Туберкульоз – специфічне інфекційне захворювання, що зумовлене запаленням, викликаним мікобактерією туберкульозу (паличка Коха). Туберкульозному ураженню можуть піддаватися всі без винятку тканини й органи людини. Оскільки інфікування туберкульозом виникає повітряно-крапельним шляхом через легені, захворювання ділиться на легеневі та позалегеневі форми. До останніх відносять туберкульоз будь-яких локалізацій, за винятком легень, у тому числі й туберкульоз сечостатевої системи. Туберкульоз сечостатевої системи переважає в структурі захворюваності туберкульозом позалегеневих локалізацій. Справжня захворюваність на туберкульоз сечостатевої системи значно перевищує реєстровану, що пояснюється складністю діагностики, існуванням малосимптомних стертих форм.
Етіологія і патогенез. Збудник туберкульозу належить до порядку Actinomycetales, сімейства Mycobacteriaceae, роду Mycobacterium. Це поліморфні палички, що володіють стійкістю до кислот, лугів та спирту. Туберкульоз у людей частіше викликає вид М. tuberculosis. інфікування людей мікобактеріями бичачого виду (М. bovis) виникає в основному при вживанні в їжу сирого молока від хворих тварин. Змінність збудника туберкульозу встановлено давно, однак особливо актуальним це питання стало тепер, у зв'язку зі значним підвищенням резистентності до протитуберкульозного лікування, широким і тривалим застосуванням антибактеріальних препаратів. Змінність середовища паразитування веде до появи у мікобактерій пристосувальних реакцій, змін їх метаболізму, підвищення частоти мутацій та генетичних рекомбінацій, зростає роль селективних факторів. Особливе значення відводиться L-варіантам мікобактерій у зв'язку з можливістю їх тривалого персистування в організмі людини.
У мікобактерій туберкульозу спостерігається поява стійкості до всіх застосованих антибіотиків і хіміотерапевтичних препаратів. Можливі первинна лікарська стійкість культур, що існує у 3-15 % штамів, і вторинна її поява в процесі антибактеріальної терапії. Механізми виникнення резистентності різні і недостатньо вивчені. Можливе одночасне існування в організмі хворого як чутливих, так і стійких бактерій. Виникнення медикаментозної стійкості є однією з основних причин невдач терапії. Можливе навіть формування у мікобактерій медикаментозної резистентності, що веде до прогресування процесу.
Ураження туберкульозом органів сечостатевої системи є вторинним. Мікобактерії потрапляють до нирки, передміхурової залози чи придатка яєчка гематогенно з первинного вогнища, розташованого найчастіше в легенях. Найімовірнішим терміном інфікування нирки слід вважати період утворення "первісного комплексу" з подальшим латентним перебігом процесу, а не як ускладнення легеневого процесу, що поширився гематогенно.
Розвиток туберкульозного запалення в сечостатевих шляхах раніше від нирки неможливий. Привнесена з током крові туберкульозна інфекція може викликати перші специфічні зміни лише в органах з достатнім кровопостачанням, паренхіматозних, тобто – нирці, простаті, придатку яєчка. На сьогодні теорії лімфогенного, контактного розповсюдження туберкульозу відкинуто. А щодо уриногенного шляху інфікування, доказано, що специфічне ураження сечових шляхів може виникати лише за током сечі із хворої нирки, а висхідне інфікування контрлатеральної нирки з ураженого сечового міхура неможливе.
Туберкульоз нирок – процес однобічний, тобто виникає ураження лише однієї нирки.
І навіть якщо реєструються двобічні патологічні зміни, то з одного боку вони завжди виражені набагато більше, ніж з іншого.
Імунітет до туберкульозу набутий і формується у відповідь на проникнення в організм мікобактерій у процесі інфекції чи вакцинації. Він проявляється через 4-8 тижнів після проникнення мікробів.
Провідним загальним фактором патогенезу туберкульозу вважаються умови несприятливого впливу зовнішнього середовища, що знижує опірні сили організму і виводить туберкульоз у ряд соціальних захворювань. До таких умов відносять голод, тяжку фізичну працю, незадовільні побутові умови.
Найбільш значним патогенетичним фактором є порушення мікроциркуляції, що настають слідом за обструкцією бактеріальним емболом дрібних судин нирки. Прониклі при цьому у внутрішню зону мозкового шару нирки мікобактерії одержують сприятливі умови для фіксації в тканинах і розмноження. На відміну від первинних метастатичних уражень в кірковій зоні, що при ефективному функціонуванні імунокомпетентних систем піддаються рубцюванню, специфічні запальні інфільтрати в ділянці верхівок пірамід прогресують. Вказані зміни відповідають початковій формі нефротуберкульозу, яка визначається як туберкульоз ниркової паренхіми. Подальший розвиток специфічного запального процесу залежить від багатьох факторів, насамперед – патогенності мікобактерій, що потрапили в паренхіму.
Важливим етапом у розвитку специфічного запального ураження нирки є перехід туберкульозного процесу на сечові шляхи. Виникаючи первісно в підслизовому шарі миски і сечоводу, горбики вкриваються виразками і рубцюються. Стриктури сечоводу, бульозний набряк його слизової, педункуліт і періуретерит ведуть до порушення уродинаміки. В умовах підвищеного внутрішньомискового тиску складаються сприятливі умови для розповсюдження туберкульозної інфекції шляхом мисково-ниркових рефлюксів.
Туберкульоз сечового міхура завжди вторинний по відношенню до ураження нирки і сечоводу. Розповсюдження туберкульозної інфекти в підслизову зону стінки міхура здійснюється лімфогенним шляхом. У початкових стадіях туберкульозного ураження горбикові висипання локалізовані навколо вічка сечоводу на боці хворої нирки. В подальшому горбики вкриваються виразками. При розповсюдженні запального процесу виникають виразкові ураження верхньої і бокової стінок міхура, зменшується його місткість, що спочатку зумовлено хронічним гіпертонусом детрузора, а потім його склеротичним переродженням. Закономірним наслідком таких змін є виникнення двобічних міхурово-сечовідних рефлюксів, що ведуть до прогресування пієлонефриту і ниркової недостатності.
Патоморфологія. Туберкульоз, як і інші мікобактеріози, відноситься до групи гранулематозних хвороб, основним тканинним проявом є розвинення гранульоми. Туберкульозне запалення відноситься до хронічних форм і є тривалою тканинною реакцією на патогенний агент. Основною клітиною гранульоми є макрофаг. У гранульомі макрофаги, що накопичуються, трансформуються у епітеліоїдні клітини. Злиття останніх веде до появи гігантських багатоядерних клітин Пирогова – Лангханса з периферичним підковоподібним розташуванням ядер. До складу гранульоми входять також різного типу лімфоцити.
Відомі наступні патологоанатомічні форми гематогенного туберкульозу нирок: міліарний, вогнищевий, кавернозний туберкульоз, казеозний піонефроз і туберкульозний інфаркт. До рубрики "віддалені наслідки туберкульозу сечостатевих органів" відносять відмежовані туберкульозні вогнища, які втратили активність, кальцинати, стани після оперативних втручань, зміни, пов'язані з надмірним фіброзуванням і його наслідками, неспецифічні захворювання на тлі "вилікуваного" туберкульозу (пієлонефрит, сечокам'яна хвороба та ін.), проліферативні зміни епітелію сечових шляхів. До рідкісних форм туберкульозу нирок відносять їх міліарне ураження з надмірним фіброзуванням – туберкульозний нефрит.
Туберкульозне ураження сечоводу, що виявляється у половини хворих на кавернозний туберкульоз нирок, буває міліарним, інфільтративно-виразковим і казеозним. Залежно від залучення в процес стінки сечоводу можливе виділення ендо-, мезо-, пері- і пануретериту.
Ураження туберкульозом сечового міхура подібне до ураження сечоводу. Специфічне ураження сечоводу і сечового міхура може ускладнюватись і приєднанням вторинної інфекції, наслідком чого є розвиток незворотних склеротичних змін із порушенням функції органа. Так, стеноз сечоводу веде до стазу сечі в чашково-мисковій системі нирки, підвищення внутрішньомискового тиску і в результаті – атрофії ниркової паренхіми з розвиненням ниркової недостатності. Наслідком є загибель нирки від гідронефротичної трансформації, піонефрозу або нефросклерозу.
Туберкульоз чоловічих статевих органів зустрічається у вигляді міліарних, вогнищевих або вогнищево-деструктивних і норицевих форм.
Туберкульозний орхіт пов'язаний з ураженням придатка яєчка. Морфологічно, залежно від переважної локалізації туберкульозних гранульом, розрізняють інтраканалікулярний та інтерстиційний варіанти. Прогресування може призвести до тотального казеозного некрозу тканини яєчка, ураження його оболонок і тканин калитки, утворення нориць. В результаті туберкульозного запалення яєчка спостерігаються рубцеві зміни, що макроскопічно схожі з гумозним ураженням.
При туберкульозному епідидиміті орган потовщений і ущільнений, макроскопічно в його тканині виявляються сухі білувато-жовтуваті вогнища з типовою гістологічною характеристикою. Запальний процес при прогресуванні частіше переходить на оболонки яєчка (періорхіт), тканини калитки з формуванням нориць, розвиненням бородавчастого туберкульозу шкіри, сім'явиносну протоку.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Урологія» автора Пасєчніков С.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Туберкульоз сечової і чоловічої статевої систем“ на сторінці 1. Приємного читання.
