мікрохвиль або хвиль надвисоких частот [НВЧ] (>300 МГц). Нині потенційна небезпека неіонізувальних випромінювань є певною “платою” за цивілізацію.
Під час роботи в полях високої та надвисокої частоти за несприятливих умов пацієнти скаржаться на головний біль, запаморочення, підвищену втому, ослаблення пам'яті, дратівливість, безсоння вночі, сонливість удень, парестезії, біль у кінцівках, надчеревній ділянці, погіршення апетиту, спрагу, неприємні відчуття в ділянці серця, зниження працездатності. Бувають тривожні переживання, нав'язливі страхи. Інколи у хворих виникає відчуття, що на голові в них каска, яка стискає череп. Прогресує слабість, посилюються дратівливість, млявість, непереносимість світла, шуму. Хворий не здатний сконцентрувати увагу. Знижуються пам'ять та інтелект. У жінок порушується менструальний цикл, у чоловіків іноді виникають сексуальні розлади. Характерними клінічними проявами тривалого впливу радіочастотного опромінення на організм є вегетативна дистонія з нейродистрофічними порушеннями й астенічний стан. Типові також артеріальна гіпотензія, брадикардія й інші ознаки підвищеного тонусу парасимпатичного відділу вегетативної нервової системи. При цьому ступінь їх вираженості пропорційний інтенсивності опромінення.
У тяжких випадках на тлі астенічного стану може розвинутися синдром вазопатії, спричинений тривалою дією полів НВЧ. Синдром вазопатії — судинна патологія, на тлі якої періодично виникають пароксизми у вигляді криз, характерних для діенце- фальних розладів. Судинний криз супроводжується нападами головного болю ангіо- спастичного характеру; також спостерігають блідість шкіри обличчя, загальний гіпергідроз, адинамію, страхи, тремтіння, нестійкість пульсу та схильність до підвищення артеріального тиску, біль стисного характеру в ділянці серця, іноді — непритомність. Крім того, з'являються дратівливість, слабість, ригідність емоцій, особливо афектів злостивості, гніву. Такі емоційні розлади можуть виникати транзиторно, за типом перехідних дисфорій. У деяких хворих виявляють надмірну прискіпливість або ригідність мислення. Нав'язливі страхи трансформуються в надцінні ідеї іпохондричного змісту. За найтяжчих варіантів помітні апатія, дисмнестичні розлади. Таким чином, у цій стадії захворювання можна виділити ознаки психоорганічного (енцефалопатичного) синдрому.
Ураження електромагнітними полями промислової частоти. Електричне поле високої напруги промислової частоти (50 Гц) пригнічує функцію центральної нервової системи. Його вплив залежить від напруги, тривалості дії струму й індивідуальної реакції організму. Тривала дія електричного поля зазначеної частоти на організм людини спричинює переважно вегетосудинну дистонію.
Ураження світлом, ультрафіолетовими й інфрачервоними променями. У деяких промислових умовах, а також у разі інтенсивної інсоляції інфрачервоні промені можуть призвести до теплового або сонячного удару. Тривалий і інтенсивний вплив ультрафіолетових променів зумовлює швидку втому, головний біль, сонливість, погіршення пам'яті, дратівливість, серцебиття, зниження апетиту. Надмірне опромінення може спричинити гіперкальціємію, гемоліз і зниження опірності організму інфекційним захворюванням. З'являються опіки та дерматит, головний біль, підвищується температура тіла, уражуються очі (фотоофтальмія).
Вплив інших фізичних чинників
Ушкодження вібрацією і звуком. У клінічній картині вібраційної хвороби чільне місце посідає характерний судинний синдром, який супроводжується акро- спазмом (синдром мертвих пальців). Під впливом промислової вібрації окрім локальних порушень спостерігають значні зміни функціонального стану різних рівнів спинного та головного мозку, особливо вегетативної нервової системи. Стає стійкою астенія, вегетативні розлади набувають вираженого характеру (як при хворобі Рейно), ангіоспастичні кризи можуть поширюватися на вінцеві та мозкові судини. При цьому спостерігають напади запаморочення (як при синдромі Меньєра), головний біль, напівнепритомність, загруднинний біль. Стан нагадує клініку сирингомієлії. При вібраційній хворобі, спричиненій загальною вібрацією, в клінічній картині превалюють діенцефальні порушення, вестибулопатія та вегетативна полінейропатія. Діенце- фальна патологія може поєднуватися з органічною мікросимптоматикою, а психопатологічна симптоматика відповідає психоорганічному синдрому.
Встановлено, що інтенсивні звуки та шуми передусім впливають на слух і центральну нервову систему, а відтак — на функції інших органів і систем. Тривала дія шумів високої інтенсивності (125—142 дБ) зумовлює астенію та вегетативні розлади, що супроводжуються дратівливістю і, особливо, високою чутливістю до звуків (навіть музичних), шумів, дзвону та відчуттям закладання у вухах. Під дією надто голосного шуму можуть з'явитися судоми, носові кровотечі, дезорієнтація та ін.
Ушкодження ультра- й інфразвуком. Руйнівна дія ультразвуку (понад 20 кГц) пов'язана з кавітацією — утворенням порожнин у рідині. Під впливом ультразвуку високої інтенсивності з'являються різкий біль різної локалізації, облисіння, опіки, гемоліз, стають каламутними рогівка та кришталик. Високі частоти можуть спричинити смерть через дрібні крововиливи в різних органах. Ультразвук призводить до значних змін органа слуху: з'являються крововиливи, руйнуються тканини, зокрема кісткова. В осіб, які тривалий час зазнавали впливу ультразвуку, розвиваються астенія, сонливість, можливі запаморочення, швидка втома та вегетосудинна дистонія.
Інфразвук (до 20 Гц) може зумовити тривогу, ажитацію, дисфорію та паніку.
Геліометеотропні реакції і вплив несприятливих кліматометеорологічних умов. А.Л. Чижевський (1930) першим помітив, що ступінь збудливості нервової системи людини, а також стан психіки залежать від активності Сонця. Нині нагромаджено значний статистичний матеріал, який свідчить про зв'язок захворюваності, зокрема і на психічні хвороби, смертності й інших порушень життєдіяльності людини зі змінами сонячної активності, кліматом і погодою. Ці порушення життєдіяльності мають спільну назву: “геліометеотропні реакції"” (Т.І. Андронова і співавт., 1982). У так звані магнітозбурені дні кількість випадків серцево-судинних катастроф зростає на 13—20 %. Простежують зв'язок між геомагнітними збуреннями і погіршенням стану психічнохворих. Дорожньо-транспортні пригоди найчастіше трапляються на другу добу після сильного сонячного спалаху. Це пояснюють тим, що в здорових людей підчас збурення геліомагнітного поля, зумовленого спалахом на Сонці, в кілька разів знижується зорово-моторна реакція на сигнали. Г.М. Данишсвськшї (1968) обгрунтував концепцію дизадаптаційного метеоневрозу.
Із фізичних чинників зовнішнього середовища найбільше впливають на психофізіологічний стан здорової людини зміни магнітного поля Землі. Коливання його напруження відіграє певну роль у формуванні геліометеотропних реакцій в усіх регіонах Землі, особливо у високих широтах. Під час геомагнітних збурень виникає енергія, що відповідає потоку потужності діапазону, який на 2—5 порядків перевищує пороговий для організму людини рівень. При цьому спостерігають вег етативні й астеновегетативні розлади. Останніми роками враховують можливість біотропноїдії на організм міжпланетного магнітного поля. Доведено зв'язок між процесами в цьому полі та частотою виникнення вегстосудинних пароксизмів.
Виявлено біотропну дію атмосферної електрики й іонізації повітря під час грози та формування атмосферних фронтів (С.М. Чубинський, 1965). Вважають, що електромагнітні імпульси діють через подразнення шкірних рецепторів, спричинюючи зміни функціонального стану головного мозку і вегетативної реакції. Враховуючи високу здатність електромагнітних полів проникати в тканини, можна припустити не лише опосередковану, а і пряму дію їх на нейрони головного мозку.
Вплив атмосферних фронтів визначається електромагнітними імпульсами, різкими змінами температури, вологості та тиску повітря, а також вітром. Зазначені чинники активізують центральну нервову систему, змінюють тонус судин і обмін речовин, через що можуть загостритися психопатологічні процеси або змінитися функціональний стан нервової системи у здорових людей. С.М. Чубинський (1965) для описання метеотропних реакцій запропонував термін “фронтосиндром”.
К.М. Биков і А.Д. Слонім (1949) ввели поняття “ландшафтні рефлекси”. Вони зумовлені комплексом екологічних подразників: тривалістю світлового дня, метеорологічними елементами, характером ландшафту, що призводить до змін функціонування центральної нервової й ендокринної систем, а відтак — функцій інших фізіологічних систем і органів.
Полярна ніч пригнічує психіку, знижує загальний тонус. Полярний день спочатку збуджує, а потім настає перевтома. У період полярної ночі тонус симпатичної нервової системи значно знижений, а в період полярного дня — підвищений. Порушення сну внаслідок ритмічних коливань фізіологічного стану є причиною зниження працездатності, погіршення самопочуття — так званого десинхронозу.
Синдром “антарктичного напруження” характеризується астенізаціпо організму, аж до клініки неврозу. У полярну ніч порушується апетит, знижуються загальний тонус і розумова працездатність, з'являються сонливість, млявість, деяка загальмова- ність або, навпаки, запальність, дратівливість, а також відлюдькуватість. В умовах антарктичної зимівлі виявлено сезонні зміни психічного стану полярників, спричинені не лише емоційним дистресом, а і дією на організм екстремальних кліматичних чинників.
Згідно з результатами дослідження Європейської Півночі (Заполяр'я), взимку (травень—липень) порушення адаптації є максимальними. Найтіснішу кореляцію з різким коливанням метеофакторів виявлено щодо больових відчуттів (особливо артралгії та міалгії).
Для тих, хто працює в екстремальних кліматометеорологічних умовах, характерні вегетативні розлади. Причому взимку переважає парасимпатичний тонус, а влітку — симпатичні реакції (Т.І. Андронова і співавг., 1982).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психіатрія і наркологія» автора Напрєєнко О.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Окремі питання екологічної психіатрії“ на сторінці 3. Приємного читання.
