У заключній частині акта експерти мають дати чітку відповідь на запитання, поставлені судом чи слідством, а саме:
• 1. Щодо оцінки психічного стану звинуваченої особи як у період скоєння нею правопорушення, так і в нинішній час, а також щодо її осудності.
• 2. Чи можуть засуджені відбувати покарання в місцях позбавлення волі.
• 3. Чи спроможні свідки та потерпілі давати свідчення.
• 4. Щодо дієздатності позивачів і відповідачів.
На розгляд експертизи може бути передано й інші питання, що цікавлять судово- слідчі органи.
У вирішенні питання про осудність потрібно керуватися відповідною статтею Кримінального кодексу України, за якою “не підлягає відповідальності (а через це і осудності) особа, котра під час скоєння правопорушення перебувала в стані неосудності”, тобто була неспроможна критично оцінити власні дії і “керувати ними внаслідок душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства або іншого хворобливого стану”.
Отже, поняття “осудність” включає два критерії:
• юридичний (неспроможність особи відповідати за власні дії та керувати своїми вчинками);
• медичний (наявність душевної хвороби, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншої патології).
З огляду на це неосудною визнають лише ту особу, яка через психічні розлади не спроможна відповідати за свої дії і керувати ними. В усіх інших випадках особу вважають осудною, що підлягає кримінальній відповідальності. Проте в разі визнання неосудності психічно хворої особи суд застосовує до неї заходи медичного характеру, тобто її примусово лікують до одужання або поліпшення стану психічного здоров'я для подальшого вирішення питання про відміну судом такого лікування.
Під час визначення дієздатності особи керуються також відповідною статтею Цивільного кодексу України, за якою особу вважають недієздатною внаслідок психічних розладів (хвороби) або недоумства (зокрема розумової відсталості). Отже, недієздатною особу визнають, коли збігаються медичний (наявність психічних розладів) і юридичний (хворий не розуміє значення своїх дій і не може ними керувати) критерії. Питання про дієздатність особи вирішує лише суд. За його рішенням або за клопотанням громадських організацій, родичів або зацікавлених осіб місцеві органи виконавчої влади через опікунську раду встановлюють над недієздатною особою опіку і призначають опікуна, який стає законним представником цієї особи і її майнових інтересів.
Для судово-психіатричної експертизи так званих інших хворобливих станів, до яких переважно належать патологічні афект, сп'яніння, просоночний стан (“сп'яніння сном”), експерти та судово-слідчі органи мають ретельно вивчити ситуації в період скоєння особою правопорушення.
Потреба в призначенні заочної та посмертної судово-психіатричної експертизи виникає за підозри (або наявності інформації), що протиправні дії було вчинено особою у хворобливому стані, тобто в стані порушення психічної діяльності.
Частина третя КЛІНІЧНА ПСИХІАТРІЯ
Розділ 16 ШИЗОФРЕНІЯ
Шизофренія (від грец. яіісііо — розщеплюю,/геп — розум, душа) — це ендогенне прогредієнтне (процесуальне) психічне захворювання, що зазвичай дебютує у віці від 16 до ЗО років і характеризується як основними (негативними, дефіцитарними) розладами — апатією, аутизмом, дисоціацією психічної діяльності, так і додатковими (позитивними) — маяченням, ілюзіями і галюцинаціями, рухово-вольовими, а також афективними симптомами.
Термін “шизофренія” запропонував швейцарський психіатр Е. Блейлер (1911), тому групу психозів, які об'єднуються цим поняттям, називають ще хворобою Блейлера. Її поширення, залежно від діагностичного підходу, становить від 3 до 20 випадків на 1 тис. населення (в середньому — 1—2 %).
Етіологія і патогенез
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психіатрія і наркологія» автора Напрєєнко О.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 15. МЕДИКО-СОЦІАЛЬНА, ВІЙСЬКОВА ТА СУДОВО-ПСИХІАТРИЧНА ЕКСПЕРТИЗА“ на сторінці 2. Приємного читання.
