Дивертикул сечового міхура – це сліпе мішкоподібне випинання стінки сечового міхура. Анатомічно дивертикул має шийку, тіло та дно.
Етіологія і патогенез. Істинні дивертикули відносяться до аномалій розвитку сечової системи, але чинники цього захворювання і досі не встановлені.
Стінка істинного дивертикулу складається з усіх шарів сечового міхура, а хибний дивертикул – тільки зі слизової та підслизової оболонок, які випинаються через дефект міхурових м'язів, тому у хибного дивертикулу відсутнє сфінктероподібне утворення, що має місце у первинного дивертикулу. Істинні дивертикули зазвичай є поодинокими, рідко трапляються два-три дивертикули; хибні, як правило, – множинні.
Істинні дивертикули зустрічаються в різних ділянках сечового міхура, але частіше на задній та задньобічній стінці. Нерідко вони розташовані біля вічка сечоводу, а інколи вічка сечоводів знаходяться безпосередньо в дивертикулі. Істинні дивертикули на відміну від хибних з'єднуються з сечовим міхуром довгою шийкою, що пояснюється наявністю сфінктероподібного утворення з м'язового шару сечового міхура.
Розміри дивертикулів залежать від ступеня порушення уродинаміки в нижньому сечовому тракті та морфологічних змін в його стінці.
Хибні дивертикули, як правило, розвиваються в результаті тривалого підвищення інтралюмінального тиску в сечовому міхурі внаслідок утрудненого сечовипускання (інфравезикальна обструкція), наприклад, при доброякісній гіперплазії передміхурової залози, звуженнях сечівника та з інших причин, які порушують уродинаміку нижніх сечових шляхів.
| а) первинний, або істинний (вроджений), що розвивається внаслідок аномалії розвитку сечової системи (рис. 4.19); |
| б) вторинний (набутий), який є ускладненням інфравезикальної обструкції (рис. 4.20): • неускладнений; • ускладнений. |
Клінічна картина. Клінічний перебіг дивертикулу сечового міхура залежить від тривалості захворювання, етіологічних чинників, локалізації та наявності ускладнень: інфекції, конкрементів, пухлин. Клінічна картина при цьому захворюванні різноманітна і в більшості випадків асимптоматична. Це, у свою чергу, зумовлює пізню його діагностику. Дивертикули можуть тривалий час залишатися невиявленими.
Больові прояви виникають, як правило, у хворих з ускладненнями основного захворювання. Локалізація їх залежить від розташування дивертикулу в сечовому міхурі. У деяких випадках дивертикули, що розташовані безпосередньо біля вічка сечоводу, здатні порушувати уродинаміку верхніх сечових шляхів за рахунок уростазу або рефлюксу. В ділянці нирки вони бувають тупими, постійними, розпираючими.
При великих розмірах первинних дивертикулів відзначається порушення сечовипускання: струмінь сечі стає слабким, частина сечі замість того, щоб виводитись назовні, потрапляє у дивертикул, а після завершення сечовипускання вміст розтягненого дивертикулу повертається у сечовий міхур, виникає новий позив і повторне спорожнення сечового міхура (багатоетапне сечовипускання). В умовах застою сечі в дивертикулі нерідко утворюються конкременти, а інколи і пухлини, що може зумовлювати гематурію та запальний процес слизової. Приєднання інфекції інколи зумовлює піурію та лихоманку. Транзиторна або постійна піурія є ознакою інфікованого дивертикулу сечового міхура. Наявність інфекції в сечових шляхах значно змінює клінічну картину захворювання та вибір лікувальної тактики.
Рис. 4.19. Істинні дивертикули сечового міхура. Висхідна цистограма
Рис. 4.20. Множинні набуті дивертикули сечового міхура. Висхідна цистограма
Діагностика. Діагностичні заходи у хворих з дивертикулом сечового міхура повинні передбачати вивчення анатомо-функціонального стану нижніх та верхніх сечових шляхів, наявність ускладнень захворювання. Ультразвукове дослідження інформативне у випадках, коли розміри дивертикулу перевищують 0,5 см. З його допомогою визначають: наявність дивертикулу, локалізацію, розміри, товщину стінки сечового міхура й дивертикулу та його вміст. Вивчення анатомії верхніх сечових шляхів передбачає виявлення ускладнень, які найчастіше пов'язані з уростазом або міхурово-сечовідним рефлюксом. Враховуючи те, що дивертикули сечового міхура найчастіше розташовані на боковій та задній стінці міхура, ультразвукове сканування бажано виконувати з використанням ректального датчика.
Рентгенологічні методи дослідження передбачають встановити анатомо-функціональні зміни в сечовому тракті, наявність рентгеноконтрастних конкрементів та залишку сечі після сечовипускання.
Оглядова урографія передбачає визначити тіні конкрементів та зміни у м'язово- кістковому апараті.
Екскреторна (інфузійна) урографія дає можливість отримання об'єктивної інформації про стан секреторно-видільної функції нирки, уродинаміку та анатомічні особливості верхніх сечових шляхів.
Цистоскопія використовується у всіх жінок з підозрою на дивертикул сечового міхура. У чоловіків даний метод обстеження використовується за особливими показаннями. Це пов'язано з інвазивністю дослідження та ймовірністю інфікування нижніх сечових шляхів. Хворим чоловікам з інфравезикальною обструкцією цистоскопія протипоказана. При цистоскопічному обстеженні сечового міхура можна побачити вхід у дивертикул у вигляді темного отвору, навколо якого є складчаста слизова оболонка. Ця складчастість, а також періодичне замикання шийки відрізняють істинний дивертикул від хибного. При первинному дивертикулі можливо спостерігати скорочення його "сфінктера". Цистоскопія при використанні сучасних ендоскопів дозволяє провести ревізію слизової оболонки дивертикулу, а при необхідності й біопсію патологічної ділянки.
Чітке уявлення про форму і розмір дивертикулу можна одержати лише за допомогою комплексного вивчення нижніх сечових шляхів.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Урологія» автора Пасєчніков С.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Дивертикул сечового міхура“ на сторінці 1. Приємного читання.
