• 1.10. Отрути, що перетворюють гемоглобін на метгемоглобін (анілін, нітробензол, толуїдин та ін.).
• 1.11. Отрути, що паралізують дихальні ферменти, тканини (ціаніди).
Зміни діяльності центральної нервової системи відіграють певну роль у відповідних реакціях організму на вплив шкідливих екологічних чинників. Дані клініко- інструментального обстеження хворих із психічними розладами екологічного генезу не завжди підтверджують наявність органічного ураження головного мозку. Астенічні, неврозоподібні, деякі гострі психотичні синдроми можуть виникати в разі дезінтеграції мозкової діяльності при патологічній аферентації зі зміненим внутрішнім середовищем організму, а також унаслідок безпосередніх нейрохімічних порушень. Особливого значення в патогенезі психічних розладів під час отруєнь надають змінам мозкового кровообігу.
При гострих отруєннях можуть виникати такі синдроми ураження центральної нервової системи: кома, гострі психотичні стани, судомний, апоплексичний і больовий синдроми, непритомність. Церебральні синдроми можуть поєднуватися із порушенням органів дихання та серцево-судинної системи, недостатністю функції печінки і нирок, алергійним синдромом.
При хронічних інтоксикаціях зміни центральної нервової системи мають фазний характер. Спочатку розвивається збудження кори великого мозку і вищих вегетативних центрів. Клінічно помітні афективна лабільність, порушення ритму сну, зниження порогів збудливості аналізаторів, підвищення збудливості вегетативної нервової системи, нестійкість нейрогуморальної регуляції, порушення діяльності ендокринних залоз, які з часом переходять у стан дисфункції.
У другу фазу спостерігають пригнічення центральної нервової системи з астеніза- цією — виснаженням, збудливою слабкістю, втомою, сонливістю, кволістю, зниженням реакції аналізаторів, інертністю вегетативної нервової системи, тенденцією до гіпотензії та брадикардії. В основі цих розладів — порушення метаболічних процесів і нейрогуморальної регуляції.
Неспецифічний на ранніх етапах синдром хронічної інтоксикації передує розвитку характерніших соматоневрологічних, а нерідко і психічних розладів, специфічних для окремих видів інтоксикації (отруєння свинцем, ртуттю, марганцем та ін.). Своєрідність синдромів пов'язана з відомою тропністю дії окремих отрут, які здатні 1 уражувати різні відділи нервової системи.
У разі тривалої інтоксикації так звані функціональні зміни нервової системи можуть набути стійкого характеру та трансформуватися до дистрофічного процесу і не- йродегенерації. Найчастіше ураження зазнають кортиколімбічна система, підкіркові та діенцефальні відділи мозку, вестибулярний аналізатор, а також периферійні нерви.
Таким чином, можливі різні шляхи впливу токсичного агента: безпосередньо на центральну нервову систему, коли агент долає гематоенцефалічний бар'єр (зазвичай розвиваються гострі психотичні розлади), і на обмін речовин через кровообіг і постачання мозку киснем та ін. (Г.В. Морозов і співавт., 1989).
Патогенез психічних розладів під час дії екологічних чинників універсально може бути описаний за допомогою вже згаданої вище теорії стресу. Г. Сельє типовими для стрес-реакції організму ссавців і людини вважав активацію гіпофізарно-адреналової системи (з посиленням секреції кортикотропіну, гіпертрофією кіркової речовини надниркових залоз і гіперсекрецією кортикостероїдів), інволюцію тиміко-лімфатич- ної системи, виникнення виразок шлунка та кровотеч (тріада Сельє). Під стресом розуміють “загальну неспецифічну нейрогуморальну реакцію, що виникає в організмі за умов, які загрожують порушенням гомеостазу” (Е.Н. Гончаренко, Ю.Б. Кудряшов, 1985). Активацію пероксидного окиснення ліпідів розглядають як ланку стрес-реакції. Після уточнення теорії Г. Сельє до механізмів стресу включили активацію симпа- тоадреномедулярної і, меншою мірою, холін-, гістамін- та серотонінергічної систем.
Стрес-реакція відбувається в три стадії:
• 1) тривоги (мобілізація резервів і короткочасне зниження загальної резистентності організму);
• 2) підвищеної стійкості, або резистентності (активація гомеостатичних систем регуляції);
• 3) виснаження (зниження резистентності).
Якщо вплив екстремального чинника триває, термінальна стадія стресу може завершитися смертю хворого.
Виділяють два типи стрес-реакції:
• 1) соматичний (біологічний) стрес — відповідь на безпосередню дію подразника, зокрема й несприятливих екологічних чинників;
• 2) хронічний і гострий психічний стреси — стрес-реакція без безпосереднього контакту зі стресором, завдяки так званій дистантній рецепції (Ф.З. Меєрсон, 1981).
Окремого розгляду заслуговує концепція променевого стресу. В.О. Барабой і співавт. (1991) наголошують, що променеве ураження, як і інший вид стресу, поряд із загальними закономірностями вирізняється і специфікою. Це стохастичні (імовірні) генетичні порушення та репродуктивна загибель клітин. Автори довели значну роль ліпопероксидації в механізмі стресу. Неспецифічна, стресова форма загибелі клітин під час опромінення може бути визначена як інтерфазна, що прямо не пов'язана з
ушкодженням генетичного механізму клітин і мітозом й зумовлена переважно мембранними процесами.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психіатрія і наркологія» автора Напрєєнко О.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 26. ЕКОЛОГІЧНА ПСИХІАТРІЯ“ на сторінці 4. Приємного читання.
