Гострий пієлонефрит може бути самостійним захворюванням, але частіше ускладнює перебіг сечокам'яної хвороби, вроджених аномалій розвитку, гіперплазії передміхурової залози, цукрового діабету, запальних захворювань жіночих статевих органів, вагітності. Серед інфекційних захворювань гострий пієлонефрит посідає друге місце після гострих респіраторних інфекцій. Дівчатка й жінки хворіють частіше, ніж чоловіки, що пов'язано з анатомо-фізіологічними особливостями: за рахунок коротшого сечівника інфекція легше поширюється висхідним шляхом. Внаслідок збільшення з віком частоти інфравезикальної обструкції захворюваність на пієлонефрит у чоловіків починає зростати після 60 років, випереджаючи жінок. Гнійні форми гострого пієлонефриту (апостематозний нефрит, карбункульоз, абсцес нирки) розвиваються у 20-30 % хворих. Патоморфологи виявляють пієлонефрит у кожного 10-го померлого, а після 60 років – у кожного 5-го померлого.
Етіологія і патогенез. Специфічного збудника пієлонефриту не існує.
Escherichia coli ініціює понад 80 % спостережень гострого пієлонефриту у хворих без порушень уродинаміки, a Pseudomonas aeruginosa, Proteus spp. та Klebsiellaspp. частіше зустрічаються у хворих з ретенційно-обструктивними процесами в нирках і верхніх сечових шляхах. У 60 % хворих із запальних вогнищ і сечі виділялись одні й ті ж мікроорганізми. Нерідко збудниками гострого пієлонефриту стає госпітальна (нозокоміальна) інфекція. У ослаблених
| властивістю рухатись проти току сечі завдяки ворсинам-фімбріям; феноменом бактеріальної адгезії; здатністю протистояти опсонізації і фагоцитозу; виділяти при загибелі ендотоксин. |
пацієнтів, дітей, вагітних, осіб похилого і старечого віку на фоні дисбактеріозу важливу роль у патогенезі пієлонефриту відводять бактеріальній транслокації із кишечника. В умовах ішемії збудниками гнійно-деструктивних форм гострого пієлонефриту може стати анаеробна мікрофлора (бактероїди), наявність якої припускається у тих випадках, коли інфекційних збудників не вдається виявити на звичайних живильних середовищах. Виділяють гематогенний та уриногенний шляхи інфікування нирок.
Гематогенний шлях – реалізується в ході системних інфекційних запальних процесів, які характеризуються бактеріемією, або внаслідок метастатичного заносу бактерій із віддалених гнійних вогнищ. Провідна роль у гематогенному інфікуванні нирок належить грампозитивній мікрофлорі, в першу чергу Staphilococcus aureus.
Висхідний шлях – по стінці сечоводу із сечового міхура та уриногенний – при міхурово-сечовідно-мисковому рефлюксі. Особливість будови форнікального апарату полягає в тому, що при підвищенні внутрішньомискового тиску епітеліальний покрив склепіння чашок із багаторядного перетворюється в однорядний, у міжклітинному просторі утворюються щілини, через які інфікована сеча виходить за межі чашково-мискової системи, насичуючи мозкову речовину, яка більше схильна до розвитку запального процесу, ніж кіркова. Крім того, при підвищенні тиску мікроорганізми здатні проникати у загальний обіг крові шляхом мисково-венозного та мисково-лімфатичного рефлюксів і, повертаючись з током крові у нирку, осідати в капілярах навколо звивистих канальців. При цьому ступінь патологічних змін у нирках зумовлюється терміном оклюзії та вірулентністю інфекції. Висхідному уриногенному інфікуванню нирки сприяє також феномен адгезії деяких бактерій до епітелію сечових шляхів та їхня здатність розповсюджуватися з нижніх сечових шляхів (уретра, сечовий міхур) до верхніх (сечовід, миска, чашки).
Патоморфологія. Якщо гострий пієлонефрит розвивається внаслідок гематогенного заносу інфекції, патологічний процес розвивається переважно у кірковому шарі нирки, зменшуючись у напрямку ниркової миски. Макроскопічно нирка збільшена, поверхня її нерівна, колір темно-червоний. Фіброзна капсула потовщена і щільно прилягає до кіркової речовини. Мікроскопічно в інтерстиціальній тканині перитубулярної зони навколо судин виявляється велика кількість дрібноклітинних інфільтратів, які складаються з лейкоцитів, плазмоцитів та багатоядерних клітин. Епітелій канальців потоншений. Просвіт канальців заповнений згустками фібрину, лейкоцитами, еритроцитами та злущеним епітелієм. Відбувається атрофія чи гіалінове переродження нефронів. У разі уриногенного інфікування нирок у мозковій речовині, внаслідок її анатомо-фізіологічних особливостей, складаються більш сприятливі умови для розвитку дифузної лейкоцитарної інфільтрації, ніж у кірковій. Найбільші макро- та мікроскопічні зміни відбуваються в зоні склепіння чашок навколо отворів збиральних трубочок. Лейкоцитарна інфільтрація уздовж судин поширюється на кіркову речовину. Пошкодження клубочків та тубулярного апарату носять вторинний характер по відношенню до інтерстиціальної тканини нирки. У разі зворотного розвитку запального процесу на місці дрібних гнійних вогнищ утворюється сполучна тканина.
Класифікація. Існує кілька класифікацій гострого пієлонефриту, які діють в різних країнах світу і підтримуються різними національними та міжнародними асоціаціями урологів і патоморфологів.
Рис. 5.1. Форми гострого гнійного пієлонефриту: а, б – апостематозний нефрит із формуванням карбункулів у середньому та верхньому сегментах нирки; в – карбункул верхнього сегмента, абсцес середнього сегмента нирки
За особливостями перебігу залежно від віку і стану організму хворого виділяють гострий пієлонефрит: 1) дитячого віку; 2) вагітних; 3) хворих похилого та старечого віку; 4) хворих на цукровий діабет, з нирковою недостатністю, імуносулресією.
Розвиток інфекційно-запального процесу від серозної до гнійної стадії з формуванням окремих клініко-мор- фологічних форм гострого гнійного пієлонефриту становить єдиний безперервний процес (рис. 5.1). При переході гострого пієлонефриту в гнійну стадію прогресують набряк, венозний стаз та ерозія слизової оболонки ниркової миски і чашок. Підлеглий мозковий прошарок приймає вигляд суцільного гнійного ексудату, в якому зустрічаються окремі ділянки некротизованої тканини. У складі ексудату переважають нейтрофіли, що знаходяться на різних стадіях дистрофічних та некробіотичних змін. Зустрічаються макрофаги, лімфоцити та плазматичні клітини. При неусуненні обструкції, неадекватній антибактеріальній терапії, на тлі порушення загальної та місцевої реактивності організму з клітинних інфільтратів формуються мікроабсцеси і розвивається апостематозний нефрит (фокальний бактеріальний нефрит). Далі мікроабсцеси зливаються між собою з утворенням карбункулу нирки (мультифокальний бактеріальний нефрит). Результатом гнійного розплавлення вогнища деструкції з паралельним утворенням піогенної капсули є формування абсцесу нирки. Нерідко розвитку абсцесу нирки метастатичного характеру передують гнійні захворювання різних локалізацій (тонзиліт, отит, пневмонія, апендицит, остеомієліт, мастит, фурункульоз, інфіковані рани, коліт тощо). Прорив абсцесу через фіброзну капсулу нирки призводить до формування паранефриту.
| Узагальнюючи позитивний досвід використання діючих класифікацій, на сучасному етапі доцільно визначати: |
| серозний пієлонефрит; гнійний пієлонефрит: 1) апостематозний нефрит (фокальний бактеріальний нефрит); 2) карбункул нирки (мультифокальний бактеріальний нефрит); 3) абсцес нирки; емфізематозний пієлонефрит; некротичний папіліт; ксантогранулематозний пієлонефрит. |
Клінічна картина. Гострий серозний пієлонефрит характеризується загальними, місцевими проявами та лабораторними змінами.
| підвищення температури тіла (частіше інтермітуючого характеру); озноб; тахікардія; головний біль; біль у м'язах і суглобах; нудота, блювання; загальна слабкість. | біль у поперековій ділянці з поширенням по ходу сечоводу; пальпаторна болючість у проекції нирки; напруження м'язів; пальпується збільшена, болюча нирка; визначається болючість при постукуванні по поперековій ділянці. |
При неускладненому гострому пієлонефриті переважають загальні симптоми, при ускладненому (найчастіше обструктивному) пієлонефриті -^ місцеві. У жінок захворювання часто розвивається на тлі симптомів гострого циститу або після їх зникнення, особливо за відсутності лікування. Найчисленнішу групу пацієнтів з обструктивними формами гострого пієлонефриту складають хворі на уролітіаз, у яких розвитку клінічної симптоматики нерідко передує напад ниркової кольки. Важкість захворювання визначається насамперед загальною та місцевою реактивністю організму і не завжди відповідає ступеню морфологічних змін у нирці. В осіб похилого та старечого віку, ослаблених пацієнтів, хворих з імунодефіцитом та вагітних клінічний перебіг гнійних форм гострого пієлонефриту може носити атиповий характер і супроводжуватись стертою клінічною картиною; і, навпаки, у молодих пацієнтів при серозному пієлонефриті може спостерігатись виражена клінічна симптоматика (різко виражений больовий синдром, висока гектична температура, озноби).
Найбільш характерними клінічними ознаками переходу запального процесу у гнійну стадію виступають посилення больового синдрому, повторна лихоманка з ознобом, підвищенням температури тіла до 39-41 °С, олігурія, гіпотензія, тахікардія, блідість шкіри, ік- теричність склер, загальна слабкість, запаморочення. Наростають лейкоцитоз та зсув лейкоцитарної формули вліво. Розвиваються гіперкоагуляційні порушення зі збільшенням рівня фібриногену сироватки крові, толерантності плазми до гепарину. Місцеві прояви деструкції і нагноєння бувають менш вираженими, ніж загальна симптоматика. Клінічний перебіг гострого гнійного пієлонефриту, особливо обструктивного характеру та при залученні у патологічний процес обох нирок, часто супроводжується тяжкими септичними ускладненнями.
Сепсис. Керуючись рекомендаціями погоджувальної конференції The American College of Chest Physicians and the Society of Critical Care Medicine (1992), сепсис розглядають як пов'язаний з інфекцією синдром системної запальної відповіді (ССЗВ), тобто зростаючий за тяжкістю ланцюг патофізіологічних фаз; сепсис -" тяжкий сепсис → сепсис з гіпотензією → септичний шок.
Тяжкий сепсис характеризується поліорганною недостатністю та гіпоперфузією.
Сепсис із гіпотензією характеризується зниженням систолічного артеріального тиску < 90 мм рт. ст. або більше ніж на 40 мм рт. ст. від вихідного і корегується інфузійною терапією.
Септичний шок характеризується зниженням систолічного артеріального тиску < 90 мм рт. ст., незважаючи на адекватне відновлення об'єму циркулюючої крові, і потребує вазопресорної підтримки. Важливу роль у патогенезі септичного шоку відіграють порушення мікроциркуляції за рахунок судинного спазму та внутрішньосудинної коагуляції. Зростаюча азотемічна інтоксикація в поєднанні з анемією, гіпопротеїнемією та ацидозом призводять до генералізованого пошкодження ендотелію та порушення проникності судинної стінки, внаслідок чого до кров'яного русла надходить велика кількість тканинного тромбопластину. Глибоке розбалансування гемодинаміки, агрегація тромбоцитів і порушення реологічних властивостей крові зумовлюють блокаду мікроциркуляторного русла з яскравою клінічною маніфестацією синдрому внутрішньосудинного дисемінованого згортання крові у вигляді інфаркту міокарда, тромбоемболії легеневих артерій та кровотеч різних локалізацій.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Урологія» автора Пасєчніков С.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Гострий пієлонефрит“ на сторінці 1. Приємного читання.
