Туберкульоз сечової і чоловічої статевої систем

Урологія

Туберкульоз – специфічне інфекційне захворювання, що зумовлене запаленням, викликаним мікобактерією туберкульозу (паличка Коха). Туберкульозному ураженню можуть піддаватися всі без винятку тканини й органи людини. Оскільки інфікування туберкульозом виникає повітряно-крапельним шляхом через легені, захворювання ділиться на легеневі та позалегеневі форми. До останніх відносять туберкульоз будь-яких локалізацій, за винятком легень, у тому числі й туберкульоз сечостатевої системи. Туберкульоз сечостатевої системи переважає в структурі захворюваності туберкульозом позалегеневих локалізацій. Справжня захворюваність на туберкульоз сечостатевої системи значно перевищує реєстровану, що пояснюється складністю діагностики, існуванням малосимптомних стертих форм.

Етіологія і патогенез. Збудник туберкульозу належить до порядку Actinomycetales, сімейства Mycobacteriaceae, роду Mycobacterium. Це поліморфні палички, що володіють стійкістю до кислот, лугів та спирту. Туберкульоз у людей частіше викликає вид М. tuberculosis. інфікування людей мікобактеріями бичачого виду (М. bovis) виникає в основному при вживанні в їжу сирого молока від хворих тварин. Змінність збудника туберкульозу встановлено давно, однак особливо актуальним це питання стало тепер, у зв'язку зі значним підвищенням резистентності до протитуберкульозного лікування, широким і тривалим застосуванням антибактеріальних препаратів. Змінність середовища паразитування веде до появи у мікобактерій пристосувальних реакцій, змін їх метаболізму, підвищення частоти мутацій та генетичних рекомбінацій, зростає роль селективних факторів. Особливе значення відводиться L-варіантам мікобактерій у зв'язку з можливістю їх тривалого персистування в організмі людини.

У мікобактерій туберкульозу спостерігається поява стійкості до всіх застосованих антибіотиків і хіміотерапевтичних препаратів. Можливі первинна лікарська стійкість культур, що існує у 3-15 % штамів, і вторинна її поява в процесі антибактеріальної терапії. Механізми виникнення резистентності різні і недостатньо вивчені. Можливе одночасне існування в організмі хворого як чутливих, так і стійких бактерій. Виникнення медикаментозної стійкості є однією з основних причин невдач терапії. Можливе навіть формування у мікобактерій медикаментозної резистентності, що веде до прогресування процесу.

Ураження туберкульозом органів сечостатевої системи є вторинним. Мікобактерії потрапляють до нирки, передміхурової залози чи придатка яєчка гематогенно з первинного вогнища, розташованого найчастіше в легенях. Найімовірнішим терміном інфікування нирки слід вважати період утворення "первісного комплексу" з подальшим латентним перебігом процесу, а не як ускладнення легеневого процесу, що поширився гематогенно.

Розвиток туберкульозного запалення в сечостатевих шляхах раніше від нирки неможливий. Привнесена з током крові туберкульозна інфекція може викликати перші специфічні зміни лише в органах з достатнім кровопостачанням, паренхіматозних, тобто – нирці, простаті, придатку яєчка. На сьогодні теорії лімфогенного, контактного розповсюдження туберкульозу відкинуто. А щодо уриногенного шляху інфікування, доказано, що специфічне ураження сечових шляхів може виникати лише за током сечі із хворої нирки, а висхідне інфікування контрлатеральної нирки з ураженого сечового міхура неможливе.

Туберкульоз нирок – процес однобічний, тобто виникає ураження лише однієї нирки.

І навіть якщо реєструються двобічні патологічні зміни, то з одного боку вони завжди виражені набагато більше, ніж з іншого.

Імунітет до туберкульозу набутий і формується у відповідь на проникнення в організм мікобактерій у процесі інфекції чи вакцинації. Він проявляється через 4-8 тижнів після проникнення мікробів.

Провідним загальним фактором патогенезу туберкульозу вважаються умови несприятливого впливу зовнішнього середовища, що знижує опірні сили організму і виводить туберкульоз у ряд соціальних захворювань. До таких умов відносять голод, тяжку фізичну працю, незадовільні побутові умови.

Найбільш значним патогенетичним фактором є порушення мікроциркуляції, що настають слідом за обструкцією бактеріальним емболом дрібних судин нирки. Прониклі при цьому у внутрішню зону мозкового шару нирки мікобактерії одержують сприятливі умови для фіксації в тканинах і розмноження. На відміну від первинних метастатичних уражень в кірковій зоні, що при ефективному функціонуванні імунокомпетентних систем піддаються рубцюванню, специфічні запальні інфільтрати в ділянці верхівок пірамід прогресують. Вказані зміни відповідають початковій формі нефротуберкульозу, яка визначається як туберкульоз ниркової паренхіми. Подальший розвиток специфічного запального процесу залежить від багатьох факторів, насамперед – патогенності мікобактерій, що потрапили в паренхіму.

Важливим етапом у розвитку специфічного запального ураження нирки є перехід туберкульозного процесу на сечові шляхи. Виникаючи первісно в підслизовому шарі миски і сечоводу, горбики вкриваються виразками і рубцюються. Стриктури сечоводу, бульозний набряк його слизової, педункуліт і періуретерит ведуть до порушення уродинаміки. В умовах підвищеного внутрішньомискового тиску складаються сприятливі умови для розповсюдження туберкульозної інфекції шляхом мисково-ниркових рефлюксів.

Туберкульоз сечового міхура завжди вторинний по відношенню до ураження нирки і сечоводу. Розповсюдження туберкульозної інфекти в підслизову зону стінки міхура здійснюється лімфогенним шляхом. У початкових стадіях туберкульозного ураження горбикові висипання локалізовані навколо вічка сечоводу на боці хворої нирки. В подальшому горбики вкриваються виразками. При розповсюдженні запального процесу виникають виразкові ураження верхньої і бокової стінок міхура, зменшується його місткість, що спочатку зумовлено хронічним гіпертонусом детрузора, а потім його склеротичним переродженням. Закономірним наслідком таких змін є виникнення двобічних міхурово-сечовідних рефлюксів, що ведуть до прогресування пієлонефриту і ниркової недостатності.

Патоморфологія. Туберкульоз, як і інші мікобактеріози, відноситься до групи гранулематозних хвороб, основним тканинним проявом є розвинення гранульоми. Туберкульозне запалення відноситься до хронічних форм і є тривалою тканинною реакцією на патогенний агент. Основною клітиною гранульоми є макрофаг. У гранульомі макрофаги, що накопичуються, трансформуються у епітеліоїдні клітини. Злиття останніх веде до появи гігантських багатоядерних клітин Пирогова – Лангханса з периферичним підковоподібним розташуванням ядер. До складу гранульоми входять також різного типу лімфоцити.

Відомі наступні патологоанатомічні форми гематогенного туберкульозу нирок: міліарний, вогнищевий, кавернозний туберкульоз, казеозний піонефроз і туберкульозний інфаркт. До рубрики "віддалені наслідки туберкульозу сечостатевих органів" відносять відмежовані туберкульозні вогнища, які втратили активність, кальцинати, стани після оперативних втручань, зміни, пов'язані з надмірним фіброзуванням і його наслідками, неспецифічні захворювання на тлі "вилікуваного" туберкульозу (пієлонефрит, сечокам'яна хвороба та ін.), проліферативні зміни епітелію сечових шляхів. До рідкісних форм туберкульозу нирок відносять їх міліарне ураження з надмірним фіброзуванням – туберкульозний нефрит.

Туберкульозне ураження сечоводу, що виявляється у половини хворих на кавернозний туберкульоз нирок, буває міліарним, інфільтративно-виразковим і казеозним. Залежно від залучення в процес стінки сечоводу можливе виділення ендо-, мезо-, пері- і пануретериту.

Ураження туберкульозом сечового міхура подібне до ураження сечоводу. Специфічне ураження сечоводу і сечового міхура може ускладнюватись і приєднанням вторинної інфекції, наслідком чого є розвиток незворотних склеротичних змін із порушенням функції органа. Так, стеноз сечоводу веде до стазу сечі в чашково-мисковій системі нирки, підвищення внутрішньомискового тиску і в результаті – атрофії ниркової паренхіми з розвиненням ниркової недостатності. Наслідком є загибель нирки від гідронефротичної трансформації, піонефрозу або нефросклерозу.

Туберкульоз чоловічих статевих органів зустрічається у вигляді міліарних, вогнищевих або вогнищево-деструктивних і норицевих форм.

Туберкульозний орхіт пов'язаний з ураженням придатка яєчка. Морфологічно, залежно від переважної локалізації туберкульозних гранульом, розрізняють інтраканалікулярний та інтерстиційний варіанти. Прогресування може призвести до тотального казеозного некрозу тканини яєчка, ураження його оболонок і тканин калитки, утворення нориць. В результаті туберкульозного запалення яєчка спостерігаються рубцеві зміни, що макроскопічно схожі з гумозним ураженням.

При туберкульозному епідидиміті орган потовщений і ущільнений, макроскопічно в його тканині виявляються сухі білувато-жовтуваті вогнища з типовою гістологічною характеристикою. Запальний процес при прогресуванні частіше переходить на оболонки яєчка (періорхіт), тканини калитки з формуванням нориць, розвиненням бородавчастого туберкульозу шкіри, сім'явиносну протоку.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Урологія» автора Пасєчніков С.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Туберкульоз сечової і чоловічої статевої систем“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Розділ 1. Клінічна анатомія і фізіологія органів сечової та чоловічої статевої систем

  • Внутрішня будова нирок

  • Кровопостачання нирок

  • Сегментарна будова нирок

  • Будова сечоводів

  • Іннервація

  • Будова сечового міхура

  • Сечовипускний канал, сечівник, urethra

  • Фізіологія органів сечової системи

  • Анатомічна будова органів чоловічої статевої системи

  • Синтопія передміхурової залози

  • Сім'явивідна протока, ductus deferens

  • Сім'яні міхурці, vesicula seminalis

  • Статевий член

  • Фізіологія органів чоловічої статевої системи

  • Яєчка

  • Розділ 2. Симптоми урологічних захворювань

  • Біль

  • Кількісні зміни сечі

  • Якісні зміни сечі

  • Патологічні зміни сперми та виділення із сечівника

  • Розділ 3. Методи дослідження урологічних хворих

  • Лабораторна діагностика

  • Дослідження крові

  • Променеві методи обстеження

  • Оглядова урографія

  • Екскреторна урографія

  • Ретроградна уретеропієлографія

  • Цистографія

  • Комп'ютерна томографія

  • Віртуальна ендоскопія

  • Позитронно-емісійна томографія (ПЕТ)

  • УЗД

  • Новітні різновиди УЗД

  • Інвазивна діагностика під контролем ультразвукового зображення

  • Апаратні та інструментальні методи обстеження

  • Ендоскопія в урологи

  • Уретроскопія

  • Цистоскопія

  • Фотодинамічна діагностика уротеліальних пухлин

  • Трансуретральна фіброуретеропієлоскопія

  • Розділ 4. Аномалії розвитку органів сечової та чоловічої статевої систем

  • Аномалії ниркових судин

  • Додаткова верхньополярна артерія

  • Аномалії ниркових вен

  • Аномалія величини нирки

  • Аномалії взаєморозташування (зрощення) нирок

  • Аномалії структури нирок Полікістоз нирок

  • Солітарна (проста) кіста нирки

  • Аномалії розвитку сечоводів

  • Уретероцеле

  • Діагностика

  • Аномалії розвитку сечового міхура

  • Дивертикул сечового міхура

  • Надмірність слизової оболонки сечоміхурового трикутника

  • Дисфункції сечового міхура

  • Аномалії розвитку сечівника

  • Природжені структури сечівника

  • Вроджені клапани сечівника

  • Епіспадія

  • Аномалії розвитку статевого члена

  • Аномалії розвитку органів калитки

  • Крипторхізм

  • Розділ 5. Інфекційно-запальні захворювання

  • Гострий пієлонефрит

  • Хронічний пієлонефрит

  • Піонефроз

  • Паранефрит

  • Цистит

  • Інтерстиціальний цистит

  • Простатит

  • Хронічний бактеріальний простатит

  • Хронічний абактеріальний, запальний простатит

  • Фізикальне обстеження

  • Альфа-адреноблокатори

  • Уретрит

  • Епідидиміт, орхіепідидиміт

  • Каверніт

  • Туберкульоз сечової і чоловічої статевої систем
  • Клінічна класифікація туберкульозу

  • Паразитарні захворювання сечової і чоловічої статевої систем

  • Сечостатевий шистосомоз (більгарціоз)

  • Філяріатоз

  • Розділ 6. Сечокам'яна хвороба (СКХ)

  • Епідеміологія

  • Фізикальне обстеження

  • Камені сечового міхура

  • Камені сечівника

  • Камені передміхурової залози

  • Метафілактика (протирецидивне лікування) СКХ

  • Розділ 7. Гідронефроз

  • Розділ 8. Травматичні пошкодження органів сечової і чоловічої статевої систем

  • Консервативне лікування

  • Оперативне лікування

  • Пошкодження сечоводів

  • Пошкодження сечового міхура

  • Ускладнення

  • Пошкодження сечівника

  • Пошкодження органів калитки

  • Пошкодження статевого члена

  • Розділ 9. Новоутворення органів сечової і чоловічої статевої систем

  • Пухлина Вільмса

  • Пухлини верхніх сечових шляхів

  • Рак сечового міхура

  • Патоморфологія

  • Поверхневий рак сечового міхура (без інвазії у м'язовий шар)

  • Методи деривації сечі після радикальної цистектомії

  • Доброякісна гіперплазія передміхурової залози

  • Рак передміхурової залози

  • Монотерапія аналогами гонадотропін-рилізинг-гормона

  • Пухлини яєчка

  • Рак статевого члена

  • Розділ 10. Гостра та хронічна ниркова недостатність

  • Консервативне лікування ГНН

  • Хірургічне лікування ГНН

  • Хронічна ниркова недостатність

  • Ураження систем і органів при ХНН

  • Трансплантація нирки

  • Розділ 11. Невідкладна допомога при урологічних захворюваннях

  • Гематурія

  • Гостра затримка сечовипускання

  • Анурія

  • Перекрут гідатид яєчка і його придатка

  • Перекрут яєчка

  • Розділ 12. Нефроптоз

  • Клінічна картина Скарги

  • Розділ 13. Нейрогенні розлади сечовипускання

  • Розділ 14. Інші урологічні захворювання

  • Нефрогенна артеріальна гіпертензія

  • Паренхіматозна нефрогенна артеріальна гіпертензія Етіологія і патогенез

  • Сечостатеві нориці у жінок

  • Диференційна діагностика СН

  • Водянка оболонок яєчка (гідроцеле)

  • Варикозне розширення вен сім'яного канатика (варикоцеле)

  • Розділ 15. Сучасні ендоскопічні методи лікування урологічних захворювань

  • Ендоскопічні методики лікування пухлин сечової системи та передміхурової залози

  • Ендоскопічні методи лікування стриктур сечової системи