• ж) розлади емоційної сфери — за силою (ейфорія, депресія, апатія, емоційна тупість, параліч емоцій), рухливістю (лабільність, слабкодухість, торпідність), адекватністю (неадекватність, амбівалентність, фобії, дисфорії, патологічний афект); настроєм — хворобливо-підвищений, знижений, індиферентний, нестійкий;
• з) розлади мотиваційно-вольової сфери та інстинктів: гіпобулія (зниження активності); абулія (відсутність активності), гіпербулія (підвищення активності); парабулії (ступор, мутизм, негативізм активний і пасивний); стереотипія (рухів, мовлення, персеверація, вербігерація); каталепсія; воскова гнучкість; ехолалія; ехопраксія; імпульсивні дії; нав'язливі стани. Посилення інстинктів (агресія, булімія, гіперсексуальність), ослаблення (відсутність самозахисних реакцій, анорексія, суїцидальні дії, фригідність), спотворення (самоушкодження, копрофагії, статеві збочення, мазохізм, садизм, педофілія, ексгібіціонізм та ін.).
В історії хвороби хворого психіатричного профілю описанню психічного стану надають особливої уваги, бо в ньому розкривається психопатологічна симптоматика. Його починають після повного клінічного обстеження, аналізу й оцінки виявлених симптомів, визначення особливостей структури провідного психопатологічного синдрому.
Під час описування психічного статусу, на відміну від його дослідження, зазвичай не дотримують певної схеми. Почавши описання із загального вигляду хворого, його пози, поведінки, особливостей контакту, орієнтації в просторі і власній особі, потім детально зупиняються на найяскравіших проявах психопатологічної симптоматики (наприклад, особливостях розладів емоцій, мислення). При цьому важливою умовою об'єктивного відображення психічного статусу хворого є не констатація, а опис конкретних проявів порушення психічної діяльності. Звертають увагу на особливості поведінки хворого, вираз обличчя, рухи, зміст маячних думок. Наводять характерні висловлювання недужого. Не бажано використовувати психіатричну термінологію на кшталт: “хворий депресивний”, “у пацієнта виявлено слухові галюцинації”, “хворий висловлює маячні ідеї ревнощів” та ін.
Лише після детального описання психопатологічних симптомів стисло зазначають відсутність інших ознак порушення психічної діяльності (свідомість збережена, пам'ять не порушена, інтелект відповідає освіті та життєвому досвіду тощо). Наприкінці опису докладно обґрунтовують синдромологічний діагноз з акцентом на індивідуальних особливостях психопатологічних симптомів. При цьому використовують психіатричні терміни і поруч (у дужках) зазначають, на підставі яких проявів психічних розладів встановлено саме цей симптом.
• 9. Діагноз і його обґрунтування. На підставі результатів повного клінічного обстеження, аналізу скарг хворого, суб'єктивного й об'єктивного анамнезу життя і хвороби, результатів соматоневрологічного дослідження, лабораторних даних і методів параклінічного дослідження (психологічних, електрофізіологічних) обґрунтовують діагноз захворювання. (Зазначають також супутні недуги — без детального обґрунтування їх.)
• 10. Диференціальну діагностику проводять з іншими психічними розладами, за клінікою або перебігом подібними до виявлених у хворого психопатологічних проявів. При цьому спочатку наводять загальні, спільні симптоми для цієї пари хвороб, а потім перераховують диференціальні відмінності.
• 11. Заключний діагноз записують після того, як стисло наведуть дані, що безпосередньо стосуються основної недуги. Зазначають також супутні захворювання (без обґрунтування).
• 12. Щоденники ведуть під час курації. У них записують висловлювання хворого, висновки після спостереження за його поведінкою, дають перелік консультацій, лабораторних даних і внесених у лікувальні заходи змін.
• 13. Лікування. Описують усі методи, які застосовували в лікуванні пацієнта. У разі потреби наводять також рецепти використаних психотропних препаратів.
• 14. Прогноз. Наводять міркування куратора про перебіг хвороби у пацієнта, висловлюють припущення щодо його подальшого житія.
• 15. Медико-соціальна, військова, судово-психіатрична експертизи.
• 16. Епікриз. Під час виписування пацієнта історію хвороби завершують епікризом, в якому куратор стисло наводить усі відомості (анамнестичні, клініко-психопатологічні, лабораторні та ін.), які дають підставу встановити діагноз, зазначає методи лікування, його наслідки, прогноз недуги та рекомендації щодо подальшої трудової діяльності. Копія епікризу є медичним документом, який надсилають у неврологічний диспансер за місцем проживання хворого та на запит інших психіатричних закладів.
Історія хвороби хворого психіатричного профілю є не лише медичним і науковим, а й юридичним документом. (Після кожного запису свій підпис ставлять куратор, консультант або члени ЛКК тощо.) Її видають лише на вимогу прокурора або суду під розписку їхнього представника.
Частина друга ЗАГАЛЬНА ПСИХІАТРІЯ
Розділ 7. РОЗЛАДИ ВІДЧУТТІВ І СПРИЙНЯТТЯ
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психіатрія і наркологія» автора Напрєєнко О.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Історія хвороби хворого психіатричного профілю“ на сторінці 2. Приємного читання.
