Бактеріовиділення:
• з виділенням мікобактерій туберкульозу (МБТ+);
• без виділення мікобактерій туберкульозу (МБТ-).
Клінічна картина. Туберкульоз сечостатевої системи вважають найчастішим "містифікатором" серед захворювань нирок і сечових шляхів, оскільки клінічні прояви його надзвичайно багатогранні і не мають патогномонічних ознак. У багатьох хворих нефротуберкульоз досить тривалий час імітує будь-яке хронічне захворювання нирок – хронічний пієлонефрит, сечокам'яну хворобу, кісти нирки, пухлини тощо, – а у деяких хворих зовсім відсутні суб'єктивні симптоми захворювання.
Класичними для уротуберкульозу є такі симптоми, як почащене і болюче сечовипускання, тупі болі в ділянці ураженої нирки, асептична піурія, стійка кисла реакція сечі. Останніми роками все частіше у фтизіоурол огічних хворих відсутні деякі з цих, а іноді й усі вказані симптоми. Все рідше зустрічаються і загальні прояви – підвищена стомлюваність і виснаження.
Клініка урогенітального туберкульозу тісно пов'язана з анатомо-функціональними змінами в нирках і сечових шляхах.
Виділяють загальні і місцеві симптоми туберкульозу сечової системи. До загальних симптомів відносять зміни загального стану хворих, підвищення температури тіла та артеріальну гіпертензію. Місцеві симптоми поділяють на суб'єктивні (болі і розлади сечовипускання) і об'єктивні (фізикальні ознаки, зміни сечі). Для сучасної клініки туберкульозу сечової системи характерне домінування місцевих симптомів над загальними.
Найбільш постійно спостерігаються зміни в сечі – лейкоцитурія, еритроцитурія, протеїнурія, гіпоізостенурія, мікобактеріурія, неспецифічна бактеріурія. Серед цих ознак найбільш вірогідною і специфічною є туберкульозна мікобактеріурія. Виявлення збудника туберкульозу в сечі завжди означає туберкульоз сечової системи. Не у всіх хворих на нефротуберкульоз вдається виявити мікобактерії туберкульозу в сечі навіть при використанні всіх сучасних засобів бактеріологічного дослідження. В середньому мікобактерії туберкульозу виявляються у 50-70 % хворих на нефротуберкульоз.
При нефротуберкульозі, як і при хронічному пієлонефриті, виділяють три фази запального процесу: активну, латентну і ремісії (або клінічного одужання).
При ураженні передміхурової залози і сім'яних міхурців захворювання тривалий час може перебігати безсимптомно або з симптоматикою простатиту, гемоспермією, дизурією, болючою еякуляцією, болями у задньому проході під час дефекації, безпліддям. За переважною локалізацією специфічного процесу виділяють так звані ректальні форми (болі у промежині при дефекації, в ділянці крижів), цистоуретральні форми (дизурія, болюча еякуляція, гемоспермія, безпліддя).
При ураженні органів калитки на початку захворювання симптоматика аналогічна такій при гострому епідидиміті чи орхіепідидиміті: гостро з'являється біль у калитці. Калитка гіперемована, набрякла. Яєчко і придаток збільшені, при пальпації різко болючі.
У подальшому на шкірі калитки з'являється ділянка флюктуації, на місці якої утворюється шкірна нориця з гнійним виділенням, яєчко і його придаток перетворюються в єдиний щільний, горбистий, безболісний конгломерат або горбисті ущільнення зберігаються в придатку яєчка.
До казуїстичних локалізацій статевого туберкульозу відносять також специфічне ураження статевого члена, сім'яного канатика та куперових залоз.
Діагностика. Діагностика уротуберкульозу утруднена відсутністю у цього захворювання патогномонічних клінічних проявів, часто прихованим чи замаскованим перебігом. Тому необхідне цілеспрямоване спеціальне обстеження на туберкульоз пацієнтів, що скаржаться на урологічні симптоми, при відсутності переконливих даних за неспецифічні урологічні захворювання.
Клінічні методи дослідження. Клінічне обстеження пацієнта починається з опиту: з'ясування скарг, анамнезу даного і перенесених захворювань.
Фізикальні методи дослідження можуть мати певне значення на початку обстеження. Якщо результати дослідження з пальпацією нирок і сечових шляхів не патогномонічні для туберкульозу, то в статевих органах чоловіка можуть бути виявлені зміни (ущільнення і горбистість придатка яєчка чи яєчка з придатком, гнійні нориці калитки, ущільнення сім'явиносної протоки, ущільнення передміхурової залози), що вказують на туберкульозну етіологію захворювання статевих органів і на можливість супутнього патологічного процесу в нирці. Таким чином, клінічні методи дослідження не дозволяють встановити діагноз туберкульозу сечостатевої системи, але можуть виявити підозрілі на це захворювання ознаки.
Лабораторна діагностика
У розпізнаванні туберкульозу нирки найбільше значення має лабораторна діагностика. Наскільки непатогномонічна для уротуберкульозу його клінічна симптоматика, настільки типові ознаки цього захворювання, що виявляються при лабораторних дослідженнях.
Аналізи крові. Загальний аналіз крові може бути використаний для оцінки активності специфічного запального процесу. При нефротуберкульозі виявляється підвищення швидкості осідання еритроцитів, лімфопенія, моноцитоз, еозинофілія. При нефротуберкульозі лейкоцитоз зустрічається рідко, незалежно від розповсюдженості специфічного процесу. Спостерігається лімфоцитопенія, у 15-20 % хворих – моноцитоз, що певною мірою може відображати активність туберкульозного процесу. Все більше значення надається дослідженню показників неспецифічної і специфічної імунорезистентності організму. З цією метою визначають вміст сіалових кислот і С-реактивного білку (СРБ), білкові фракції сироватки крові, показник пошкоджуваності нейтрофілів (ППН), титр протитуберкульозних антитіл, реакцію бласттрансформації лімфоцитів (РБТЛ).
При туберкульозі нирки характерне зменшення рівня альбумінів і зростання глобулінів сироватки крові, особливо а і у-фракцій.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Урологія» автора Пасєчніков С.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Клінічна класифікація туберкульозу“ на сторінці 3. Приємного читання.
