Паренхіматозна форма нефрогенної гіпертензії розвивається внаслідок захворювань, які втягують у процес ниркову паренхіму. Причинами розвитку паренхіматозної нефрогенної артеріальної гіпертензії можуть бути: хронічний пієлонефрит, гломерулонефрит, нефролітіаз, гідронефроз, полікістоз і кісти нирок, пухлина нирки, туберкульоз нирки, губчаста нирка. В патогенезі даного захворювання виділяють декілька механізмів, головними з яких являються порушення водно-електролітного балансу, активація пресорних гормональних систем, пригнічення депресорних.
Зниження маси діючих нефронів в результаті ураження паренхіми нирок тим чи іншим патологічним процесом призводить до затримки натрію і посиленої його реабсорбції, що призводить, у свою чергу, до гіпергідратації, гіперволемії, підвищення серцевого викиду і розвитку артеріальної гіпертензії. Ураження внутрішньониркових судин внаслідок склеротичних змін паренхіми при хронічному пієлонефриті або набряку інтерстиціальної тканини внаслідок запального процесу може стати пусковим моментом активації пресорних гормональних систем, у першу чергу – ренін-ангіотензин-альдостеронової системи.
Клінічна картина
Симптоматика артеріальної гіпертонії в результаті хронічного пієлонефриту складається із симптомів пієлонефриту і підвищеного артеріального тиску. В той же час майже у 30 % хворих хронічний пієлонефрит проявляється тільки гіпертонією, яку нерідко виявляють випадково. По мірі розвитку захворювання гіпертонія стає стійкою, з високими показниками діастолічного тиску і не піддається консервативній терапії. Лише деякі хворі скаржаться на головний біль, спрагу, субфебрильну температуру тіла, поліурію.
Діагностика
Діагностика грунтується на визначенні етіологічного зв'язку ниркового захворювання і артеріальної гіпертензії. Для діагностики хронічного пієлонефриту, при певних даних анамнезу, важливе значення мають аналізи сечі, виявлення піурії. Зниження артеріального тиску на фоні ефективної терапії ниркового захворювання свідчить про зв'язок останнього і гіпертензії.
Диференціальна діагностика
Диференціальну діагностику паренхіматозної форми нефрогенної артеріальної гіпертонії проводять з гіпертонічною хворобою, різними видами симптоматичної артеріальної гіпертонії. Діагностика грунтується на тих самих тестах, що й при вазоренальній гіпертонії.
Допоміжне значення в діагностиці паренхіматозної форми нефрогенної артеріальної гіпертонії мають тести Говарда і Раппопорта, а також ангіотензиновий тест визначення рівня альдостерону і катехоламіну в сечі, аортографія тощо.
Лікування
Лікування паренхіматозної форми нефрогенної гіпертонії в початковій стадії захворювання складається з призначення гіпотензивних препаратів і обов'язкового лікування ниркового захворювання. При стійкій гіпертонії на фоні однобічного хронічного пієлонефриту і зморщеній нирці показана нефректомія. При двобічному хронічному пієлонефриті процес зморщення в одній із нирок відбувається інтенсивніше. Тому при злоякісній артеріальній гіпертензії теж доцільна нефректомія, якщо друга нирка може забезпечити гомеостаз. При задавнених формах потрібна двостороння нефректомія з подальшою пересадкою донорської нирки.
Одночасне застосування кортикостероїдів, антибактеріальних і гіпотензивних засобів при хронічному пієлонефриті сприяє інактивації запального процесу і знижує ймовірність розвитку гіпертензії. Використання діуретичних засобів – спіронолактон – блокують внутрішньоклітинні рецептори альдостерону. Для зниження тиску призначають резерпін, гідрохлортіазид, гуанстадин та ін.
В комплексному лікуванні важливе місце належить блокаторам β-адренергічних рецепторів. Вони пригнічують активність клітин юкстагломерулярного апарату, особливо тоді, коли в патогенезі підтримки артеріального тиску бере участь ренін-ангіотензин-альдостеронова система. Найвищу симпатоміметичну активність має піндолол, а мембраностабілізуючий ефект – пропранолол. Бета-адреноблокатори протипоказані при атріовентрикулярній блокаді, бронхіальній астмі, виражених стадіях недостатності кровообігу. Оптимальна доза пропранололу становить 60-100 мг на добу. Його приймають протягом багатьох років.
Бета-блокатори в комплексі з салуретиками тіазидового ряду сприятливо діють на ниркову гемодинаміку. Доповнюючи один одного, вони впливають на різні ланцюги артеріальної гіпертензії. Рання діагностика гострого і хронічного пієлонефриту може забезпечити ефективне і раціональне лікування, а отже, профілактику гіпертензії.
Прогноз
Після нефректомії, виконаної до розвитку необоротних змін у протилежній нирці, а також при односторонньому хронічному пієлонефриті, що зумовив артеріальну гіпертензію, прогноз сприятливий. У разі двостороннього ураження нирок – прогноз несприятливий.
Сечостатеві нориці у жінок
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Урологія» автора Пасєчніков С.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Паренхіматозна нефрогенна артеріальна гіпертензія Етіологія і патогенез“ на сторінці 1. Приємного читання.
