Паранефрит – інфекційний запальний процес у навколонирковій жировій клітковині. Розрізняють первинний і вторинний паранефрит.
Первинний паранефрит розвивається при відсутності захворювань нирок в результаті інфікування навколониркової клітковини гематогенним шляхом із віддалених гнійних вогнищ (остеомієліт, мастит, фурункульоз, абсцес легенів, інфіковані рани тощо).
Вторинний паранефрит спостерігається у 80 % випадків і розвивається як ускладнення гнійно-запальних процесів у нирці (карбункул, абсцес, піонефроз).
Інфекція може поширитись на паранефральну клітковину із запальних вогнищ у сусідніх органах (апендицит, параколіт, параметрит тощо).
Залежно від локалізації виділяють верхній паранефрит (у ділянці верхнього полюса нирки), нижній паранефрит (у ділянці нижнього полюса нирки), передній паранефрит (між ниркою і товстою кишкою), задній паранефрит (між ниркою і поперековими м'язами), а також тотальне ураження навколониркової клітковини (тотальний паранефрит). Найчастіше спостерігається задній паранефрит внаслідок більшого розвитку жирової клітковини по задній поверхні нирки та сусідства ниркового синуса. Частіше процес буває одностороннім.
Етіологія і патогенез. Збудником первинного паранефриту частіше виступає грампозитивна мікрофлора, зокрема Staphilococcus aureus, рідше – грамнегативна. Вторинний процес частіше зумовлює грамнегативна мікрофлора (Escherichia coli, Pseudomonas aeruginosa, Proteus spp. та Klebsiella spp.). Перебіг паранефриту буває гострим і хронічним.
Гострий паранефрит проходить стадію ексудативного запалення, яка може мати зворотний розвиток, або перейти в наступну – гнійну стадію, спочатку з дифузною інфільтрацією, потім – гнійним розплавленням жирової клітковини та формуванням паранефрального абсцесу. При розплавленні міжфасціальних перегородок гнійний процес поширюється через найслабкіші місця поперекової ділянки – трикутники Пті та Лесгафта – Грюнфельда, утворюючи заочеревинну флегмону. Гній може прориватись під шкіру, у кишку, черевну та плевральну порожнини або поширюватись за ходом поперекового м'яза, далі через затульний отвір на внутрішню поверхню стегна.
Клінічна картина паранефриту залежить від гостроти запального процесу, локалізації гнійного вогнища, вірулентності інфекції та реактивності організму.
Гострий паранефрит може не мати характерної симптоматики і починається з підвищення температури тіла до 39-40 °С, якому часто передує озноб. Нерідко лише на 3-4 добу з'являються локальні ознаки захворювання у вигляді болю в поперековій ділянці, підребер'ї', захисного напруження м'язів живота та поперекових м'язів. Спостерігається болючість при пальпації у костовертебральному куті. Пізніше відзначається сколіоз у бік ураження (за рахунок захисного скорочення поперекового м'яза). При залученні у запальний процес поперекового м'яза спостерігається згинальна контрактура в кульшовому суглобі з характерним положенням хворого (приведене до живота стегно), посилення болю при спробі випрямити нижню кінцівку, неможливість відвести від ліжка випрямлену нижню кінцівку (симптом приліпленої п'яти). При поширенні гною під шкіру спостерігається випинання у поперековій ділянці, набряк та місцева гіперемія. Картина крові відповідає гнійному запальному процесу будь-якої локалізації. У разі гострого паранефриту, пов'язаного з гнійним запальним процесом у нирці, спостерігається виражена лейкоцитурія, гематурія та протеїнурія. Однак, при обструктивному гнійному пієлонефриті, закритому піонефрозі та гематогенному характері гострого паранефриту зміни в сечі можуть бути мінімальними чи взагалі відсутні.
Хронічний паранефрит рідко буває наслідком недолікованого гострого. Частіше це результат неодноразового загострення обструктивного (калькульозного) пієлонефриту, а також ускладнення у післяопераційному періоді у вигляді інфільтрації інфікованою сечею навколониркової клітковини. Хронічний паранефрит має перебіг у вигляді продуктивного запалення із заміщенням паранефральної клітковини сполучною тканиною. Якщо запальний процес охоплює обмежену ділянку клітковини навколо ниркових воріт, така форма хронічного паранефриту дістала назву педункуліту, якщо склеротичний процес поширюється на всю навколониркову клітковину, розвивається "панцирний" паранефрит з ускладненнями у вигляді вазоренальної артеріальної гіпертензії та порушенням уродинаміки. Хронічний паранефрит характеризується тупим болем у поперековій ділянці, помірним підвищенням температури тіла при загостренні калькульозного пієлонефриту, збільшенням ШОЕ.
Діагностика. Діагноз встановлюють на підставі скарг хворого, вивчення анамнезу, клініко-лабораторних даних та додаткових методів (УЗД, оглядова та екскреторна урографія, КТ та ін.). При УЗД гострий гнійний паранефрит проявлявся у вигляді неоднорідних зон зниженої ехогенності, з нечіткими, нерівними контурами. Найважливішим ультрасонографічним симптомом паранефриту виступає обмеження дихальної екскурсії нирки аж до повної її відсутності. Гнійне розплавлення навколониркового жирового тіла з формуванням паранефрального абсцесу візуалізується як гіпо- та анехогенні вогнища у заочеревинному просторі, інколи з неоднорідним вмістом.
На оглядовій урограмі контур поперекового м'яза стертий. Відзначається сколіоз у бік ураження. За даними екскреторної урографії можна провести розмежування первинного
Рис. 5.9. КТ нирки та заочеревинного простору з болюсним внутрішньовенним контрастуванням: абсцес верхнього полюса лівої нирки з поширенням нагноєння на паранефральну клітковину: а – поперечна проекція; б – бокова проекція
та вторинного паранефриту, виявити тіні конкрементів та порушення функції нирки. Екскреторна урографія, що виконується на вдиху та видиху, дозволяє виявити різке обмеження або відсутність дихальної екскурсії нирки на боці ураження.
Комп'ютерна томографія дозволяє провести розмежування первинного та вторинного паранефриту і локалізувати гнійне вогнище (рис. 5.9).
Лікування. Розпочата у стадії ексудативного запалення адекватна антибактеріальна терапія дозволяє добитись видужання у переважної більшості хворих.
У хворих на гострий гнійний паранефрит у фазі дифузної інфільтрації жирової клітковини виправданою є консервативно-очікувальна тактика. Масивну антибактеріальну терапію доповнюють інфузійною дезінтоксикаційною терапією та призначенням препаратів, що покращують гемодинаміку. При наявності гіперкоагуляційного синдрому проводять корекцію згортальної та протизгортальної систем крові.
Лікування хворих на паранефральний абсцес оперативне: при абсцесі ^ 3 см проводиться черезшкірна пункційна аспірація гнійного вмісту під УЗ- чи КТ-контролем та дренування запального вогнища до припинення виділення гнійного вмісту. При відсутності позитивної динаміки захворювання, розвитку заочеревинної флегмони показане хірургічне дренування заочеревинного простору.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Урологія» автора Пасєчніков С.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Паранефрит“ на сторінці 1. Приємного читання.
