У неокласичній теорії поняття фірми фактично зливалося а поняттям виробничої функції. Як наслідок, у ній навіть не виникло питання про причини існування фірми, особливості її внутрішнього влаштування і т. ін. Можна сказати, що вона ставила знак рівності між фірмою та індивідуальним економічним агентом, оскільки ефективну алокацію ресурсів забезпечують ринки.
Перші намагання подолати такий спрощений підхід були здійснені в трансакційній теорії фірми. її розвиток відбувався під впливом кількох фундаментальних ідей, пов'язаних з іменами ряду видатних економістів. Уперше вдалося порушити і частково вирішити питання, яке традиційною теорією навіть не ставилось, основоположнику трансакційної теорії фірми Р. Коузу в 1937 р.: чому існує фірма, якщо є ринок? Раніше попередник концепції Ф. Найт у книзі "Ризик і невизначеність" (1921) відмітною ознакою фірми вважав відносини найму і пов'язував її існування з тим, що вона сприяє кращому розподілу ризику між працівниками (які намагаються запобігти ризику) і підприємцями (нейтральними до ризику). В обмін на стабільну оплату, застраховану від випадкових коливань, працівники погоджуються підкорятися контролю підприємця.
По-іншому розглядали фірму Р. Коуз6, пізніше О. Вільямсон6 у роботі "Економічні інститути капіталізму: фірми, ринки, "відносницька" конрактація" (1985) та інші економісти. На їхню думку, як вирішальний фактор при виборі організаційної форми беруть до уваги економію трансакційних витрат. Якщо такі витрати реальні, то будь-яка господарська одиниця стає перед вибором: що для неї краще і дешевше - брати ці витрати на себе, купуючи необхідні товари і послуги на ринку, або бути вільною від них, виробляючи ті самі товари і послуги власними силами. На думку Р. Коуза, саме намаганням запобігти більшим витратам при укладанні угод на ринку можна пояснити існування фірми, в якій розподіл ресурсів відбувається адміністративним шляхом (за допомогою наказів, але на основі цінових сигналів). На здійснення пошуків витрати скорочуються в межах фірми, зникає необхідність частого переукладення контрактів, ділові зв'язки набувають характеру стійких. Саме це є економічною основою у сучасний період зростання бюрократичних структур бізнесу та інших "приватних" бюрократичних структур.
Але виникає протилежне питання: навіщо потрібен ринок, якщо вся економіка може бути організована подібно до однієї фірми (ідея К. Маркса та інших соціалістів)? На це запитання Р. Коуз відповідає, що адміністративний механізм також не застрахований від втрат, які наростають у міру розширення організації (втрати керованості, бюрократизація і т. ін.). Тому межі фірми, на його думку, будуть проходити там, де граничні витрати, пов'язані з використанням ринку, стають порівнянними з граничними витратами, пов'язаними з використанням ієрархічної організації7.
У праці А. Алчіана і Г. Демсеца "Виробництво, інформаційні витрати та економічна організація "(1972) зроблено наступний крок у розвитку трансакційного підходу. Сутність фірми вони виводили з переваг кооперації, коли, спільно використовуючи який-небудь ресурс у складі цілої "команди", можна досягти кращих результатів, ніж діючи поодинці. Проте виробництво однією "командою" утруднює оцінку внеску кожного учасника в загальний результат, породжує стимули до "опортунізму". Звідси - потреба в контролі, який уводив би подібну поведінку в жорсткі рамки. Агент, який бере на себе за угодою з іншими учасниками функції контролера, стає власником фірми.
У 1976 р. У. Меклінг і М. Дженсен, розвиваючи цей підхід, визначили фірму як "мережу контрактів"*. Проблема фірми розумілася ними як проблема вибору оптимальної контрактної фірми, що забезпечувала б максимальну економію трансакційних витрат. Завдання зводилося до вироблення таких контрактів, які були б найбільш пристосовані до особливостей кожної конкретної угоди.
Значний внесок у трансакційну теорію фірми зробив О. Віль-ямсон, книгу якого "Економічні інститути капіталізму" вважають енциклопедією трансакційного підходу. Лейтмотивом його концепції було положення про те, що фірма забезпечує надійніший захист специфічних ресурсів від "здирства" і дає змогу власникам швидше пристосуватися до непередбачених змін. Проте краща адаптація досягається ціною послаблення стимулів. За висловом О. Вільямсона, якщо на ринку діють стимули "високої могутності", то у фірмі - стимули "слабкої могутності". Тому межі фірми проходять там, де вигоди від кращої адаптації і більшої захищеності специфічних активів урівноважуються втратами від послаблення стимулів9. Хоча названі автори враховують роль трансакційних витрат, важливо зазначити, що будь-який прояв неспроможності ринку - наприклад, зумовлений зовнішніми ефектами, - може створити стимул для виникнення фірми, яка їх інтернаціоналізує, а всі фірми-крім найдрібніших - мають бюрократичні структури.
Концепція Г. Гроссмана і Г. Харта (1986) була близька до цих ідей. Вони звернули увагу на той факт, що вплив фірми на ризик "здирства" не настільки однозначний, як думав О. Вільямсон. Припустимо, фірма, яка належить агенту А, поглинула фірму, яка належить агенту В, при цьому В залишився керівником своєї колишньої фірми, але вже як найманий менеджер. Очевидно, що коли для А ризик "здирства" скоротився, то для В зріс. Відповідно, послабились і його стимули до інвестування (не обов'язково грошей, а й часу, сил тощо) у специфічні активи . Якщо такі втрати стають значними і за варіанта, коли фірма В поглинається фірмою А, і за варіанта, коли фірма А поглинається фірмою В, то економічно вигідніше, щоб вони залишалися незалежними і будували свої відносини через ринок.
Д. Крепе у "Теорії фірми" (1990) продовжує аналізувати ту ж лінію, яка базується навколо поняття "організаційна культура". Через неминучість неповноти контрактів критичне значення для будь-якої фірми має питання про адаптацію до неочікуваних змін. Але необхідну свободу маневру їй вдається отримати, тільки якщо її працівники будуть цілком впевнені, що фірма не зловживатиме цією волею на шкоду їм. Фірма, щоб переконати в цьому працівників, може взяти на себе певні зобов'язання, переконавши (у прихованій або неприхованій формі) їх у необхідності пристосування до непередбачених обставин (наприклад, не звільняти працівників із певним стажем роботи у разі раптового падіння попиту). Набір таких принципів створює, за визначенням Крепса, "організаційну культуру" фірми - те, що відрізняє її від решти фірм. Дотримання вибраного принципу, навіть коли це явно невигідно, закріплює за фірмою репутацію "надійної" і "справедливої", що дає відчутні довготривалі переваги. Організаційна культура і пов'язана з нею репутація - цінний ресурс: їх можна продати разом із фірмою.
Проте, щоб підтримувати позитивну репутацію, потрібні додаткові витрати. Кожна організаційна культура пристосована до чітко визначеної категорії випадкових подій. У разі поширення одного принципу на далекі одна від одної сфери адаптація до змін стає все менш ефективною. Це називають перепоною на шляху до вертикальної інтеграції: межі фірми, стверджує Крепе, будуть визначатися її організаційною культурою і проходити там, де краща адаптація в одних видах діяльності стане врівноважуватися гіршою адаптацією в інших10.
Неважко переконатися, що, незважаючи на численність підходів, трансакційна теорія виділяє кілька наскрізних характеристик, які визначають сутність фірми: існування складної мережі контрактів, довготривалий характер відносин, виробництво єдиною "командою", адміністративний механізм координації за допомогою наказів, інвестування у специфічні активи. В усіх них фірма виступає як знаряддя економії трансакційних витрат.
Про значення подібної економії можна судити за результатами, отриманими під час аналізу виготовлення великих морських кораблів у США. Для створення такого корабля необхідні, як було встановлено, 74 компоненти. Із них 43 вироблялися самими кораблебудівними фірмами, 31 - купувалися "на стороні". Середня вартість одного компонента становила близько 50 тис. доларів. Аналіз показав, що якби всі компоненти вироблялися всередині фірми, їхня середня вартість зросла 6 на третину, а якби всі вони купувалися через ринок - то майже удвічі.
Але чим зумовлене зростання бюрократичних структур бізнесу в ринкових умовах? Аналогічний підхід Коуза - Вільямсона може пролити світло на основні з цих факторів. Один із них, який зумовив збільшення розмірів як фірм, так і їх бюрократичних структур, полягає в розробці технологій, які вимагають використання великих надлишкових одиниць капіталу, - технологій, які рентабельно можуть використовувати тільки великі фірми.
Не менш важливу роль у цьому також відіграло колосальне поліпшення транспортних і комунікаційних технологій. Скорочення транспортних і комунікаційних витрат привело до того, що фірми отримали можливість залучати фактори виробництва з більш далеких джерел і розширювати сферу прибуткового збуту своєї продукції. Удосконалення транспортних і комунікаційних технологій дає змогу фірмам оперувати на глобальному, а не локальному рівні, створює умови для виникнення дуже великих фірм із реальними можливостями координації ними діяльності в межах більшої території. На перший погляд збільшення розмірів фірм веде до згортання конкуренції і утвердження монополії. На практиці різке скорочення транспортних і комунікаційних витрат, зрозуміло, також розширило простір здійснення ринкових угод, що привело до збільшення розміру ринку і кількості фірм, до яких - за відповідності інших обмежень - має доступ типовий споживач. Якщо взяти нинішнього споживача країн Євросоюзу або США, то навіть коли він купує продукт (наприклад автомобіль), виготовлений за технологіями з великою економією на масштабах виробництва, він має справу з такою кількістю фірм, що перевищують число продавців, які обслуговували середнього споживача у типовому селі до промислової революції11. Отже, зростання бюрократичних структур бізнесу і розвиток конкурентних ринків жодною мірою не є взаємовиключними - навпаки, ці процеси протікають одночасно.
Технології, які розширюють ринки і зумовлюють збільшення розміру фірм, також поступово сприяють розробці досконаліших методів управління великими комерційними організаціями. Як показує А. Чендлер, називаючи це явище "видимою рукою", ці інновації виявляються, по-перше, в безпрецедентному територіальному охопленні фірмою сфери впливу, і, по-друге, у виникненні в рамках фірм окремих структурних підрозділів, орієнтованих на отримання прибутку для себе ("prof it centers")12. Ці та інші інновації дали змогу великим фірмам використати ринкові механізми для виконання визначених фірмових функцій. Це є свідченням того, що витратні неефективність контролю, які характерні для бюрократії, залишаються дуже істотними, тому існування бюрократичних структур бізнесу можна пояснити тільки високими витратами ринкових механізмів. Такий самий висновок можна зробити з того факту, що "просторово-інтенсивні" види діяльності (такі як більшість видів сільськогосподарського виробництва) важко піддаються бюрократизації навіть після появи сучасних транспортних технологій і технологій управління. На думку М. Олсона, фірми, які успішно витримали конкуренцію за виживання у більшості галузей сільського господарства, зазвичай малі, щоб мати бюрократичні структури18.
Інше можна спостерігати у тих видах діяльності, де передача нових технологій та іншої інформації відіграє особливо важливу роль: неспроможність ринку може набувати надто серйозного характеру - перш за все тому, що раціональне придбання нової інформації можуть здійснити тільки ті, хто її ще не має, а з цього випливає, що функціонування ринку нової інформації особливо гальмує асиметрія інформації, якою володіють сторони при підписанні будь-якої угоди. На думку М. Мануса, Дж. Хіннарта та ін., такий підхід може пояснити виникнення транснаціональних фірм, бюрократичні структури яких виходять за межі національних кордонів14. Капітал може перетинати національні кордони у формі портфельних інвестицій (у XIX ст. практично всі зарубіжні інвестиції Великобританії та інших країн мали портфельний характер), проте зростання відносної значимості фірм, що використовують нові технології і методи, ринковий трансферт яких шляхом ліцензування часто утруднений, привело до виникнення транснаціональних корпорацій.
Проведений аналіз факторів зростання бюрократичних структур бізнесу дає змогу також отримати коротке й уніфіковане пояснення феномену державної бюрократизації. Остання також існує лише завдяки тому, що ринок стає неспроможним. На думку М. Олсона, теорію неспроможності ринку неважко узагальнити і поширити на всі функції, які ефективно виконуються урядом. Оскільки функціонування уряду, так само як і функціонування ринку, не є досконалим, неспроможність ринку не є достатнім підґрунтям для державного втручання, тому що наслідки "неспроможності уряду" в цьому випадку можуть бути гіршими. Разом із тим викривлення ринку часто є дуже важливою (і завжди необхідною) умовою оптимального державного втручання. І тут великою мірою оптимальний характер державного втручання чи відповідність критерію ефективності Парето у випадку втручання уряду в економіку залежить від рівня державної бюрократії.
Основні терміни і поняття
Трансакційні витрати, бюрократизація, бюрократична структура, бюрократична структура бізнесу, комерційні організації, фірма, ринковий механізм, ринковий трансферт, транснаціональна корпорація.
Ресурсно орієнтований підхід у теорії фірм
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасні економічні теорії» автора Чухно А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Трансакційна теорія фірми і бюрократичних структур бізнесу“ на сторінці 2. Приємного читання.
