Доброякісна гіперплазія передміхурової залози (ДГПЗ) та рак простати є двома захворюваннями одного органа, які притягують величезну увагу урологів усього світу. ДГПЗ є чи не найбільш розповсюдженим захворюванням чоловіків після 50 років. Вважається, що до 60-90 % чоловіків старше 60 років мають гістологічні ознаки ДГПЗ, а 25-50 %–дизуричні розлади, до яких використовують термін "симптоми нижніх сечових шляхів" (СНСШ). На сьогодні кожен чоловік віком 40 років має 30 % шанси перенести операцію на простаті (25 років тому –10%).
Основною зміною при ДГПЗ є анатомічне збільшення органа, що призводить насамперед до зменшення діаметру уретри та порушення відтоку сечі. В той же час далеко не всі клінічні прояви, які донедавна пов'язували з ДГПЗ, можна пояснити власне анатомічним її збільшенням, тому останнім часом за рекомендацією Європейської Асоціації урологів поняття СНСШ та ДГПЗ вважають різними захворюваннями. Одним із головних аргументів для такого перегляду став доведений факт відсутності достовірного зв'язку між виразністю СНСШ та розмірами простати. Термін "доброякісна гіперплазія простати" рекомендується використовувати насамперед як гістологічний діагноз, а СНСШ оцінюють як поліеті- ологічний стан, одним із чинників якого може бути ДГПЗ.
Етіологія та патогенез
Для більш ґрунтовного пояснення причин виникнення раку передміхурової залози (РПЗ) та ДГПЗ зупинимось на важливих анатомічних особливостях простати. Основи анатомічного поділу залози закладені Gil Vernet (1953), який встановив, що існує три головних частини передміхурової залози – краніальна, каудальна і транзиторна (перехідна). Зони простати (рис. 9.12):
Рис. 9.12. Зони простати (за Gil Vernet)
• 1. Каудальна (периферична) зона – 70 % простати. Бокові та задня частини органа.
• 2. Краніальна (центральна) зона – 25 %. Навколо сім'яних проток основа примикає до шийки сечового міхура, а верхівка – біля веромонтанум.
• 3. Транзиторна зона – 5-10 %. Навколо уретри. Спереду від неї – більша частина фібромускулярної строми.
Цей топографічний розподіл став підставою для встановлення принципових відмінностей в анатомічних та ембріологічних джерелах походження ДГПЗ та РПЗ. На сьогодні встановлено, що ДГПЗ виключно походить із транзиторної зони простати, у той час як 60-70 % РПЗ виникає у периферичній зоні, що пояснюється важливими ембріологічними особливостями цих новоутворень. Відповідно до G/7 Vernet, краніальна частина простати, шийка та трикутник сечового міхура походять з мезодерми, у той час як каудальна частина – з ектодерми. Саме цей факт зумовлює у подальшому регуляцію поділу клітин у цих зонах (що лежить у підгрунті будь-якого новоутворення) різними стимулами.
Основна регуляція росту простати здійснюється через статеві гормони – чоловічі та жіночі. Нагадаємо, що 90-95 % тестостерону виробляється в клітинах Лейдіга яєчок, інша частина – у наднирниках. Із циркулюючого тестостерону тільки 2-3 % є вільним, що здатний проходити в простатичні клітини та перетворюватись у дигідротестостерон, що у 2,5 раза активніший. У цьому перетворенні полягає найважливіша ендокринна функція простати. Порушення різних ланок цього процесу є головним чинником виникнення як РПЗ, так і ДГПЗ. Перетворення тестостерону відбувається під впливом ферменту 5-альфа-редуктази, активність якого є одним із найважливіших факторів, що контролює процеси поділу клітин.
Андрогени є важливим активатором поділу клітин передміхурової залози – як ендотелію, так і строми. Доведено, що наявність достатнього рівня чоловічих статевих гормонів є абсолютно необхідним фактором росту простати – як фізіологічного (при статевому дозріванні), так і патологічного, адже історичні дані свідчать про відсутність виникнення як ДГПЗ, так і раку простати у кастрованих в юності чоловіків. До речі, натепер це єдиний дієвий засіб профілактики виникнення пухлин простати. В той же час, прямої залежності концентрації тестостерону та появи пухлин простати немає.
Дослідженнями останніх років доведено, що у виникненні та рості ДГПЗ велике значення має порушення метаболізму андрогенів та накопичення дигідротестостерону в клітинах залози (так званий "чоловічий клімакс"), збільшення кількості цитоплазматичних рецепторів, зміна співвідношення андрогенів та естрогенів в організмі, порушення балансу внутрішньоклітинних ферментативних груп та ін.
За сучасними уявленнями щодо причин виникнення ДГПЗ великого значення набувають стромально-епітеліальні співвідношення та фактори росту, які їх регулюють. Уперше ще у 1925 р. Reischauer висловив припущення щодо розвитку ДГПЗ із періуретральних фібромускулярних вузлів. Основою для подальшого розвитку цього напрямку досліджень стало відкриття у 1970 р. факту неможливості поділу клітин епітелію без присутності клітин строми. Було доведено, що андрогени не виявляють прямого мітогенного ефекту на епітелій простати, як це вважалось раніше. У 1976 р. вперше було виділено фактори росту (ФР) із тканини раку простати, дещо пізніше було доведено існування аналогічних речовин при ДГПЗ, а також у нормальній простаті. Тоді ж Lawson уперше припустив розвиток ДГПЗ внаслідок стимуляції поділу фібробластів епітеліальним ФР.
На сьогодні найважливішими ФР, що безпосередньо контролюють ріст передміхурової залози, вважаються основний фібробластний фактор росту (ОФФР, або ФФР-2), кератиноцитний ФР (КФР), трансформуючі фактори росту В (ТФРВ) та епідермальний фактор росту (ЕФР).
ОФФР визначається у більшості тканин організму людини та інших тварин. Головною його функцією є активація фіброзного росту та ангіогенезу. Він бере участь у великій кількості фундаментальних біологічних процесів (ембріогенез органів, загоювання ран, розвиток пухлин). ОФФР у нормі зберігається у базальній мембрані клітин. У передміхуровій залозі він викликає проліферацію строми. КФР секретується фібробластами та стимулює поділ клітин епітелію простати. Доведено, що нейтралізація КФР під час морфогенезу статевої системи веде до порушення утворення секреторного апарату не тільки простати, а й сім'яних міхурців. Активність цього ФР безпосередньо залежить від вмісту андрогенів. ΤΦΡβ викликають інгібіцію проліферації як епітелію, так і строми, причому ΤΦΡβ є єдиним ФР, що гальмує поділ клітин фібробластів. Андрогени пригнічують продукцію цих ФР та їх тканинних рецепторів.
Робоча гіпотеза доброякісного збільшення простати має такий вигляд. Безпосередньо у залозі головними медіаторами, що впливають на цей процес, є КФР, ОФФР, ΤΦΡβ та у меншому ступені ЕФР. У нормальній простаті існує баланс між стимулюючим впливом на епітелій КФР та ЕФР, з одного боку, та пригнічуючим за рахунок ΤΦΡβ, з іншого. Аналогічно, вплив ОФФР на строму еквівалентний впливу на неї ΤΦΡβ. Зрушення рівноваги у бік збільшення синтезу клітин у першій рівності призводить до виникнення епітеліальної гіперплазії простати, а в другій – до стромальної гіперплазії. На центральному рівні синтез ФР регулюється насамперед андрогенами – тобто ФР є тим досі не знаним місцевим механізмом впровадження їх впливу безпосередньо на клітини простати. Андрогени напряму впливають на вироблення КФР та ΤΦΡβ, у той час як секреція ОФФР регулюється змінами концентрації ΤΦΡβ. Підтвердженням важливої ролі стромальної гіперплазії у виникненні ДГПЗ є зміна співвідношення строми, м'язів та епітелію при цьому захворюванні. Якщо в нормі співвідношення строма/епітелій дорівнює 2/1, то при ДГПЗ – 4-5/1.
Lawson запропонував гіпотезу, згідно з якою головним пусковим фактором появи ДГПЗ є мікротравматизація періуретрально розташованих клітин простати – як строми, так і епітелію (при сечовипусканні, еякуляції, інфекціях передміхурової залози). Це призводить до активного вивільнення ОФФР як частини процесу відновлення пошкодженої тканини, що у подальшому може викликати стромальну гіперплазію. Збільшення клітин строми веде до активації синтезу КФР та мітогенного ефекту на клітини епітелію.
Не можна не відзначити ще один важливий факт, відкритий відносно нещодавно. Зміни у простаті та порушення відтоку сечі від міхура ведуть до виражених вторинних змін у стінці сечового міхура, поява яких також здебільшого залежить від змін балансу ФР, що активують чи пригнічують мітоз. Головним механізмом запуску патологічного процесу вважаються мікротравми стінки міхура за рахунок перерозтягнення. Активація ОФФР та КФР сприяє появі грубих змін – значному збільшенню маси детрузора, зростанню кількості колагену у стінці, що викликає вторинні порушення кровопостачання та іннервації. Це призводить до погіршення скорочення детрузора, зменшення його пластичності, появи гіперчутливості. Доведено, що при ДГПЗ дизуричні явища, поява залишкової сечі, які раніше пов'язувались з анатомічними змінами простати, є здебільшого наслідком описаних вище змін детрузора.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Урологія» автора Пасєчніков С.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Доброякісна гіперплазія передміхурової залози“ на сторінці 1. Приємного читання.
