Психосенсорними розладами називають зміни сприйняття зовнішнього світу та власного тіла, що з'являються через порушення синтезу елементарних гностичних функцій, пов'язаних з певними рецепторами, а також зміни пропріоцептивних, наприклад вестибулярних, функцій. За дезінтеграції згаданих функцій при шизофренії відбувається порушення схеми власного тіла (у вигляді зміни форми, величини, маси або зникнення окремих частин тіла, їх зміщення і відокремлення одна від одної). Такі розлади мають характер часткових порушень схеми тіла, але бувають і тотальними (збільшення або зменшення, зміна маси та форми тіла). До них належать переживання роздвоєння тіла та відчуття двійника, зникнення всього тіла. Спостерігають також порушення сприйняття простору. При цьому предмети віддаляються чи наближаються, множаться. До них належать мікропсія (хворий бачить предмети зменшеними), макропсія (предмети здаються надто великими), метаморфопсія (предмети спотворюються в уяві). Виявляють також порушення сприйняття в часі, коли те, що бачиш уперше, сприймається як уже знайоме (déjà vu) або, навпаки, багато разів бачене — як незнайоме, ніколи не бачене (jamais vu). Можуть бути порушення сприйняття нерухомості чи рухомості предметів, які оточують хворого, тобто все довкола йому здається мертвим, застиглим, непорушним або, навпаки, таким, що перебуває в русі. Іноді пацієнтові уявляється, що все руйнується, на нього падають стіни, відбувається страшна катастрофа.
Галюцинації і, особливо, псевдогалюцинації при шизофренії — досить часте явище. Переважно спостерігають слухові галюцинації, що можуть мати елементарний характер (шум, тріскотіння, постріли — так звані акоазми). Найчастіше хворий чує “голоси” найрізноманітнішого характеру: гучні та чіткі або тихі (шепіт) і маловиразні, невизначені. Інколи пацієнтові здається, що його кличуть по імені. Значно рідше він скаржиться на повторення та підказування думок. Іноді у хворого виникає враження, що його думки відомі іншим, тобто в нього “крадуть думки”. Можливо, що останнє переживання пов'язане із суб'єктивним відчуттям затримки мислення.
У багатьох хворих спостерігають кінестетичні та тактильні галюцинації. Вони скаржаться на парестезію: печіння, біль, відчуття дотику, фізичного впливу, наприклад, електричним струмом, радіохвилями, таємними променями, гіпнозом тощо. Іноді у пацієнтів з'являється враження, нібито вони перевертаються в повітрі, відбуваються землетруси тощо (галюцинації загального відчуття).
Досить частими є галюцинації смаку та нюху. Наприклад, хворий відчуває запах мишей, отруйних газів тощо.
Щодо зорових галюцинацій, то при шизофренії вони є рідкісним явищем і виникають переважно в період загострення хвороби. При цьому також переважають псевдогалюцинації: зорові образи неяскраві, хворий “бачить” їх “в уяві” чи “позаду себе”.
Поряд із галюцинаціями іноді спостерігають ілюзії.
Часто, навіть у разі напливу галюцинацій, свідомість хворих збережена. Нерідко вони приховують, дисимулюють галюцинаторні переживання, відмовляються про них говорити. Питання генезу галюцинацій і псевдогалюцинацій при шизофренії до кінця не з'ясовано. На думку Груле, їх варто вважати первинними симптомами, безпосередньо спричиненими органічним процесом. Е. Блейлер зараховував їх до додаткових, вторинних, тобто психогенних. К. Шнейдер також схильний розглядати галюцинації як вторинне явище, але таке, що випливає з розладів мислення. Специфічною властивістю шизофренічних галюцинацій вважають те, що хворий сприймає їх як щось насильницьке, чуже його “Я”.
Маячні ідеї при шизофренії — часте явище, однак непостійне. Вони зазвичай безглузді, нестійкі та суперечливі. У них знаходять відображення характерні для шизофренії розлади у вигляді порушення єдності особистості, її розщеплення, а також порушення мислення.
Найчастіше спостерігають маячення стосунку, впливу, які нерідко є складовою маячіння переслідування, що при шизофренії зазвичай є уривчастим, символічним. Маячіння, як і галюцинації, хворі можуть приховувати (дисимулювати).
Характерне іпохондричне маячення. Воно іноді пов'язане із зазначеними вище видами маячних ідей. Вважають, що іпохондричне маячіння може бути зумовлене своєрідними тілесними відчуттями — “сенестопатіями”. Спостерігають також маячення величі, яке зазвичай позбавлене реальності та конкретного смислу. При цьому хворий пов'язує свою особу з абстрактними поняттями про космос, людство, долю тощо. Нерідко в маяченні величі фігурують різноманітні містичні винаходи, автором яких хворий вважає себе. У такому разі йдеться про маячення винахідництва.
Нерідко в маячних ідеях, як і в інших виявах шизофренії, чітко виражені амбівалентність, суперечливість думок, афектів і нахилів хворого. Так, один і той самий пацієнт вважає себе одночасно царем, полководцем і революціонером. Хвора може називати себе дружиною імператора і водночас — викладачем фізкультури. У змісті маячення часто спостерігають символіку. Більш-менш вираженою є байдужість хворих до безглуздих ідей, які вони висловлюють. Поведінка пацієнта рідко відповідає змісту марення. У початкових стадіях недуги марення, будучи однобічно афективно насиченим, впливає на вчинки і соціальні установки хворого. За подальшого розвитку хворобливого процесу маячні ідеї стають усе більш уривчастими та неясними.
Важливе значення для формування маячення при шизофренії мають також розлади усвідомлення власного “Я”. Хворий переносить на зовнішній світ свої переживання, ототожнюючи себе з іншими людьми та предметами. Певну роль відіграє і відчуття дивної зміни в собі й оточенні, що випливає зі згаданих вище деперсоналізаційних розладів, які переживає пацієнт. Ці переживання часто призводять до появи маячної ідеї впливу на його особистість якихось чужих йому таємничих сил у вигляді гіпнозу, променів та інших чинників, що зазвичай хворий не здатний осмислити і пояснити. Через невміння вербально оформити ці, незрозумілі для нього, переживання пацієнт своєрідно (химерно) тлумачить маячення, незвично формулюючи свою думку.
Емоційні розлади, на переконання більшості дослідників, є одними з перших порушень при шизофренії. Вони відіграють важливу роль у симптоматології цієї недуги. Характерною є суперечливість афективних виявів, з постійними коливаннями емоцій між полюсами надмірної чутливості (сенситивності) та байдужості (холодності). Ці властивості шизофренічної афективності Е. Кречмер назвав психестичною пропорцією. На початку захворювання частіше спостерігають підвищену чутливість (емоційна гіперестезія). Згодом, з розвитком хворобливого процесу, прогресує афективне притуплення, що в пізніх стадіях хвороби доходить до повної афективно-емоційної тупості. У початкові періоди шизофренії можуть бути стани тужливості, підсвідомого страху, що інколи призводять до самогубства. Іноді хворий надто сильно реагує на дрібні образи та життєві проблеми. Надалі наростають прояви шизофренічної недоумкуватості. Пацієнти стають байдужими, не цікавляться рідними та близькими, не переймаються реальними життєвими клопотами, які свого часу могли глибоко зачіпати їхні почуття, стають індиферентними і щодо себе та власного майбутнього.
Притуплення афективності, поступово поглиблюючись, зумовлює повний занепад емоційного життя хворого, виражену нерухомість афектів.
Е. Крепелін, вважаючи афективну тупість найхарактернішим симптомом шизофренії, стверджував, що вона є однією з ранніх ознак цієї хвороби. Однак Груле справедливо заперечував традиційне трактування емоційної сфери хворого на шизофренію як “тупої байдужості”. Останню справді найчастіше спостерігають на завершальних етапах розвитку хвороби. А в початкових стадіях афективна байдужість, яка нерідко полягає в “антипатії до людей”, може бути лише зовнішньою. Насправді ж виникає не так афективна тупість, як емоційні переживання, спрямовані всередину, на тлі втрати цікавості до оточення. У початкових стадіях хвороби виявляють емоційну гіперестезію, а не байдуже ставлення, скажімо, до своїх галюцинаторних і маячних переживань. Однак навіть у разі здатності до глибоких афективних переживань емоції хворих малозрозумілі. Власне, тут доречніше говорити про розщеплення афективності.
Розщеплення психічної діяльності в такому разі полягає в порушенні адекватності афектів, тобто їхньої координації, і зв'язку з іншими сторонами діяльності особистості. Так, емоційна неадекватність може виявлятися у невідповідності афектів іншим внутрішнім переживанням хворого. Наприклад, те, що в здорової людини викликає радість, хворого на шизофренію може засмутити, і навпаки (паратимія). Або ж афекти не відповідають словам, міміці (парамімія), жестам і діям недужого. Нерідко при шизофренії можна зауважити маломотивовані та малозрозумілі раптові вибухи афектів. Іноді разом з емоційним спустошенням спостерігають своєрідні, суто зовнішні, прояви емоцій, які мають неприродний, театральний характер. При цьому хворі немотивовано манірно сміються або ж плачуть. Подеколи вони проявляють немотивовану ненависть до батьків і родичів, хоча до захворювання ставилися до них чудово. Характерною ознакою розщеплення афективності при шизофренії є також емоційна амбівалентність, що полягає в своєрідній суперечливій подвійності афектів. При цьому будь-яке переживання хворий може сприймати водночас як приємне і неприємне, веселе і сумне.
Спостерігають також споріднене з амбівалентністю явище, що має назву “амбітендентність” — двоїстість бажань, за якої пацієнт не може визначитися з їхнім спрямуванням.
Усю цю патологічну емоційну симптоматику об'єднують поняттям “апатія”, яку можна схарактеризувати як втрату яскравості та різноманітності емоцій, життєво- трудової перспективи з появою парадоксальних емоцій.
При шизофренії надзвичайно важливе значення надають аутизму, що полягає у втраті хворим природних зв'язків з реальним світом. Він стає недоступним для спілкування, втрачає контакт з оточенням.
Аутизм — феномен, який має, певно, вторинний характер. Певну роль у його розвитку може відігравати порушення усвідомлення власного “Я”, з переживанням чогось страшного та незвичного як у самому собі, так і в навколишньому середовищі.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психіатрія і наркологія» автора Напрєєнко О.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Клінічна картина“ на сторінці 2. Приємного читання.
