Уретрит – це запалення слизової оболонки сечівника.
Етіологія і патогенез. Виникнення хвороби зумовлене інфекційними факторами. Збудниками уретриту є N. gonorrhoeae, Ch. trachomatis, Mycoplasma genitalium, T. vaginalis та інші мікроорганізми. Частота виділення окремих видів мікроорганізмів варіює в різних популяціях пацієнтів. Mycoplasma hominis, ймовірно, не викликає уретрит, a Ureaplasma urealyticum є рідкісною причиною цього захворювання. У більшості випадків наявність мікоплазм або уреаплазм є безсимптомною. У чоловіків ризик зараження на гонорею протягом одного епізоду спілкування з інфікованою партнершою становить близько 17-20 %. Цей ризик зростає разом з числом статевих контактів. Необрізані чоловіки можуть бути більше схильні до зараження на гонорею. Гонококи передаються не тільки вагінальним шляхом, але й при оральному сексі. Інкубаційний період коливається від 3 до 10 днів, але винятки дуже поширені. Наприклад, деякі штами мікроорганізмів викликають симптоми в період коротше 12 годин (зокрема, гонококи), інші штами можуть проявитись через 3 місяці. У патогенезі неспецифічних уретритів значну роль відіграє стан макроорганізму. Причинами виникнення неспецифічного уретриту можуть бути і травматичні ушкодження, у тому числі катетеризація, бужування, ендоскопічні маніпуляції. Крім того, він може розвиватися на фоні загальних інфекційних захворювань, порушень обміну речовин, конгестивних явищ, а також викликатися алергічними факторами.
Збудники інфекції, знаходячись на поверхні або всередині епітеліальних клітин (N. gonorrhoeae, Ch. trachomatis), спричиняють розвиток піогенної інфекції.
Хламідії і гонококи потім проникають у вищерозташовані відділи сечостатевого тракту і викликають епідидиміт у чоловіків і цервіцит, ендометрит або сальпінгіт у жінок. Останні дані дозволяють припустити, що М. genitalium також може бути причиною запальних процесів малого таза у жінок.
Бактеріальний уретрит викликається різноманітними бактеріями – стафілококами, стрептококами, кишковою паличкою, ентерококами та іншими умовно-патогенними мікроорганізмами. Збудники проникають у слизову оболонку сечівника гематогенним або уріногенним шляхом при захворюваннях нирок, сечового міхура, при баланопоститі. Банальна мікрофлора, у свою чергу, може сприяти початку специфічного уретриту.
Класифікація. Всі уретрити можна поділити на дві великі групи: інфекційні та неінфекційні.
| Інфекційні: | Неінфекційні: | |
| Специфічні: гонорейні; туберкульозні; трихомонадні. | Неспецифічні: бактеріальні; хламідійні; вірусні; мікотичні (кандидозні). | алергічні; обмінні; травматичні; конгестивні. |
Існує також розподіл уретритів на гонококовий та негонококовий (неспецифічний) уретрит. У країнах Центральної Європи неспецифічний уретрит зустрічається набагато частіше, ніж гонококовий. Існує кореляція між частотою проміскуїтету, низьким соціально-економічним рівнем життя та частотою ЗПСШ.
Клінічна картина. Для гострого уретриту характерні слизисто-гнійне або гнійне рясне виділення з уретри, гіперемія і набряк губок уретри. Різко виражені скарги: печіння, свербіння, різі по ходу сечівника, особливо під час сечовипускання, дизурія. Для неспецифічного негоно- рейного уретриту виділення з уретри можуть бути часто мізерними, навіть у гострому періоді, або відзначається тільки свербіж уретри. Клінічна картина латентного і хронічного уретриту подібна, однак виражена меншою мірою. Виділення незначні або можуть бути зовсім відсутні.
Діагностика. Для діагностики уретритів використовують:
• 1. Мікроскопічне та бактеріоскопічне дослідження зішкрябів з уретри (нативних і пофарбованих за Грамом чи Романовським – Гімзою), яке дозволяє провести кількісну і якісну оцінку клітинних елементів (лейкоцитів, епітелію), а також виявити наявність мікроорганізмів. Виявлення в забарвлених за Грамом виділеннях або мазку з уретри > 5 лейкоцитів у полі зору при мікроскопії вказує на уретрит, а виявлення внутрішньоклітинно розташованих гонококів (у вигляді грамнегативних диплококів), трихомонад чи інших мікроорганізмів – на етіологічний фактор.
• 2. Бактеріологічне дослідження (посів на живильні середовища) дозволяє ідентифікувати мікробні організми, оцінити їх чутливість до антибактеріальних препаратів.
• 3. Дослідження методом ІФА, МФА та ПЛР (для виключення хламідійної, уреаплазмової, вірусної та інших інфекцій).
• 4. Трисклянкова проба сечі, аналіз простатичного соку.
У трисклянковій пробі сечі виявляються зміни в першій порції, які характеризуються підвищеною кількістю лейкоцитів. При ускладненні уретриту простатитом виявляються характерні зміни в аналізі простатичного соку. Всі діагностичні процедури можна поділити на обов'язкові та факультативні.
Лікування гострого гонококового уретриту. Основним методом лікування є призначення цефалоспоринових антибіотиків або спектиномицину в умовах шкірно-венерологічного диспансеру.
| Обов'язкові заходи: | Факультативні заходи: |
| збір скарг та анамнезу; трисклянкова проба сечі; мікроскопічні та бактеріоскопічні дослідження; бактеріологічні дослідження; ПЛР. | ІФА або МФА; аналіз простатичного соку. |
| Препарати першої лінії: | Альтернативні препарати: |
| • цефіксим перорально в дозі 400 мг одноразово або 400 мг у вигляді суспензії (200 мг / 5 мл); · цефтріаксон внутрішньом'язово; (з місцевим анестетиком) в дозі 1 г одноразово. | ципрофлоксацин перорально в дозі 500 мг одноразово; офлоксацин перорально в дозі 400 мг одноразово; левофлоксацин перорально в дозі 250 мг одноразово. |
В результаті постійного зростання числа штамів N. gonorrhoeae, резистентних до фторхінолонів, цей клас антибіотиків більше не рекомендується для лікування гонореї в США. Оскільки гонорея часто поєднується з хламідійною інфекцією, доцільно одночасно проводити активну антихламідійну терапію.
Ускладнення. Найчастіше виникають такі ускладнення, як баланопостит, каверніт, епідидиміт, орхіт, простатит, везикуліт, колікуліт, синдром Рейтера. До пізніх ускладнень уретритів відносять стриктуру сечівника.
Лікування гострого неспецифічного уретриту. Вважається, що доксициклін (100 мг 2 рази на день – 7-10 днів) володіє найбільшою ефективністю при лікуванні неспецифічних уретритів, проте інфікування М. genitalium краще піддається терапії азитроміцином (1 г раз в 7 днів тричі). Ще один препарат із групи макролідів – джозаміцин (500 мг 3 рази на добу – 7 днів) дає добрі клінічні результати. Ефективним є і призначення фторхінолонів, особливо у випадку приєднання бактеріальної флори. Оскільки вагітним жінкам протипоказані доксициклін та фторхінолони, то крім макролідів можна застосовувати амоксицилін у дозі 500 мг 3 рази на добу протягом 7 днів. При інфекції, викликаній 7. vaginalis, призначається метронідазол (500 мг 3 рази на день 10 днів). Як і при інших ЗПСШ, необхідно одночасно лікувати обох статевих партнерів. Пацієнтів потрібно проінформувати про необхідність статевого утримання протягом одного тижня після початку терапії, що забезпечить зникнення симптомів і адекватне лікування їх статевих партнерів.
Загальні підходи до лікування хронічних неспецифічних уретритів. При лікуванні хронічних неспецифічних уретритів прийом антибактеріальних засобів поєднують із прийомом препаратів, що потенціюють їх дію. Призначаються біостимулятори, протизапальні засоби, імуномодулятори, полівітаміни тощо. Місцеве лікування – інстиляції уретри, що протипоказано при гострому запальному процесі в уретрі. Контрольне обстеження після лікування: огляд, мікроскопія зішкрябів з уретри або бактеріологічне дослідження першої порції сечі через 7-10 діб.
Епідидиміт, орхіепідидиміт
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Урологія» автора Пасєчніков С.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Уретрит“ на сторінці 1. Приємного читання.
