• 3. Аналіз сечі рекомендується для виключення інших причин СНСШ (наприклад, сечова інфекція, рак сечового міхура). Найчастішими змінами можуть бути ознаки сечової інфекції (лейкоцитурія, бактеріурія, протеїнурія тощо).
• 4. Рентгенологічне обстеження (екскреторна урографія, цистографія, КТ) та МРТ – не рекомендовані при ДГПЗ і проводяться тільки за показаннями. До них відносяться наявність розширення верхніх сечових шляхів або інші ознаки патологічного стану верхніх чи нижніх сечових шляхів. При цьому ми визначаємо особливості будови та функціонування верхніх сечових шляхів, наявність їх розширення, зменшення функціональної здатності, наявність іншої патології (сечокам'яна хвороба, пухлини тощо). Ці зміни також характеризують ступінь порушення уродинаміки.
• 5. Ендоскопічне дослідження (цисто-, уретроскопія) – також не є рекомендованим при ДГПЗ і проводиться тільки за показаннями (рис. 9.15). До них належать підозра на іншу патологію сечового міхура чи уретри, яку неможливо діагностувати неінвазивними методами (наприклад, рентгеннеконтрастні камені, невеликі пухлини, стриктура уретри), або макрогематурія, з метою діагностики її джерела.
Рис. 9.14. Схема шляхів виділення ПСА в нормі (чорні стрілки), а також при патологічних станах (білі стрілки)
Рис. 9.15. Вигляд збільшених бокових часток простати (зверху) та сім'яного горбика (внизу по центру) при ДГПЗ
Біопсія простати виконується тільки за наявності підозри на існування РПЗ. Детальна інформація надана у відповідній главі.
Лікування
Для лікування цього захворювання використовували різноманітні методи, більшість з яких має тільки історичний інтерес. Традиційно існувало активне протистояння між хірургічною та консервативною тактиками лікування цієї патологи. Із широким впровадженням у практику трансуретральної резекції простати у 80-х роках перевага оперативних методів стала вражаючою. Це було зумовлено двома головними факторами. По-перше, зменшенням смертності та ускладнень оперативного лікування порівняно з традиційною простатектомією. По-друге, наявність великої кількості препаратів для консервативного лікування ДГПЗ, ефективність яких не була об'єктивно досліджена, значно підірвала довіру до неоперативних методів взагалі. Рішення про стандартизацію клінічних випробувань нових препаратів та поява фундаментальних досліджень з етіології та патогенезу ДГПЗ сприяли розробці нових методів консервативного лікування, що призвело до значних зрушень у співвідношенні між частотою оперативного та консервативного лікування хворих на ДГПЗ. Якщо в країнах з розвинутою економікою у 1985 р. до ЗО % хворих підлягали ТУРП і тільки близько 3 % лікувались консервативно, то у 1995 р. кількість операцій знизилася до 7 %, а консервативними методами лікувалося вже близько ЗО % хворих, і цей відсоток продовжує зростати.
Консервативне лікування
На сьогодні методи консервативного лікування є головними.
Тактика активного спостереження використовується у чоловіків зі слабо вираженими симптомами, які не мають впливу або мають незначний вплив на якість життя. Окрім періодичних контрольних оглядів (як правило, раз на 6 місяців) з оцінкою ІР55, УФМ та рівня залишкової сечі хворим рекомендують корекцію стилю життя. При цьому чоловіків обов'язково інформують про РПЗ. Поради відносно стилю життя включають виключення або помірне вживання кофеїну, алкоголю та штучних напоїв, які мають діуретичну та іритативну дії на слизові оболонки, відміну медичних препаратів, що мають сечогінний ефект, або їх заміну на інші, без такого ефекту, профілактику та лікування запорів і сечової інфекції.
Із консервативних методів лікування ДГПЗ ще 5-10 років тому абсолютно переважаючим було використання тваринних чи рослинних екстрактів. Наявність великої кількості препаратів ставила під сумнів реальну ефективність кожного з них. Саме це було головною причиною впровадження в практику стандартів обстежень, що підтверджують або спростовують ефективність того чи іншого препарату. Таким стандартом зараз визнається тільки багатоцентрове рандомізоване дослідження, проведене подвійним сліпим методом із плацебо-контролем. Ґрунтовні дослідження по більшості з цих препаратів не проводились, немає також доведених даних про можливі шляхи впливу їх на патологічні процеси при ДГПЗ. Спостереження, що існують, стосуються невеликих контингентів хворих та проведені без дотримання сучасних вимог. Усе це не дозволяє вважати їх ефективним методом лікування ДГПЗ, тим більше, що і при використанні плацебо до третини усіх хворих відзначають покращення акту сечовипускання, яке згодом минає.
Натепер головними напрямками консервативного лікування ДГПЗ з доведеною ефективністю є:
1. Альфа-адреноблокатори (АБ) – є препаратами вибору для пацієнтів з помірними та вираженими СНСШ. Принцип їх використання при ДГПЗ полягає у тому, що збільшення тонусу сфінктера сечового міхура має велике значення у виникненні дизуричних розладів незалежно від величини простати (динамічна обструкція). Головну роль у функціонуванні сфінктера відіграють альфа-адренорецептори – при їх активації тонус сфінктера збільшується (приміром, у фазі наповнення сечового міхура), а при блокуванні – зменшується. Тому при ДГПЗ використовуються альфа-адреноблокатори, які в першу чергу приводять до зменшення динамічної обструкції. Клінічно доведено статистично вірогідний вплив їх на покращення дизуричної симптоматики та показників уродинаміки нижніх сечових шляхів у цього контингенту хворих.
Головним фактором, який певним чином обмежує вживання цих препаратів, є одночасний вплив на судинні адренорецептори, що веде до зниження AT, особливо ортостатичного. Така ситуація стимулювала розробку препаратів селективної дії, що впливають передусім на рецептори шийки сечового міхура. Проведені дослідження показали, що в ній присутні в першу чергу альфа-1А-адренорецептори, яких практично немає в судинах. Тому розробка блокаторів даного підтипу адренорецепторів повинна була зменшити ризик указаних ускладнень.
Першим препаратом нового покоління став тамсулозин. Він впливає переважно на альфа-А1-адренорецептори. За рахунок цього у препарату практично відсутній вплив на AT.
З інших АБ використовуються доксазозин, альфузозин, теразозин, празозин. Ефективність усіх перелічених АБ приблизно однакова, але профіль сторонніх дій найкращий у тамсулозину та альфузозину. АБ зменшують динамічний компонент простатичної обструкції та іритативну симптоматику у 20-40 % хворих, покращуючи на 16-30 % швидкість відтоку сечі у порівнянні з плацебо.
Ефект при застосуванні АБ спостерігається через 1 -2 доби, тривалість початкового курсу лікування – не менше 1 місяця. Подальше використання АБ (постійне чи курсове) вирішується при повторних оглядах лікаря.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Урологія» автора Пасєчніков С.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Доброякісна гіперплазія передміхурової залози“ на сторінці 4. Приємного читання.
