Сечостатевий шистосомоз – паразитарне захворювання, характерне для ряду тропічних країн Африки, Америки та Близького Сходу.
Етіологія і патогенез. Збудниками хвороби є трематоди сімейства Schistosomatidae (рис. 5.18). Проміжні господарі цих трематод – черевоногі молюски, остаточний господар – людина, ссавці і птахи. При попаданні яєць шистосоматид у воду з них виходять мірацидії, які проникають у тканини молюска, де відбувається їх подальший розвиток. Зараження людини відбувається під час купання у водоймах, де є церкарії. Шистосоматиди в результаті активного руху і лізису тканин проникають в судинне русло і мігрують у венозні сплетення шлунково-кишкового тракту або сечового міхура, де самки починають відкладати яйця, які через судинну стінку просуваються в підслизову оболонку сечового міхура і статевих органів. Таким чином утворюється шистосоматозний інфільтрат – більгарціома. Внаслідок скорочення сечового міхура яйця перфорують його слизову оболонку і з сечею виводяться назовні. Порушення трофі
Рис. 5.18. Яйце Schistosoma mansoni
ки слизової оболонки призводить до утворення виразок, при рубцюванні яких у процес втягуються сечоводи і розвиваються двобічний уретерогідронефроз та хронічна ниркова недостатність. Крім сечового міхура, мігруючі паразити можуть проникати по анастомозах венозних сплетень у передміхурову залозу, сім'яні міхурці, придаток яєчка, сім'явиносну протоку.
Клінічна картина. Через 10-15 хвилин у місці проникнення в шкіру церкаріїв виникає кропив'янка, а протягом доби з'являється транзиторний плямистий висип із сильним свербінням, що зберігається до 5 днів. Через 1-2 місяці після зараження шистосомами розвивається гострий шистосомоз, або лихоманка Катаяма. Хвороба характеризується раптовим початком, лихоманкою протягом 2 тижнів і більше, сухим кашлем, появою уртикарного висипу, гепатомегалією, спленомегалією, гематурією, дізурією, лейкоцитозом, еозинофілією, збільшенням швидкості осідання еритроцитів.
Діагностика. Абсолютною ознакою захворювання є виявлення у сечі яєць шистосом. Важливу роль відіграє цистоскопія, при якій виявляються шистосомозні горбики, які мають вигляд напівсферичних прозорих утворень жовтого кольору без ознак запалення навколишньої слизової оболонки. У пізніших стадіях захворювання виявляються шистосомозні інфільтрати (гіперемовані неправильної форми утворення в слизовій оболонці сечового міхура) і виразки сечового міхура. При хронічній інвазії слизова оболонка сечового міхура блідо-жовта, з бідним судинним малюнком і наявністю "піщаних" плям: це просвічують через тонку слизову оболонку кальцифіковані яйця гельмінтів.
На оглядовій урограмі спостерігаються контури ділянок звапнення, їх інтенсивність залежить від ступеня концентрації відкладених яєць та фіброзу стінки сечового міхура.
Діагноз підтверджується методом непрямої імунофлуоресценції з антигенами шистосом.
Лікування – консервативне (препаратами тривалентної сурми й тіоксантонових сполук). Курс лікування – 12 внутрішньовенних ін'єкцій 1 % розчину антимонілу – натрію тартрату через день протягом 4 тижнів. Оперативне лікування – при звуженнях сечоводу (уретероцистонеоанастомоз).
Прогноз сприятливий при своєчасній специфічній терапії.
Профілактика полягає у повній забороні купання в природних водоймах тропічних країн, кип'ятінні питної води.
Філяріатоз
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Урологія» автора Пасєчніков С.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сечостатевий шистосомоз (більгарціоз)“ на сторінці 1. Приємного читання.
