Патологоанатомічно виявляють дифузні зміни і загибель нейронів у кірковій речовині, невеликі крововиливи в кірковій речовині, стовбурі, навколо III шлуночка, у спинному мозку та периферійних нервах.
Енцефалопатія Маркіафави—Біньямі—Назарі розвивається поступово протягом 2—6 років. На тлі пасивності з елементами ослаблення пам'яті та порушення сну спостерігають окремі зорові галюцинації, що за фабулою нагадують делірій (загрозливі та зоогалюцинації), але без емоційного забарвлення. Неврологічними симптомами є тремор кінцівок, гіпорефлексія, порушення ходьби, ослаблення реакції зіниць на світло.
Патологоанатомічно виявляють некрози в мозолистому тілі і білій речовині мозку.
Лікування алкогольних психозів
Хворі на алкогольний психоз, передусім гострий, потребують невідкладної допомоги. Її надають у спеціалізованих палатах або відділеннях інтенсивної терапії. Тактика лікування залежить від перебігу захворювання. У разі алкогольного делірію легкого та середнього ступеня без вираженого соматичного обтяження хворим призначають протягом 7—10 діб снодійні (5—10 мл 5 % розчину барбамілу, нейролептичні препарати (аміназин або тизерцин по 2—3 мл 2,5 % розчину 2—3 рази на добу внутрішньом'язово або внутрішньовенно краплинно з 400—500 мл 5 % розчину глюкози; галоперидол — по 1—2 мл 0,5 % розчину внутрішньом'язово; клопіксол-аку- фаз по 50 мг внутрішньом'язово, транквілізатори — по 2—4 мл 0,5 % розчину сиба- зону (седуксену, реланіуму) внутрішньом'язово або внутрішньовенно з 10—15 мл 40 % розчину глюкози.
У разі тяжкого перебігу алкогольного делірію зазначені методи неефективні, а лікування нейролептичними засобами часто призводить до тяжкого колапсу, погіршення фізичного стану, наростання неврологічної симптоматики.
Лікування гострих алкогольних психозів та енцефалопатій ґрунтується на патогенетичних принципах і спрямоване на інтенсивну дезінтоксикацію, відновлення кислотно-основного стану та метаболізму, запобігання гіпоксії і набряку мозку. Розпочинають його з усунення психомоторного збудження. Внутрішньовенно вводять седуксен (по 60—70 мг на добу) у 40 % розчині глюкози; усередину призначають натрію оксибутират 3—4 рази на добу, попередньо розчинивши 2—4 г препарату в 20 мл 5 % розчину глюкози, або внутрішньовенно у вигляді 20 % розчину. Застосовують барбаміл (по 500—600 мг 2—3 рази на добу), фенобарбітал (по 300 мг 1—2 рази на добу), радедорм (по 5—10 мг на добу), рудотель (по 10—30 мг на добу). За тривалого збудження внутрішньовенно краплинно вводять 25 мг аміназину в 500 мл ізотонічного розчину натрію хлориду, внутрішньом'язово — седуксен (по 50 мг) або димедрол (по 10—30 мг).
За дегідратації для проведення дезінтоксикаційної терапії використовують низькомолекулярні замінники (гемодез, реополіглюкін), ізотонічний розчин натрію хлориду, 5 % розчин глюкози. Якщо є симптоми гіпергідратації (набряки, переповнення вен), уводять гіпертонічний розчин глюкози з інсуліном, калію хлоридом і діуретичними засобами (фуросемідом, манітом, сечовиною).
Дуже важливо забезпечити адекватний кровообіг. За серцевої недостатності показані кардіотонічні засоби (строфантин, корглікон), у разі артеріальної гіпотензії внаслідок зневоднення — 5 % розчин глюкози, реополіглюкін внутрішньовенно краплинно, за гострої судинної недостатності вводять адреналін або норадреналін. У всіх випадках при колапсі призначають глюкокортикоїдні препарати: преднізолон (по 50—150 мг на добу внутрішньом'язово), гідрокортизон (по 75—125 мг на добу внутрішньом'язово). Відміняють ці препарати поступово, протягом 3 діб після нормалізації артеріального тиску.
Якщо виявлено набряк легенів, терапію починають з інгаляції кисню. Разом зі строфантином і коргліконом призначають кокарбоксилазу (по 100—150 мг), кальцію хлорид (по 10 мг 10 % розчину внутрішньовенно), антигістамінні препарати (димедрол, дипразин), еуфілін, глюкокортикоїдні засоби. Адреналін і норадреналін протипоказані, оскільки вони підвищують периферійний судинний опір. У разі порушення дихання потрібна оксигенація через носовий катетер. За симптомів набряку мозку, якщо функція нирок не порушена, внутрішньовенно вводять 30 % розчин сечовини, 20 % розчин маніту. Для запобігання нирковій недостатності у хворих постійно вимірюють діурез, намагаються усунути ацидоз і гіпоксію; при олігурії вводять фу- росемід.
Якщо уражено печінку, застосовують концентрований розчин глюкози в поєднанні з інсуліном, кислотою аскорбіновою, вітамінами групи В, кокарбоксилазою, метіоніном, сирепаром, гормональними препаратами (преднізолоном і гідрокортизоном). У разі приєднання інтеркурентних захворювань призначають відповідне лікування.
Зазначені лікувальні заходи здійснюють у більшому або меншому обсязі за всіх форм делірію та при гострих енцефалопатіях. При Корсаковському психозі та гострій алкогольній енцефалопатії Гає—Верніке додатково щоденно внутрішньом'язово вводять тіамін (по 500—1000 мг), піридоксин (по 500—1000 мг), кислоту аскорбінову (по 1000 мг), кислоту нікотинову (по 300—500 мг) протягом місяця.
У лікуванні алкогольного галюцинозу та параноїду основну роль відводять нейролептичним засобам: галопсридолу (по 10—ЗО мг на добу), стелазину (по 20— 50 мг), аміназину (по 150—300 мг), тизерцину (по 50—150 мг), клопіксолу (по 200— 400 мг), флюанксолу (по 20—40 мг), зипрекси (по 5—20 мг), рисперидону (по 4— 6 мг). Починають уводити препарати парентерально, а зі зменшенням вираженості симптоматики переходять на внутрішнє застосування. У разі вираженого депресивного афекту призначають антидепресанти: амітриптилін (по 50—100 мг на добу), ципраміл (по 20—40 мг), прозак (по 20—40 мг), зофолт (50—200 мг). Психотропні засоби застосовують як у разі гострого, так і хронічного алкогольних психозів до повного зникнення продуктивних психопатологічних розладів і появи критичного ставлення до захворювання.
Для запобігання епілептичним нападам та іншим психоневрологічним розладам при алкогольному абстинентному синдромі призначають карбамазепін по 600— 800 мг на добу за 2—3 вживання протягом 2—4 тиж.
Прогноз
Без лікування прогноз для життя несприятливий. Хворі найчастіше помирають у II та III стадіях хвороби внаслідок травм і супутньої патології (найчастіше це захворювання печінки, серцево-судинної системи). Якщо у хворого в анамнезі є тривалі мимовільні або терапевтичні ремісії, деградація особистості сповільнюється.
Профілактика
Профілактику алкогольної хвороби проводять у три етапи (за класифікацією ВООЗ). До первинної профілактики належить протидія розвитку хвороби. Її здійснюють одночасно за кількома напрямами. В інформаційному сенсі це формування навичок здорового способу життя та власне антиалкогольна пропаганда. У сенсі соціальному — зниження попиту на алкогольні напої завдяки регулюванню їх виробництва та продажу, підвищення цін на алкогоь за рахунок нових податків (акциз), підвищення якості напоїв, в юридичному — боротьба з підробленням алкогольних напоїв, система заборон на вживання алкоголю в певний час і в деяких місцях, у медичному — виявлення груп ризику.
Вторинною профілактикою передбачено сповільнення розвитку хвороби завдяки ранньому виявленню, адекватному лікуванню, ефективним протирецидивним заходам і соціальній реабілітації хворих на алкоголізм.
До засобів третинної профілактики належить зменшення ризику інвалідності та інших проявів зниження рівня соціального функціонування хворих завдяки реабілітаційним заходам.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психіатрія і наркологія» автора Напрєєнко О.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Патологічне алкогольне сп'яніння“ на сторінці 2. Приємного читання.
