Прогноз. Своєчасне відновлення порушеної уродинаміки та адекватна антибактеріальна терапія гострого серозного пієлонефриту дозволяє досягти повного одужання. Своєчасне оперативне втручання при гнійних формах гострого пієлонефриту забезпечує сприятливий прогноз та задовільні віддалені результати.
Гострий пієлонефрит у дітей раннього віку часто розвивається на тлі пуерперальної інфекції (що виникає у післяпологовому періоді і може бути пов'язана з несанованою урогенітальною інфекцією у породіллі, що передається статевим шляхом). Серед новонароджених співвідношення дівчаток і хлопчиків з пієлонефритом становить 1:2, серед дітей грудного віку – 5:1, у віці 6-10 років – 13:1. Те, що пієлонефрит частіше спостерігається у дівчаток, пояснюється анатомічними особливостями жіночого сечівника – він коротший та ширший, що створює сприятливі умови для проникнення інфекції в сечові органи.
Сприяють інфікуванню нирок недорозвинутий імунітет, наявність вогнищ інфекції в організмі (тонзиліт, отит, пневмонія, коліт, вульвовагініттощо), дисбактеріоз кишечника з бактеріальною транслокацією, міхурово-сечовідний рефлюкс, інфравезикальна обструкція. Діти з аномаліями нирок та сечових шляхів хворіють у 8-10 разів частіше, ніж здорові малюки.
Чим менша дитина, тим гостріший початок, яскравіша клінічна картина з перевагою загальних симптомів захворювання, більш виражена температурна реакція (до 39-41 °С). Частіше гострий пієлонефрит у дітей до 3 років починається з циститу на тлі гострої респіраторної інфекції. У новонароджених місцеві симптоми можуть бути слабо вираженими. Спостерігаються шлунково-кишкові розлади, блювання, адинамія, блідість шкіри, іктеричність склер.
При повторному епізоді гострого пієлонефриту до комплексу обов'язкових досліджень входять екскреторна урографія, цистографія для виключення міхурово-сечовідного рефлюксу, що потребує хірургічної корекції.
При виборі раціональної антибактеріальної терапії перевагу віддають ступінчастій монотерапії цефалоспоринами III покоління (цефтріаксон, цефотаксим, цефтазидим). Дітям до 18 років протипоказане призначення фторхінолонів, які порушують формування хрящової тканини.
Гестаційний пієлонефрит спостерігається у 2-17% вагітних жінок, посідаючи перше місце у структурі екстрагенітальної патології вагітних. Найвищі показники захворюваності припадають на вікову категорію 20-24 роки. Важливу роль у патогенезі гестаційного пієлонефриту відіграють наявність несанованих вогнищ інфекції в організмі, латентна урогенітальна інфекція, порушення уродинаміки внаслідок нейрогуморального та гормонального впливу вагітності на м'язовий апарат верхніх та нижніх сечових шляхів. Частіше гестаційний пієлонефрит розвивається у II триместрі вагітності, у 80 % випадків є правобічним внаслідок більш вираженого механічного тиску вагітної матки на правий сечовід.
Клінічний перебіг характеризується вираженим больовим синдромом, температурною реакцією, лабораторними змінами у крові та сечі, проте інколи, при розвитку нагноєння, має атиповий характер.
Диференційну діагностику у породіль слід насамперед проводити з генітальною патологією та маститом.
УЗД дозволяє виявити порушення уродинаміки, візуалізувати патологічні зміни у нирці та контролювати динаміку патологічного процесу.
Першочергові заходи включають відновлення порушеної уродинаміки: позиційна дренуюча терапія (колінно-ліктьове положення), катетеризація сечоводу та ендопієловезикальне стентування. При неможливості виконання чи неефективності ендопієловезикального дренування нирки виконують черезшкірну пункційну нефростомію.
При виборі раціональної антибактеріальної терапії перевагу віддають препаратам, що менше проникають за плацентарний бар'єр, – амінопеніцилінам (амоксицилін, амоксицилін з клавулановою кислотою), ампіцилін, ампіцилін із сульбактамом, цефалоспорини III генерації. Протипоказане призначення фторхінолонів, які порушують формування хрящової тканини у дітей.
Гострий пієлонефрит у людей похилого та старечого віку часто розвивається на тлі інволютивного зниження реактивності організму та імуносупресивної дії лікарських засобів, які вживають пацієнти для лікування цілого ряду хронічних захворювань. Внаслідок порушення функціїта мікробіоценозу кишечника важливу роль у патогенезі пієлонефриту відводять ентеральній транслокації флори. Зміни мікробного пейзажу сечових шляхів та адгезія бактерій кишкової групи до уротелію на тлі зниження місцевого імунітету сприяє розвитку інфекційно-запального процесу в нирках. Гормональний дисбаланс, малорухомий спосіб життя та інфравезикальна обструкція поглиблюють уростаз і сприяють висхідному інфікуванню нирок. Характерною особливістю інфекційно-запального процесу в осіб похилого і старечого віку на тлі вторинного імунодефіциту є атипова клінічна картина захворювання, збільшення частоти гнійних форм гострого пієлонефриту і тяжких септичних ускладнень. Враховуючи, що маса нирок у людини після 70 років зменшується на ЗО %, а кількість нефронів – на 50 %, навіть умовно-патогенна мікрофлора здатна зумовити розвиток запального процесу та ниркової недостатності. В осіб похилого і старечого віку летальність при ускладненнях гострого гнійного пієлонефриту сягає 30 %, посідаючи перші місця у структурі смертності урологічних стаціонарів. Враховуючи повільніше виведення препаратів у хворих похилого і старечого віку, корекція дози антибіотиків та уроантисептиків проводиться з урахуванням функції нирок та швидкості клубочкової фільтрації. Внаслідок можливої ототоксичної дії у хворих цієї категорії обмежують призначення аміноглікозидів, а у зв'язку з підвищеним ризиком виникнення антибіотик-асоційованої діареї та псевдомембранозного коліту – бета-лактамних антибіотиків. При гнійно-деструктивних формах гострого пієлонефриту лікувальна тактика повинна бути активнішою. При розвитку тяжких септичних ускладнень перевага віддається нефректомії.
У хворих на цукровий діабет сеча, що містить глюкозу, є поживним середовищем для мікроорганізмів. У хворих на цукровий діабет пієлонефрит є взаємообтяжуючим фактором: інфекція нирок ускладнює корекцію вуглеводного обміну, а успішне лікування пієлонефриту неможливе без нормалізації рівня глюкози. Розвиток діабетичних ангіопатій призводить до мікроциркуляторних порушень, що сприяє прогресуванню інфекційно-запального процесу в нирках.
Порушення обмінних процесів пригнічує загальну та місцеву резистентність організму, створюючи додаткові умови для переходу гострого серозного пієлонефриту в гнійну стадію. Інфікування нирок бактеріями кишкової групи у поєднанні з гіперглікемією навіть без порушень уродинаміки може спричинити розвиток гнійно-деструктивних форм гострого пієлонефриту, емфізематозного пієлонефриту, некротичного папіліту та поширення нагноєння за межі нирки. Подібні ж умови створюються іншими етіопатогенетичними факторами у хворих з нирковою недостатністю, імуносупресією, після трансплантації нирки.
Гострий пієлонефрит у даної категорії хворих може не мати вираженої клінічної симптоматики та характерних лабораторних змін, але більш ніж у половини випадків ускладнюється переходом у гнійну стадію та септичним шоком, тому перевага віддається хірургічному лікуванню. В ряді випадків лише нефректомія дозволяє врятувати життя хворих.
Емфізематозний пієлонефрит – гострий інфекційно-запальний процес, зумовлений мікроорганізмами (Escherichia coli, Pseudomonas aeruginosa, рідше – Proteus spp., Klebsiella spp.), які спричиняють некротизуюче запалення і внаслідок розщеплення глюкози – газоутворення. Частіше (до 80 %) газоутворення спостерігається на тлі імуносупресії, у хворих на цукровий діабет, осіб похилого і старечого віку, переважно у жінок. Процес у більшості випадків буває однобічним, часто носить обструктивний характер. Нерідко емфізематозний пієлонефрит поєднується з тромбозом ниркових судин і некрозом ниркових сосочків.
Майже у 30 % хворих процес починається гостро: підвищується температура тіла до 40 °С, з'являються озноб, тахікардія, часто спостерігається рухове збудження, нудота, іноді буває невпинне блювання, що призводить до розвитку дегідратації, ацидозу, порушення електролітного обміну. Інколи спостерігається пневматурія. Нерідко захворювання ускладнюється нирковою та печінковою недостатністю, септичним шоком. Місцеві симптоми виражені слабо. Порушення відтоку сечі супроводжується інтенсивним болем у поперековій ділянці. Поширення запального процесу за межі нирки може зумовити подразнення очеревини. При пальпації виявляють збільшену, болючу нирку.
При ультразвуковому дослідженні відзначається збільшення нирки і, в ряді випадків, у нирці та навколонирковій клітковині визначається газ.
На оглядовій урограмі іноді спостерігається скупчення газу в проекції нирки та заочеревиному просторі. На екскреторній урограмі функція нирки не порушена або знижена, може відзначатись деформація чашок.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Урологія» автора Пасєчніков С.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Гострий пієлонефрит“ на сторінці 4. Приємного читання.
