Маячення резидуальне пов'язано з тим, що хворий деякий час впевнений у реальності своїх переживань, які виникали в період загострення хвороби.
Маячення індуковане (наведене) виникає в родичів та інших осіб (реципієнтів), які тривалий час близько спілкуються із хворим (індуктором). Фабула маячення буває різноманітною (частіше переслідування, сутяжництва, еротична), але завжди схожа на фабулу маячіння індуктора. Такі розлади частіше виникають у людей зі зниженою здатністю до критики та посиленою навіюваністю, зумовленими природженими психічними аномаліями (при олігофренії, психопатії тощо) або набутими дефектами психіки (атеросклеротична деменція, затяжний астенічний стан та ін.). Зазвичай індуковане маячення зникає через кілька діб після припинення спілкування реципієнта з індуктором. Інколи індуковане маячення виникає одночасно у значної кількості осіб і навіть призводить до “психічних епідемій”. Це було особливо поширено в середні віки.
Якщо реципієнтом є також психічнохворий (наприклад, на шизофренію), тоді виникає конформне маячення, за якого відбувається взаємоіндукція. Навіть після роз'єднання таких коделірантів маячення може зберігатися і надалі розгортатися в кожного самостійно.
Паранояльне маячення супроводжується виникненням систематизованих маячних ідей щодо тих або тих осіб, подій або обстановки. Починається все з переоцінки власної особистості, появи надцінних ідей, а згодом хворий вдається до тлумачення маячних ідей. Розвивається паранояльне маячення після неприємного переживання чи конфлікту. Спочатку виникають маячні ідеї величі, до яких приєднуються маячні ідеї переслідування (стосунків, впливу, отруєння тощо). Вони пов'язані між собою й утворюють певний маячний (паралогічний) сюжет. При паранояльному маяченні не буває розладів сприйняття, інтелектуально-мнестичні функції збережені. На початку розвитку паранояльних маячних ідей хворих “переслідують" уявні вороги, а згодом вони самі стають переслідувачами (“переслідувані переслідувачі“, за висловлюваннями Лассега і Фальре).
Парафренне маячення у людей зрілого віку поступово. протягом тривалого часу (роки, десятиліття) розвиваються систематизовані маячні ідеї, пов'язані з розладами сприйняття. Починається парафренне маячення з появи ідей переслідування (стосунків. фізичного та психічного впливу, отруєння тощо). У період кристалізації маячних ідей розвиваються ідеї величі. За механізмом утворення парафренне маячення є інтерпретативним і чуттєво-образним. Інтелектуально-мнеспічного та емоційно- вольового зниження особистості тривалий час не відбувається. Залежно від переважання в структурі парафренного маячіння тих або тих психічних розладів виділяють різні його форми.
Для систематизованої парафренії характерне систематизоване маячення переслідування. а експансивне (величі) відступає на другий план. При фантастичній парафренії домінують численні експансивні маячні ідеї (величі). Якщо в клінічній картині переважають маячні конфабуляції. тоді йдеться про конфабуляторну парафренію, що характеризується ретроспективним маяченням. Експансивній парафренії властивий виражений підвищений афективний стан.
Параноїдне маячення характеризується появою маячних ідей стосунків, виливу, отруєння, переслідування, величі, самоприниження тощо. Ці ідеї несистематизовані, тобто не мають послідовної системи “доказів". Механізм розвитку параноїдного маячіння пов'язаний з розладами сприйняття (ілюзії, галюцинації, метаморфопсії тощо). Це чуттєво-образне маячення, що супроводжується афективним напруженням (страхом, тривогою, злістю, руховим збудженням). Тлумачення дійсності має фрагментарний, непослідовний, уривчастий характер. Маячним переживанням і висловлюванням бракує “стрижня", навколо якого формувалася б маячна система.
Маячноподібні ідеї—хворобливі ідеї переоцінки або недооцінки власної особистості, що виникають на тлі зміненого настрою (підвищеного або зниженого). Вони грунтуються на певних реальних фактах. Такі ідеї, на відміну від маячних, деякою мірою можна коригувати, але не завжди й ненадовго, однак вони ніколи не бувають безглуздими.
Найчастіше маячноподібні ідеї спостерігають у структурі маніакального та депресивного станів. У разі маніакального стану на тлі підвищеного настрою хворий переоцінює можливості власного “Я", свої здібності тощо. У депресивному стані виникають маячноподібні ідеї самоприниження, самозвинувачення, гріховності, втрати.
Надцінні /де/'(домінантні) — це думки, що переважають над усіма іншими. Виникають вони внаслідок реальних обставин, але згодом набувають надмірного емоційного забарвлення, займають у свідомості людини домінувальне становище і впливають на процес мислення в цілому. Відбувається гальмування або, навпаки, концентрація всіх наших думок, що посилює надцінну ідею. Такими найчастіше стають ті ідеї, що особливо близькі особистості хворого.
Надцінні ідеї не завжди є завершеним феноменологічним утворенням. За прогресування хвороби можлива їхня трансформація в маячні ідеї (обмежене маячення стосунків). Виділяють також проміжні хворобливі ідеї, так зване надмінне маячення Вірнбаума (К. Віrnbаnт, 1915), що може перейти в паранояльне. Коригувати надцінні ідеї складно, а іноді це зовсім не вдається. При цьому з інших питань хворі зазначеної групи можуть мати правильні судження.
Найчастіше надцінні ідеї спостерігають у психопатичних осіб, насамперед у разі розладу особистості паранояльного типу.
Нав 'язливі ідеї—думки, що нехарактерні (чужі) для свідомості людини в певний момент. Хворий критично оцінює їх, вважає безглуздими, бореться з ними, прагнучи позбутися. У пацієнта з'являються “брудні" думки, що суперечать його моралі, блюзнірські уявлення, зокрема й щодо тих, кого він поважає і любить. Такі думки можуть виникати у глибокорелігійних людей під час перебування в церкві, споглядання ікон, молитви тощо.
До нав'язливості зараховують також безплідне мудрування, нав'язливі спогади. Такі пацієнти поринають у тривалі тяжкі роздуми про зовсім неактуальні, далекі від реальності події, уявлення. Хворий розмірковує, що з ним буде після смерті, як розкладатиметься його тіло, на що перетвориться його прах тощо. Нав'язливі спогади, зазвичай про якийсь давній вчинок, непереборні, надто тяжкі. При цьому чітко вираженим буває відчуття сорому, розкаяння. Хворий марно намагається забути про це.
Нав'язливі думки (ідеї) часто поєднуються з нав'язливими сумнівами, побоюваннями, страхами (фобіями), потягами, діями. У цьому разі правильніше розглядати їх як нав'язливі стани (синдром нав'язливих станів).
Нав'язливими називають постійні сумніви щодо завершеності дій (чи замкнув квартиру, чи не тече вода, чи вимкнув газ тощо). Багаторазова перевірка не заспокоює хворого, хоча він і розуміє необґрунтованість сумнівів, їхній хворобливий характер. Такі пацієнти не впевнені щодо точності та правильності виконання роботи, часто повертаються до об'єкта занять, перевіряють самі себе, але залишаються невдоволеними, очікують на погані наслідки. Нав'язливі побоювання полягають у тому, що хворі, виконуючи ту або ту дію (навіть автоматизовану), сумніваються у власних силах. їм здається, що вони можуть збитися, помилитися, виявитися незграбними тощо.
Нав'язливі страхи (фобії) досить численні. Це інтенсивні страхи з приводу різноманітних явищ. Хворі розуміють безглуздість своїх фобій, намагаються їх подолати, але марно.
Найчастіше спостерігають такі нав'язливі страхи: агорафобія (страх відкритого простору, площ, широких вулиць), гіпсоманія (страх висоти), клаустрофобія (страх замкнутих приміщень), мізофобія (страх забруднення), танатофобія (страх раптової смерті), токофобія (страх померти під час пологів), оксифобія (страх гострих предметів), нозофобія — канцерофобія, сифілофобія, снідофобія тощо (страх захворіти), монофобія (страх самотності), гідрофобія (страх води), сигофобія (страх споживання їжі), гінекофобія (страх статевих стосунків), міксеофобія (страх виявитися неспроможним під час інтимної близькості), урофобія (страх мимовільного сечовипускання), еритрофобія (страх почервоніти), фобофобія (страх виникнення страху), пантофобія (всеохоплюючий страх) тощо.
Нав'язливі потяги раптова потреба в реалізації певної дії, до якої хворий ставиться критично(розуміє її безглуздість), намагається уникнути її, але це не вдається. До нав'язливих потягів і лій (без фобій) належать звичні рухи, яких складно уникнути, попри значні зусилля, наприклад, бажання вишкіряти зуби, постійно торкатися обличчя, відтягувати шкіру на обличчі, поправляні зачіску. Нав'язливим вважають використання в мовленні зайвих за змістом слів типу “розумієш“, “так би мовити”, “часто-густо", “коротше кажучи" тощо.
У психіатричній практиці спостерігають нав'язливі контрасті потяги-компульсії. Наприклад, нав'язливий потяг брудно вилаятися серед людей, удариш випадкового перехожого або кохану людину, розсміятися в трагічних ситуаціях. На відміну від маячіння такі потяги ніколи не реалізуються. Цим вони відрізняються і від імпульсивних дій.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психіатрія і наркологія» автора Напрєєнко О.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розлади мислення за змістом асоціацій“ на сторінці 3. Приємного читання.
