Діагностика. Діагноз гострого пієлонефриту при наявності типових симптомів (біль у попереку, підвищення температури тіла, зміни в сечі) не викликає труднощів. При лабораторному дослідженні крові відзначається лейкоцитоз, зсув лейкоцитарної формули вліво, підвищення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), токсична зернистість нейтрофілів, можливе помірне зниження рівня гемоглобіну. Для загального аналізу сечі характерні лейкоцитурія, бактеріурія, помірна протеїнурія, еритроцитурія. Більш ранньою лабораторною ознакою первинного гострого пієлонефриту виступає бактеріурія, яка перевищує 105 КУО/мл. Для практичних цілей має значення кількість колоній патогенних штамів мікроорганізмів 103 КУО/мл і вище.
Диференційну діагностику гострого пієлонефриту проводять з гострими респіраторними захворюваннями, включаючи пневмонію, гострими інфекційно-запальними захворюваннями органів черевної порожнини та іншими захворюваннями, що супроводжуються ССЗВ. Найважчою є диференційна діагностика на початку розвитку гострого неускладненого пієлонефриту, коли ще відсутній біль у попереку, а наявні лише ознаки ССЗВ.
Найважливіші лабораторні ознаки гострого пієлонефриту (бактеріурія, лейкоцитурія) в першу добу захворювання також можуть не спостерігатись, тому необхідно проводити повторні дослідження сечі. Дозволяють запідозрити гострий пієлонефрит перенесені захворювання нирок та сечових шляхів в анамнезі та наявність болю в проекції нирки, який буває найбільш вираженим при обструкції сечових шляхів та гнійних формах захворювання.
| Діагноз "сепсис" виставляється за умов наявності доведеної або передбачуваної інфекції та не менше ніж двох клініко-лабораторних проявів ССЗВ: |
| а) температура тіла нижче 36 або вище 38 °С; |
| b) частота пульсу більше ніж 90 ударів за хвилину; |
| с) частота дихання більше ніж 20 за хвилину або гіпервентиляція, на що вказує РаСO2 нижче ніж 32 мм рт. ст.; |
| d) кількість лейкоцитів менше ніж 4 ×109/л чи більше ніж 12×109/л або наявність більше ніж 10 % незрілих поліморфноядерних лейкоцитів. |
При гострій пневмонії відзначаються постійне підвищення температури тіла, дихальні порушення, характерні фізикальні та рентгенологічні ознаки.
Для гострого холециститу характерні біль у правому підребер'ї, що поширюється під лопатку, плече, а також симптоми подразнення очеревини. У разі гострого апендициту біль спочатку виникає в надчеревній ділянці, потім локалізується в правій здухвинній ділянці. З'являються симптоми подразнення очеревини. Температура тіла при гострому апендициті підвищується поступово і стійко тримається на високих цифрах, тоді як при гострому пієлонефриті – підвищується надвечір, супроводжується ознобом, пітливістю та знижується вранці до субнормальних величин (гектичний характер).
Перехід інфекційно-запального процесу у гнійну стадію супроводжується наростанням анемії, збільшенням лейкоцитозу та зсувом лейкоцитарної формули вліво, підвищенням ШОЕ, тенденцією до гіперкоагуляції та гіпопротеїнемії. Гострий ускладнений (обструктивний) пієлонефрит при залученні у патологічний процес обох нирок часто супроводжується підвищенням рівня азотистих шлаків. При цьому достовірні відмінності більшості показників крові дозволяють діагностувати перехід інфекційно-запального процесу в гнійну стадію, тоді як розмежування окремих клініко-морфологічних форм гострого гнійного пієлонефриту проводиться за допомогою методів візуалізації.
Ультразвукове дослідження (УЗД) дозволяє візуалізувати патологічні зміни у нирці та сечових шляхах, провести розмежування первинного та вторинного пієлонефриту, діагностувати перехід інфекційно-запального процесу в гнійну стадію. Для неускладненого гострого серозного пієлонефриту характерним є збільшення нирки, помірне обмеження дихальної рухливості, збільшення товщини паренхіми нирки, дифузне зниження її ехогенності, зменшення площі та зниження ехогенності ниркового синуса. В ряді спостережень навколо нирки відзначається ореол розрядження, зумовлений набряком навколониркової клітковини. Для обструктивної форми ускладненого пієлонефриту характерне більш виражене збільшення нирки, розширення її порожнинної системи та сечоводу. У більшості випадків ультрасонографія дозволяє встановити причину порушення відтоку сечі, виявити конкременти, у тому числі – рентгеннеконтрастні.
Ультразвукові ознаки прогресування інфекційно-запального процесу включають подальше збільшення товщини паренхіми, зниження її ехогенності, розмитість краєутворюючої тіні центрального ехокомплексу та зменшення дихальної рухливості нирки. Апостематозний нефрит (фокальний бактеріальний нефрит) проявляється збільшенням розмірів нирки, загальним потовщенням та дифузною неоднорідністю паренхіми, іноді у вигляді великої кількості дрібних гіпоехогенних зон, які згодом зливаються між собою з утворенням вогнищ зниженої ехогенності, з нерівними, нечіткими контурами. Карбункул нирки (мультифокальний бактеріальний нефрит) візуалізується як локальне неоднорідне, гіпоехогенне потовщення паренхіми без чітких контурів, що деформує зовнішній контур нирки (рис. 5.2).
Абсцес нирки візуалізується як більш гомогенне гіпоехогенне утворення з гіперехогенною піогенною капсулою нерівномірної товщини.
Ультразвукова доплерографія у режимі енергетичного доплеру (ЕД) та кольорового доплерівського картування (КДК) доповнює можливості ультразвукової діагностики, дозволяючи простежити динаміку патологічного процесу, а також провести диференціювання абсцесу та пухлини нирки. Розвиток деструкції та нагноєння супроводжується посту-
Рис. 5.2. Ультрасонограми нирки у режимі “сірої шкали": а – гострий мультифокальний бактеріальний нефрит (неоднорідне гіпоехогенне об'ємне утворення без чітких контурів; б – абсцес нирки (гомогенне гіпоехогенне утворення з формуванням гіперехогенної капсули нерівної товщини)
Рис. 5.3. Ультразвукова доплерографія нирки у режимі ЕД: а – гострий мультифокальний бактеріальний нефрит (різке збіднення судинного малюнка у ділянці запального вогнища); б – абсцес нирки (анехогенне утворення, відсутність судинного малюнка в ділянці запального вогнища, перифокальне посилення кровотоку у ділянці формування піогенної капсули)
Рис. 5.4. Ультрасонограми нирки: а – у режимі “сірої шкали" – рак нирки (неоднорідне об'ємне утворення без чітких контурів); б – у режимі КДК – рак нирки (ознаки неоангіогенезу у вигляді множинних кольорових сигналів у ділянці об'ємного утворення)
Рис. 5.5. МРТ нирки: а – абсцес нирки (гіпоінтенсивне вогнище на серії Т1-зважених сканів); б – рак нирки (гіпоінтенсивне вогнище з вираженою "псевдокапсулою" на серії Т1-зважених сканів)
ловим збідненням судинного малюнка у запальному вогнищі аж до його відсутності. Для формування абсцесу характерне перифокальне посилення кровотоку в зоні утворення піогенної капсули (рис. 5.3).
Пухлина нирки візуалізується як об'ємне утворення з посиленим судинним малюнком у вигляді "озер" та "калюжок", навколо якого відзначається деформація та обрив судинного малюнка (рис. 5.4).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Урологія» автора Пасєчніков С.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Гострий пієлонефрит“ на сторінці 2. Приємного читання.
