Дослідження сечі – основний лабораторний метод діагностики уротуберкульозу. Класичною ознакою уротуберкульозу прийнято вважати стійку кислу реакцію сечі, протеїнурію, лейкоцитурію, еритроцитурію.
Раніше однією з класичних ознак нефротуберкульозу вважалась асептична турів". В останні роки зростає питома вага неспецифічної сечової інфекції при нефротуберкульозі.
Бактеріологічна діагностика уротуберкульозу
Оскільки найбільш достовірним і раннім симптомом туберкульозу нирки є наявність туберкульозної мікобактеріурії, для діагностики цього захворювання надзвичайно важливі пошуки в сечі збудника туберкульозу.
На сьогодні концепція "фізіологічної" туберкульозної бактеріурії остаточно відкинута. Частота висівання мікобактерій туберкульозу при доведеному нефротуберкульозі варіює від 26 % до 73 % випадків. Присутність збудника туберкульозу в сечі, не будучи найчастішою ознакою нефротуберкульозу, може вважатися найбільш специфічним, раннім і достовірним його проявом. Виявлення збудника туберкульозу в сечі є підставою для встановлення діагнозу навіть за відсутності рентгенологічних і лабораторних даних, що вказують на специфічне запальне ураження сечових органів.
Мікобактерії туберкульозу в сечі визначають шляхом бактеріоскопії (мікроскопії осаду), бактеріологічного дослідження і біологічної проби.
Діагностична ефективність бактеріоскопічного дослідження невелика. Головною перевагою культурального методу виявлення мікобактерій туберкульозу є його висока чутливість – до 73 %. Істотною вадою культурального методу є те, що тривалість проростання культур складає від 15 до 53 днів, а для визначення медикаментозної чутливості потрібно ще 1,5-2 місяці. Біологічна проба – введення нативної сечі морській свинці з метою зараження її туберкульозом і подальшим його виявленням – останнім часом застосовується все рідше через відсутність істотних переваг перед культуральним методом.
В останні роки з'явились якісно нові способи діагностики туберкульозу – на молекулярному рівні. Такими стали ампліфікаційні методи виявлення ДНК і РНК мікобактерії туберкульозу в біологічних субстратах. Найбільш поширеною в клінічній практиці є полімеразна ланцюгова реакція (діагностична чутливість і специфічність оцінюються в 90-100 %).
Туберкулінодіагностика. Шкірні туберкулінові проби є класичним прикладом виявлення підвищеної чутливості уповільненого типу і широко застосовуються в комплексній діагностиці уротуберкульозу (внутрішньошкірна проба Манту). Велике значення для діагностики уротуберкульозу мають туберкулінопровокаційні тести, основані на оцінці шкірної, загальної і вогнищевої реакції після парентерального введення туберкуліну.
Патоморфологічні дослідження. Виявлення в досліджуваних тканинах нирки, сечових шляхів чи статевих органів гістологічних змін, що відповідають картині уротуберкульозу, є однією з найдостовірніших діагностичних ознак.
Ендоскопічні методи дослідження. До цієї групи входять цистоскопія, хромоцистоскопія, катетеризація сечоводу для дослідження сечі, одержаної з ниркової миски, чи для
Рис. 5.12. Екскреторна урограма. Кавернозний туберкульоз лівої нирки. Туберкульозний мікроцист
Рис. 5.13. Екскреторна урограма. Полікавернозний туберкульоз єдиної функціонуючої правої нирки. Стриктури середньої та нижньої третин сечоводу
виконання ретроградної уретеропієлографії, ендовезикальна біопсія сечового міхура, уретеро- і пієлоскопія, під час яких є можливість виконувати діагностичні та лікувальні маніпуляції (біопсія, літотрипсія, стриктуротомія тощо).
Рентгенологічні дослідження. Рентгенологічна діагностика сечостатевого туберкульозу наразі є одним із основних засобів. Сучасний арсенал рентгенологічних засобів діагностики уротуберкульозу включає оглядову рентгенографію і томографію, екскреторну урографію (рис. 5.12, 5.13), ретроградну або черезшкірну антеградну пієлографію, низхідну та висхідну цистографію, ниркову ангіографію, рентген- кінематографію, радіонуклідну ренографію, КТ (рис. 5.14, 5.15), МРТ. Ці методи використовуються комплексно у різних поєднаннях за строгими показаннями і доповнюють один одного.
Залежно від локалізації і вираженості процесу виділяють три рентгенологічні форми туберкульозу ниркової паренхіми.
Туберкульоз ниркової паренхіми з локалізацією поодиноких туберкульозних вогнищ переважно в кірковому шарі нирки. У цій ситуації рентгенологічних ознак немає.
Туберкульоз ниркової паренхіми з локалізацією множинних вогнищ у кортикальному шарі. Рентгенологічна картина у цих хворих може імітувати пухлини і кісти, іноді визначаються здавлення і подовження деяких чашечок з уповільненням евакуації з них.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Урологія» автора Пасєчніков С.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Клінічна класифікація туберкульозу“ на сторінці 4. Приємного читання.
